09 січня 2025 року Справа № 160/29224/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
04.11.2024 року Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 03.10.2024 року за № 046550008404 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності в колгоспі «Прогрес» П'ятихагського району Дніпропетровської області, за віком згідно архівних довідок про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року, виданих Комунальною архівною установою «П'ятихатський трудовий архів» П'ятихатської міської ради Дніпропетровської області.
В обґрунтування позову вказано, що позивач звернувся до із заявою про призначення пенсії за віком, при цьому рішенням відповідача було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи в колгоспі згідно архівних довідок про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі №842 (1982-1986), №843 (1987-1991), №844 (1992-1996) та №845 (1997-2000) від 28.08.2024 року, оскільки по батькові зазначено не повністю. Позивач вважає вказане рішення відповідача щодо відмови в призначенні позивачу пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка та додатково було надано уточнюючі довідки, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для неврахування спірного періоду роботи до страхового стажу та відмовляти позивачу у призначенні пенсії за віком. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
07.11.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи позивача.
15.11.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшли витребувані судом копії матеріалів пенсійної справи позивача.
21.11.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що спірним рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи в колгоспі згідно архівних довідок про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі №842 (1982-1986), №843 (1987-1991), №844 (1992-1996) та №845 (1997-2000) від 28.08.2024 року, оскільки по батькові зазначено не повністю, у зв'язку з чим таке рішення є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 25.09.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 03.10.2024 року № 046550008404 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та в якому зазначено, що вік заявника 60 року, страховий стаж особи становить 21 рік 8 місяців. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди роботи в колгоспі згідно архівних довідок про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі №842 (1982-1986), №843 (1987-1991), №844 (1992-1996) та №845 (1997-2000) від 28.08.2024 року, оскільки по батькові зазначено не повністю.
Позивач вважає рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно до ст. 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1788 визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно з пунктом 4.2. Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 , дата заповнення 01.06.1982 року, наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах працював у Колгоспі «Україна» шофером.
Суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Суд також зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).
Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача у колгоспі у спірний період.
Крім того, позивачем надано до матеріалів адміністративної справи та на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області архівні довідки №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року, виданих Комунальною архівною установою «П'ятихатський трудовий архів» П'ятихатської міської ради Дніпропетровської області про кількість відпрацьованих вихододнів позивача.
Відомості з наданої трудової книжки та довідок не було враховано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області при обрахунку страхового стажу.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 року №159/4178/16-а.
Отже, на переконання суду, вказані записи у трудовій книжні підтверджують факт роботи позивача у спірний період.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до заяви про призначення пенсії за віком долучено архівну довідки №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року, виданих Комунальною архівною установою «П'ятихатський трудовий архів» П'ятихатської міської ради Дніпропетровської області.
Так, відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно вказаних довідок, оскільки зазначене по-батькові не відповідає паспортним даним заявниці та потребує уточнення.
Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за чіткість інформації, яка зазначена, зокрема, у архівній довідці.
Згідно з п. 4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 при прийманні документів працівник сервісного центру: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру.
Судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, що позивачу було повідомлено/зазначено у розписці про необхідність надання додаткових документів з метою підтвердження періоду роботи.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періоди роботи до страхового стажу.
Суд зауважує, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть спростовувати наявність страхового стажу та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
За паспортними даними прізвище, ім'я та по батькові позивача: українською мовою: ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що архівні довідки №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року про відпрацьовані людино-дні в колгоспі, складена українською мовою, в якій зазначено, що "В книгах обліку оплати праці колгоспу «Україна», значиться ОСОБА_2 ім'я ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по батькові Мих. ОСОБА_5 . Михайл.(так у документах)…» та довідка №845 містить посилання на ідентифікаційний код НОМЕР_1 , що належить позивачу.
При цьому, прізвище, ім'я та по-батькові позивача, зазначене у архівних довідках №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року, співпадають з паспортними даними позивача.
Вказані скорочення по батькові та на російській мові не можуть свідчити про неспівпадіння з паспортними даними та відсутністю права позивача на зарахування до страхового стажу періоду роботи.
Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Таким чином, не зарахування стажу є порушенням органу Пенсійного фонду України, що посягає на гарантовані Конституцією України права позивача.
Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що період роботи позивача згідно архівних довідок №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року мають бути зараховані до загального стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності довідок не встановлено, а тому архівні довідки позивача слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Вищезазначені відомості з уточнюючих довідок, які підтверджують, що позивач у зазначені періоди дійсно працювала в колгоспі, відповідачем не спростовані.
Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, відповідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку №22-1).
З огляду вищезазначене, органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі. Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах. Отже, відповідач своїм правом вимагати відповідні документи від підприємств, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію - не скористався, відтак необґрунтовано, без урахування всіх обставин справи.
Отже, відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу позивача згідно архівних довідок про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року, виданих Комунальною архівною установою «П'ятихатський трудовий архів» П'ятихатської міської ради Дніпропетровської області не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
З огляду на вищевказане, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2024 року за № 046550008404 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності в колгоспі «Прогрес» П'ятихагського району Дніпропетровської області, за віком згідно архівних довідок про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року, виданих Комунальною архівною установою «П'ятихатський трудовий архів» П'ятихатської міської ради Дніпропетровської області, суд зазначає наступне.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаного періоду та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності в колгоспі «Прогрес» П'ятихагського району Дніпропетровської області, за віком згідно архівних довідок про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року, виданих Комунальною архівною установою «П'ятихатський трудовий архів» П'ятихатської міської ради Дніпропетровської області.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні та з метою належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.09.2024 року про призначення пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №17 від 21.10.2024 року.
Враховуючи вимоги ст. 139 КАС України, судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 1211,20 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2024 року № 046550008404 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності в колгоспі «Прогрес» П'ятихагського району Дніпропетровської області, за віком згідно архівних довідок про відпрацьований та встановлений мінімум трудової участі в колгоспі №842, №843, 844, №845 від 28.08.2024 року, виданих Комунальною архівною установою «П'ятихатський трудовий архів» П'ятихатської міської ради Дніпропетровської області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.09.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв