Справа № 420/38213/24
30 січня 2025 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представників відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 і дії військової частини НОМЕР_2 щодо проведення перерахунку і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням зміни місячного грошового забезпечення на підставі виконання судових рішень (постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/22950/21 від 10.11.2020 р. і рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/2157/23 від 21.07.2023 р.);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням зміни місячного грошового забезпечення на підставі виконання судових рішень (постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/22950/21 від 10.11.2020 р. і рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/2157/23 від 21.07.2023 р.), з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 12.12.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подання відзивів на позовну заяву.
25.12.2024 р. від відповідача-1 та 26.12.2024 р. від відповідача-2 надійшли відзиви на позовну заяву, в яких заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
При розгляді даних клопотань суд виходить з наступних приписів законодавства.
Частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами 3, 5 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За приписами частин 1, 2 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У даній справі позивач 10 грудня 2024 року звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та дії військової частини НОМЕР_2 щодо проведення перерахунку і виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням зміни місячного грошового забезпечення на підставі виконаних судових рішень (постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/22950/21 від 10.11.2020 р. і рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/5127/23 від 21.06.2023 р.), яка виплачена йому відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.08.2020 р. № 177.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною 2 цієї статті, відповідно до якої (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 та №9-рп/2013.
Так, у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні", "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Так, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09 лютого 1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 року №1-зп, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На час звільнення позивача зі служби 10 серпня 2020 року частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а отже позивач не обмежений тримісячним строком звернення до суду з цим позовом.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2024 року у справі № 460/25662/23.
З огляду на викладене, доводи представників відповідачів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду з цим позовом відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Таким чином, клопотання представників відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.243, 248 КАС України, суд -
ухвалив:
Відмовити в задоволенні клопотань представників відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвала окремо оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О.І. Бездрабко