Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 січня 2025 року Справа№200/8560/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Україна, 85302, Донецька область, м.Покровськ, вул.Мандрика, 7, код ЄДРПОУ 40109058) про
визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 та 2024 роки;
зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 та 2024 роки, у кількості 56 днів;
зобов'язання нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив службу в ОВС та Національній поліції на різних посадах, наказом ГУ Національної поліції в Донецькій області № 439 о/с від 13.09.2024 його з 16.09.2024 звільнено зі служби в поліції, з посади заступника начальника управління - начальника 2-го відділу (боротьби з торгівлею людьми) управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за станом здоров'я ((через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції). Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні склала 25 років 01 місяць 02 днів (у пільговому 35 років 06 місяців 13 днів).
На момент звільнення зі служби в поліції невикористана щорічна відпустка за 2015 рік у кількості 3 доби, за 2020 рік - у кількості 25 доби, 2021 рік - у кількості 45 діб, за 2022 рік - у кількості 45 діб, у 2024 рік - у кількості 30 діб. За ці дні невикористаної відпустки відповідачем здійснено нарахування компенсації при звільнені, але не виплачена.
Вважає не нарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки протиправною, оскільки має право на її отримання як учасник бойових дій.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву з запереченнями проти задоволення позову, які обґрунтовані тим, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток, у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, подовжити у разі хвороби працівника та ділити на частини. Вказали, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Отже, саме основна та додаткова щорічні відпустки, а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи, підлягають поділу на частини та грошовій компенсації.
Також з посиланням на норми Закону № 3551-ХІІ зазначили, що додаткова відпустка учасникам бойових дій є пільгою, гарантованою державою, та відповідно не належить до виду щорічних відпусток, визначених ст. 4 Закону України «Про відпустки».
Просили відмовити в задоволенні позову.
Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 р. №2738-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2023 №2915-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Законом України “Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2023 №3057-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 27.07.2023 №3275-ІХ строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08.11.2023 № 3429-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого 2024 № 3564-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08 травня 2024 № 3684-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 23 липня 2024 № 3892-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 29 жовтня 2024 № 4024-IX строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Враховуючи викладене в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року N 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
Місцезнаходження Донецького окружного адміністративного суду визначено м.Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров'ю та життю людей, головою Донецького окружного адміністративного суду 26 лютого 2022 року прийнято наказ №14/І-г. Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи. Наказом запроваджено особливий режим роботи з 26 лютого 2022 року до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Ухвалою суду від 10 грудня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін).
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 , є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 02.04.2022 №2304-5000638778.
Позивач має статус учасника бойових дій згідно посвідчень серія НОМЕР_3 від 22.08.2016 та серії НОМЕР_4 , виданим 08 червня 2022 року.
Позивача звільнено наказом Головного управління національної поліції України в Донецькій області (по особовому складу) від 13.09.2024 №439ос зі служби за пунктом 2 частини 1 статті 77 (за станом здоров'я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції з 16 вересня 2024 року.
Згідно довідки Головного управління національної поліції України в Донецькій області від 05.12.2024 №1097/12/03-2024 позивач додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2024 не використав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки» від 05.111996 року №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII та “;Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016, 2017, 2018, 2024 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2016 - 2018, тобто з часу, коли позивача було визнано учасником бойових дій.
Суд зазначає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, приходить до висновку, що слід прийняти рішення про визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2024 роки та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2024.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що такі вимоги є передчасними, оскільки відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2024.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стосовно клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
За ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження заявлених вимог в частині відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем наданий договір від 01 грудня 2024 про надання правничої (правової) допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Овчаренко Олегом Олексійовичем.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі “East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що 01 грудня 2024 між позивачем та адвокатом Овчаренко О.О. укладено договір про надання правничої (правової) допомоги.
Також, в матеріалах справи міститься акт про надання юридичних (адвокатських) послуг за договором на суму 6000 грн.
На підтвердження здійснення оплати правових послуг позивачем до матеріалів справи долучений акт розрахунку за надану правничу (правову) допомогу за договором про надання правничої (правової) допомоги, в якому зазначено, що грошові кошти в сумі 4000 грн. адвокат Овчаренко О.О. отримав готівкою 07 грудня 2024 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що розрахунок суми за надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги від 01 грудня 2024 підтверджує факт отримання коштів адвокатом від клієнта.
Таким чином, суд зазначає, що наданими документами позивачем підтверджено отримання послуг адвоката.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплату ним адвокату Овчаренко О.О витрат на суму 4000 грн. за надання професійної правової допомоги у цій справі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Оскільки позивач при подані позову звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, питання про стягнення судового збору не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Україна, 85302, Донецька область, м.Покровськ, вул.Мандрика, 7, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 та 2024 роки; зобов'язання здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018 та 2024 роки, у кількості 56 днів; зобов'язання нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Україна, 85302, Донецька область, м.Покровськ, вул.Мандрика, 7, код ЄДРПОУ 40109058) щодо невиплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2024 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Україна, 85302, Донецька область, м.Покровськ, вул.Мандрика, 7, код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2024 роки.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Україна, 85302, Донецька область, м.Покровськ, вул.Мандрика, 7, код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Аканов