Справа № 420/19063/24
30 січня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фону України в Київській області від 29.03.2024 року за №155350019061 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.03.2024 року про призначення пенсії за віком та зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року, з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року, з 20.11.1989 року по 02.01.1991 року, з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що у зв'язку з досягненням пенсійного віку вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за віком. Водночас, за принципом екстериторіальності заява позивача була передана Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області, яке рішенням №155350019061 від 29.03.2024 року відмовило позивачу у призначенні такої пенсії через недостатність у неї страхового стажу.
Разом з тим, у травні 2024 року за результатами перевірки електронної пенсійної справи позивача, їй було частково враховано раніше незарахований страховий стаж з 28.01.1988 року по 20.11.1989 року в оскаржуваному рішенні №155350019061 від 29.03.2024 року, внаслідок чого їй було призначено пенсію за віком.
Водночас вважаючи вищевказане рішення протиправним через те, що частина періоду не зарахована позивачу у її страховий стаж, а тому ОСОБА_1 звернулась із даним позовом до адміністративного суду.
Ухвалою суду справу №420/19063/24 було прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Відповідачам запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Під час розгляду справи до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає, та зазначає, що у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу у розмірі 31 рік, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято оскаржуване рішення від 29.03.2024 року за №155350019061 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 29.03.2024 року №155350019061 про відмову у призначенні пенсії ГУ ПФУ в Одеській області вважає правомірним та таким, що не підлягає скасуванню. Представник відповідача окремо зазначив, що до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року на території РФ, оскільки станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії та прийняття спірного рішення був відсутній міжнародний договір з Російською Федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території Російської Федерації. Щодо періодів з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року, з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року, з 28.01.1988 року по 02.01.1991 року відповідач зазначив, що чинним законодавством України передбачено можливість підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці. Проте, жодних допустимих доказів, передбачених п. 3 Порядку №637 позивачем до Головного управління не було надано. Враховуючи вищевикладене, Головне управління не мало правових підстав для зарахування до страхового стажу роботи позивача спірних періодів роботи, оскільки жодних передбачених законодавством документів на підтвердження трудової діяльності у зазначений період позивачем до Головного управління не було надано, а записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на той момент законодавства.
Також до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області до суду надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає, та звертає увагу на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було призначено пенсію позивачу за віком з 06.02.2024 року.
Ухвалою суду від 08.10.2024 року провадження у справі №420/19063/24 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України та в подальшому було поновлено ухвалою суду після виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області доручення суду та надіслання матеріалів пенсійної справи позивача.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , вона у наступні спірні періоди:
з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року - працювала штукатурником-маляром у ремонтно-будівельному цеху (записи №5-6);
з 28.01.1988 року по 02.01.1991 року - працювала помічником вихователя, вихователем, нянею-санітаркою в дитячому садку «Сонечко» (записи №11-15);
з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року - працювала нянею-санітаркою в дитячому садку «Сонечко» (записи №16-17);
з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року - працювала нянею-санітаркою в дитячому садку «Сонечко» (записи №18-19).
Досягнувши пенсійного віку, 22.03.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення їй пенсії за віком, із долученням пакету необхідних документів.
Вищевказана заява про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності була передана для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №155350019061 від 29.03.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком та зазначено, що відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж становить 31 рік.
Водночас, в оскаржуваному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 29 років 10 місяців 18 днів.
Також вказано, що до страхового позивача за доданими документами не зараховано наступні періоди:
з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року, з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року - оскільки дата по прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття на роботу;
з 28.01.1988 року по 02.01.1991 року - оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення;
з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року - у зв'язку з припиненням дії Угоди про гарантії громадян держав-учасниць СНД у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи набуті на території колишнього СРСР до 01.01.1992 року.
У рішенні окремо зазначено, що для зарахування вищевказаних періодів необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Разом з тим, у травні 2024 року, при перевірці електронної пенсійної справи позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було призначено ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.02.2024 року.
Згідно розрахунку страхового стажу (форма РС-право) позивачу було зараховано період роботи з 28.01.1988 року по 20.11.1989 року. Інші періоди, що зазначені в рішенні №155350019061 від 29.03.2024 року, враховані до страхового стажу позивача не були.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до адміністративного суду за захистом власних прав та інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзиви та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до положень абзацу першого частини 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За ч.2 ст.26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Згідно з ч.1 ст.44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до п.1 ч.1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п'ята статті 45 Закону №1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року №13-1 (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За приписами пункту 2.1 Порядку №22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам; документи про місце проживання (реєстрації) особи.
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку №22-1).
Відповідно до ст.62 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Щодо незарахування до стажу роботи позивача періодів її роботи з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року, з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року, оскільки дата по прийняття на роботу не відповідає даті наказу про прийняття на роботу, а також з 20.11.1989 року по 02.01.1991 року (з урахуванням зарахування стажу з 28.01.1988 року по 20.11.1989 року ГУ ПФУ в Одеській області при призначенні пенсії), оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення, суд зазначає наступне.
До 1993 року була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальним питанням від 20.06.1974 року №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників державних, кооперативних та громадських підприємствах, установах та організаціях, які пропрацювали понад п'ять днів, у тому числі сезонних та тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п.2.2 Інструкції №162 встановлено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу (п.2.5 Інструкції №162).
Відповідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Разом з тим суд наголошує на тому, що відповідно до вищезазначених нормативних приписів основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і лише за відсутності у трудовій книжці, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, на підтвердження таких періодів приймаються інші документи, що уточнюють спірні моменти.
Так, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я позивача, вона з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року працювала штукатурником-маляром у ремонтно-будівельному цеху (записи №5-6), а з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року працювала нянею-санітаркою в дитячому садку «Сонечко» (записи №16-17). Згідно записів №№11-15 позивач працювала з 28.01.1988 року - тимчасово помічником вихователя в дитячому садку «Сонечко», з 01.04.1988 року - нянею-санітаркою в дитячому садку «Сонечко», з 29.05.1989 року - вихователем в дитячому садку «Сонечко», з 20.11.1989 року по 02.01.1991 року - нянею-санітаркою в дитячому садку «Сонечко».
Суд зауважує, що вищевказані записи виконані акуратно, будь-яких виправлень не містять, з огляду на що судом не вбачається будь-яких порушень приписів Інструкції №162, яка діяла на час заповнення роботодавцями вказаних пунктів у трудовій книжці позивача.
Водночас відповідач посилається на факт неврахування вищевказаних періодів роботи позивача через факт того, що дати по прийняття на роботу не відповідають датам наказу про прийняття на роботу та дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Вищевказана правова позиція також підтримана Верховним Судом у постанові від 04.07.2023 року по справі №580/4012/19.
За ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, на думку суду, на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємств не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Зазначені обставини, на думку суду, свідчать про прояв відповідачем надмірного формалізму при розрахунку страхового стажу позивача, а тому вищевказані періоди роботи позивача з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року, з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року, з 20.11.1989 року по 02.01.1991 року безпідставно не були враховані до визначення такого стажу ГУ ПФУ у Київській області.
Крім того суд також враховує, що період роботи позивача в тому ж дитячому садку «Сонечко» з 28.01.1988 року по 20.11.1989 року був врахований ГУ ПФУ в Одеській області позивачу при призначенні їй пенсії у травні 2024 року на підставі записів у трудовій книжці.
Щодо посилань пенсійного органу на необхідність надання позивачем уточнюючих довідок про періоди її роботи для їх зарахування до страхового стажу, суд зазначає наступне.
На виконання п.4.2 Порядку 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних.
На противагу зазначеному, відповідачами не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Так, у постанові Верховного Суду від 08.02.2021 року по справі №487/68/17 колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.
Аналізуючи вищевказане суд критично ставиться до посилань пенсійного органу на необхідність надання пенсійним органом уточнюючих довідок, оскільки, на думку суду, записи в трудовій книжці є достатніми та належними доказами, що підтверджують факт працевлаштування позивача у спірні періоди, та, як наслідок, наявності у позивача страхового стажу.
Щодо посилань відповідача на те, що період роботи позивача з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року не враховано у зв'язку з припиненням дії Угоди про гарантії громадян держав-учасниць СНД у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає таке.
Згідно ч.2 статті 4 Закону №1058-IV закріплено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, питання врахування періодів роботи позивача в РФ до страхового стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та РФ.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).
Згідно ст.1 Угоди закріплено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
За ст.6 Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 676/6166/16-а.
Також суд зазначає, що рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Тобто, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен бути врахований трудовий стаж, набутий позивачкою на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, в тому числі на території РФ.
Така правова позиція була висловлена П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 22.10.2024 року у справі №420/2863/24.
Разом з тим суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» України вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Вищевказана постанова КМУ №1328 від 29.11.2022 року набрала чинності 02.12.2022 року.
Разом з тим, згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 року у справі №820/5348/17 зауважив, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Крім того, згідно пп. 2 п. 2.1 розділу 2 Порядку №22-1 закріплено, що особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01.01.2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Як вже було встановлено судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
Судом з наявних записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я позивача, було встановлено, що вона працювала з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року на посаді няні-санітарки в дитячому садку «Сонечко» в РФ.
Разом з тим суд зазначає, що вищевказаний запис у трудовій книжці за оскаржуваний період роботи позивача виконаний чітко та акуратно, виправлень не містить.
Крім того, відповідачами за час розгляду справи не було надано до суду жодних доказів, які б спростовували факт того, що позивач у вищевказаний період працювала на посаді няні-санітарки, або доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованого сумніву у тому, що у трудовій книжці серії НОМЕР_1 зазначені недостовірні відомості.
За таких умов, на думку суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області діяло неправомірно при неврахуванні до страхового стажу позивача період її роботи з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року на посаді няні-санітарки в дитячому садку «Сонечко» в РФ, відомості щодо якого наявні у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Підсумовуючи вищезазначеного суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області не було доведено протягом часу розгляду даної справи обґрунтованості винесення рішення №155350019061 від 29.03.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині незарахування всіх періодів роботи позивача до її страхового стажу, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд також зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Разом з тим суд враховує, що у травні 2024 року ГУ ПФУ в Одеській області було переглянуто матеріали електронної пенсійної справи позивача, внаслідок чого їй було призначено пенсію за віком з 06.02.2024 року. У той же час суд акцентує увагу на тому, що навіть враховуючи факт призначення позивачу пенсії, їй не було зараховано до страхового стажу періоди її роботи з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року, з 20.11.1989 року по 02.01.1991 року, з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року та з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року.
З огляду на встановлені обставини у справі №420/19063/24, а також враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що саме Головним управлінням Пенсійного фонду в Україні в Одеській області було призначено позивачу пенсію за віком, суд вважає необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року, з 20.11.1989 року по 02.01.1991 року, з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року та з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року, що зазначені у трудовій книжці.
З вищенаведених підстав суд відмовляє в задоволенні інших позовних вимог зобов'язального характеру.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем було сплачено судовий збір за подання даного адміністративного позову суду, що підтверджується матеріалами справи.
На підставі вищезазначеного, враховуючи наявність підстав для задоволення основної позовної вимоги позивача, суд вважає за необхідне стягнути на її користь 1 211,20 грн. з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, оскільки саме вищевказаним територіальним управлінням пенсійного органу було винесено оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №155350019061 від 29.03.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 03.05.1984 року по 01.11.1985 року, з 20.11.1989 року по 02.01.1991 року, з 03.01.1991 року по 07.05.1992 року та з 08.05.1992 року по 01.11.1992 року, що зазначені у трудовій книжці
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький