09 січня 2025 року Справа № 160/29148/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
01.11.2024 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047350007592 від 09.10.2024, щодо відмови у призначенні позивачу ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового та спеціального (педагогічного) стажу роботи періоди роботи позивача: - з 12.11.1990 по 27.09.1993 на посаді музичного керівника в дитячому садочку №1 м. Красний Чикой (Російська Федерація); - з 28.09.1993 по 31.12.1999 на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального (педагогічного) стажу роботи періоди роботи позивача: - з 01.01.2000 по 20.08.2006 на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з дня звернення до органів ПФУ, а саме, 09.10.2024 року.
В обґрунтування позову вказано, що позивач звернулась до із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при цьому рішенням відповідача-2 було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку з відсутністю необхідного стажу по вислузі років та вказано, що необхідний та спеціальний стаж, визначений пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (станом на 11.10.2017), становить 26 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 29 років 2 місяці 5 днів, спеціальний стаж особи станом на 11.10.2017 становить 13 років 0 місяців 9 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території росії з 01.01.1992 по 25.11.1997, оскільки починаючи з 01.01.2023 росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.; за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 28.09.1993 по 31.12.1999, період потребує уточнення, оскільки перетинається з роботою на території росії. Стаж враховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.2000 року; за доданими документами до страхового стажу не зараховано догляд до трьох років згідно свідоцтва про народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутня відмітка про отримання паспорта. Позивач вважає вказане рішення відповідача-2 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка та станом коли позивач працював були чинні міжнародні договори, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для неврахування спірного періоду роботи до страхового стажу та відмовляти позивачу у призначенні пенсії за вислугу років. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.
07.11.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача-1 матеріали пенсійної справи позивача.
13.11.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що спірним рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу та зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не розглядало заяви позивача про призначення пенсії по суті та не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії. З огляду на вказане відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Копія ухвали від 07.11.2024 року разом з позовними матеріалами були направлені відповідачу-2 через систему «Електронний суд» та доставлено до його електронного кабінету - 01.11.2024 року та 07.11.2024 року, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем-2 відзив на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.
Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2024 року ОСОБА_1 , звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення №047350007592 від 09.10.2024, щодо відмови у призначенні позивачу ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зазначено, що страховий стаж особи становить 29 років 2 місяці 5 днів, спеціальний стаж особи станом на 11.10.2017 становить 13 років 0 місяців 9 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території росії з 01.01.1992 по 25.11.1997, оскільки починаючи з 01.01.2023 росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.; за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 28.09.1993 по 31.12.1999, період потребує уточнення, оскільки перетинається з роботою на території росії. Стаж враховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.2000 року; за доданими документами до страхового стажу не зараховано догляд до трьох років згідно свідоцтва про народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутня відмітка про отримання паспорта.
Позивач вважає рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Так, відповідно до спірного рішення про відмову в призначенні пенсії зазначено, що За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території росії з 01.01.1992 по 25.11.1997, оскільки починаючи з 01.01.2023 росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.
Частиною четвертою статті 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Російської Федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Як вбачається з матеріалів справи, у трудовій книжці позивача, запис під №4 містить відомості про прийняття позивача 12.11.1990 на посаду музичного керівника в дитячий садочок №1 м. Красний Чикой (Російська Федерація).
Так, позивач 12.11.1990 була прийнята на вищевказану посаду, на якій працювала до моменту переїзду на територію України, і працевлаштування вихователем у дитячий садочок «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля», а саме до 28.09.1993 (запис №8 у трудовій книжці позивача).
Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Таким чином, суд не виявив достатніх підстав для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача до його страхового стажу, а тому спірне рішення відповідача-2 щодо відмови у призначенні пенсії з підстав не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі російської федерації в Угоді від 13.03.1992, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" від 29.11.2022 №1328, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Необхідно зазначити, що те, що за іноземних осіб, які працювали на території РФ, страхові внески за них роботодавцями не вносились в силу вимог чинного на відповідній території законодавства чи з інших підстав, не може бути підставою для незарахування вказаних періодів роботи до загального трудового стажу особи. Також, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене підприємствами.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 в справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, період роботи позивача з 12.11.1990 по 27.09.1993 на посаді музичного керівника в дитячому садочку №1 м. Красний Чикой (Російська Федерація) підлягають врахуванню до страхового та спеціального (педагогічного) стажу роботи позивача.
Щодо не зарахування періоду роботи з 28.09.1993 року по 31.12.1999 року на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля», суд зазначає наступне.
Так, згідно запису у трудовій книжці під №8, позивач була прийнята 28.09.1993 на посаду вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля».
Запис під №9 містить інформацію про переведення позивача 20.08.2006 до філії ВАТ «Павлоградвугілля» «Соцвугілля».
Так, до прийняття позивача на цю посаду вона працювала по 27.09.1993 на посаді музичного керівника в дитячому садочку №1 м. Красний Чикой (російська федерація), при цьому, під час звільнення з даної посади, позивачу не було своєчасно видано трудову книжку НОМЕР_1 , у зв'язку із чим, при працевлаштуванні до дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля» 28.09.1993, їй було видано нову трудову книжку.
Позивачем зазначено, що у подальшому, в 1997 році, на адресу позивача було надіслано трудову книжку НОМЕР_1 з попереднього місця роботи, і роботодавцем було перенесено до неї запис про прийняття позивача на посаду вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля» , який і відображено під №8
При цьому, на попередньому місці роботи 25.11.1997 було зроблено запис про її звільнення з посади музичного керівника в дитячому садочку №1 м. Красний Чикой (Російська Федерація), але позивач припинила там працювати ще 27.09.1993, і розпочала трудову діяльність 28.09.1993 на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля».
Відповідно до статті 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, законодавець визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
При цьому, записи про період роботи позивача з 28.09.1993 по 20.08.2006 на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля» є чіткими, правильними, з них можна достовірно встановити період роботи та характер виконуваної роботи, а саме, віднесення її до педагогічної.
Крім того, варто зазначити наступне. Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Разом з тим, обов'язок щодо правильного внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Також, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Таким чином, відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу особи.
Крім того, не зарахування спірного стажу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, інших документів.
Таким чином, період роботи позивача з 28.09.1993 по 31.12.1999 на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля» підлягає зарахуванню до страхового та спеціального (педагогічного) стажу роботи.
Щодо підстав незарахування до спеціального педагогічного стажу період з 01.01.2000 по 20.08.2006 відповідачем у спірному рішенні не зазначено, при цьому трудова книжка та записи у ній щодо вказаного періоду відповідають вимогам чинного законодавства, жодних невідповідностей судом не встановлено.
За змістом абзаців першого, другого частини п'ятої статті 15 Закону України від 23.05.1991 №1060-XII «Про освіту», чинного у період роботи позивача та на момент розгляду пенсійним органом питання щодо допризначення останньому спірної пенсії та виплати грошової допомоги, прийняття рішення з цього питання, за результатами атестації дошкільних, середніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, місцеві органи управління освітою у межах своїх повноважень, зокрема, визначають відповідність освітніх послуг, які надаються навчальними закладами, державним стандартам певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про освіту» навчальний заклад очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо).
Структура освіти включає, у тому числі, дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту (стаття 29 Закону України «Про освіту»).
За приписами статті 34 Закону України «Про освіту» дошкільними навчальними закладами є, зокрема, дошкільні навчальні заклади (дитячі садки); дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини).
Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, за змістом абзаців першого, другого якого, до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, завідувач позашкільного навчального закладу, а також методист.
У розумінні статті 50 Закону України «Про освіту» учасниками навчально-виховного процесу є: діти дошкільного віку, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти; керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти; батьки або особи, які їх замінюють, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу; представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.
Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні, визначає Закон України від 11.07.2001 №2628-III «Про дошкільну освіту».
За правилами абзаців першого, другого частини першої статті 5 вищезгаданого Закону систему дошкільної освіти становлять, у тому числі, дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.
Типи дошкільних навчальних закладів визначає стаття 12 Закону України «Про дошкільну освіту», згідно з положеннями якої відповідно до потреб громадян України створюються такі дошкільні навчальні заклади, зокрема, дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти; дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти (абзаци перший-третій).
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що для задоволення освітніх потреб громадян дошкільний навчальний заклад може входити до складу навчально-виховного комплексу "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад" або до складу об'єднання з іншими навчальними закладами.
Дошкільні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності (частина перша статті 15 Закону України «Про дошкільну освіту»).
Абзацами першим, третім статті 27 Закону України «Про дошкільну освіту» також установлено, що учасниками навчально-виховного процесу у сфері дошкільної освіти є: директори (завідуючі), заступники директора (завідуючого) з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи та інші спеціалісти.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
До такого Переліку віднесено посади: завідуючі, вихователі-методисти, вихователі, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи дошкільних навчальних закладів всіх типів, а також директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи позашкільних навчальних закладів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача-2 зарахувати до страхового та спеціального (педагогічного) стажу роботи періоди роботи позивача: - з 12.11.1990 по 27.09.1993 на посаді музичного керівника в дитячому садочку №1 м. Красний Чикой (Російська Федерація); - з 28.09.1993 по 31.12.1999 на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля»; - з 01.01.2000 по 20.08.2006 на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля».
Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Пунктом 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11 жовтня 2017 року.
Тобто, пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону №1788-ХІІ призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного цим законом страхового і спеціального стажу.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Надалі, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: - з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; - з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; - з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; - з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; - з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; - з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; - з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року.
Рішенням Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911- VIII.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Окрім того, у другому пункті рішення зазначено, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, починаючи з 04.06.2019 положення п. "е" ст.55 Закону України №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Із заявою про призначення пенсії за вислугою років, додавши необхідні документи, позивач звернулася 01.10.2024, тобто після ухвалення та опублікування зазначеного рішення Конституційного Суду, відтак можливість призначення позивачу пенсії за вислугу років визначається саме на підставі п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788 в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 09.10.2024, слідує, що для призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку необхідна наявність спеціального стажу станом на 11.10.2017 (26 років 6 місяців).
Тобто, відповідач-2 застосовує положення законодавства без врахування рішення Конституційного Суду України від 04.09.2019 року.
Щодо вимог в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з дня звернення до органів ПФУ, а саме, 09.10.2024 року, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.10.2024 року про призначення пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №6061-7517-0137-3997 від 31.10.2024 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 605,60 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Борисенка Олександра, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047350007592 від 09.10.2024, щодо відмови у призначенні позивачу ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового та спеціального (педагогічного) стажу роботи періоди роботи позивача: - з 12.11.1990 по 27.09.1993 на посаді музичного керівника в дитячому садочку №1 м. Красний Чикой (Російська Федерація); - з 28.09.1993 по 31.12.1999 на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля»;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до спеціального (педагогічного) стажу роботи періоди роботи позивача: - з 01.01.2000 по 20.08.2006 на посаді вихователя дитячого садочку «Попелюшка» шахти ім. М.І. Сташкова, Павлоградського виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Павлоградвугілля».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.10.2024 року (дати звернення) про призначення пенсії за вислугу років, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв