Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 січня 2025 року Справа№200/8318/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Загацької Т.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_4 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 03.03.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 03.03.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Позивач зазначив, що відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 відбулось поновлення з 29.01.2020 попередньої редакції Постанови № 704, у зв'язку з втратою чинності пункту 6 постанови КМУ № 103, в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
У зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення. Проте, відповідачем повідомлено, що при розрахунку грошового забезпечення було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн.
Оскільки, нараховування та виплата грошового забезпечення здійснена в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву. Зобов'язано відповідача надати додаткові докази по справі.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідачем на адресу суду надано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018.
Таким чином, підстави для висновку про наявність підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 Постанови № 704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , у період з 03.03.2020 по 16.03.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
22.07.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
Листом відповідача від 05.09.2024 позивача повідомлено, що при розрахунку грошового забезпечення було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 03.09.2024 №1240 про нараховане грошове забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 посадовий оклад позивача становив: 2730,00 грн у 2020-2021 роках та 2910,00 грн - у 2022-2023 роках. Оклад за військовим званням становив 600,00 грн у період з 2020 року по 2023 рік.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 03.03.2020 по 20.05.2023 без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Щодо строку звернення.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду із цим позовом, проаналізувавши наведені у позовній заяві обставини та докази, суд виходить з наступного.
Ч.1 ст.122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Правилами ч.2 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122)
З наведених положень ст.122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах щодо оскаржень питань належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
У справі №260/3564/22 вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, а саме положеннями ч.5 ст.122 КАС України чи КЗпП України, Верховний Суд зауважив на тому, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (ст.3, ч.1,2,7 ст.43 Конституції України).
Разом з тим, такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст.233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №280/6779/22.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.
Водночас, Законом України від 30.03.2020 №540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
З огляду на викладене строк звернення до суду продовжений законом, а саме, п.1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №380/14039/22.
Тобто, спірні правовідносини виникли під час дії карантину в Україні, а отже позовні вимоги заявлені до суду без пропуску строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП.
Щодо суті спірних правовідносин.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у редакції, чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
За змістом Постанови № 704, у редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.
Відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Слід зазначити, що з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, тобто мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а.
Тому під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018 № 103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Постанова № 704 є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Тобто, вказаний пункт 4 Постанови №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50% мінімальної заробітної плати, суперечить нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII та не підлягає застосуванню.
Крім того, п.п. 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII визначено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Водночас, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
З наведеного випливає, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру грошового забезпечення військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень - органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто в даному випадку станом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01.01.2020 - 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01.01.2021 - 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року 2481 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року 2684 грн.
Водночас суд враховує те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності з 20.05.2023, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Таким чином, з 20.05.2023 відсутні підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що в період з 03.03.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 01.01.2023 по 19.05.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" чого відповідачем зроблено не було.
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати в періоди з 03.03.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб. Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. При цьому, дії суб'єкта владних повноважень активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Отже, відмовляючи позивачу листом від 05.09.2024 у перерахунку грошового забезпечення, відповідач діяв протиправно.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних саме дій (відмова листом), а не бездіяльності відповідача, відтак дана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Таким чином, дії відповідача щодо відмови в перерахунку та виплаті грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року є протиправними.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) за період з 03.03.2020 по 19.05.2023 включно, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.
Щодо похідної вимоги зобов'язального характеру, що стосується компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пунктів 2 - 6 Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відтак, з урахуванням наведеного правового регулювання, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій. Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії) за період з 03.03.2020 по 19.05.2023 включно, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судове рішення складено та підписано 30.01.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В.Загацька