22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 569/8767/23
провадження № 61-1273св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду
від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В.,
Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
у Рівненській області, Фонду соціального страхування України, треті особи: голова комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматський О. О., голова комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області
Савич Т. О., Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ Пенсійного фонду), про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов з урахуванням уточнень мотивований тим, що з 01 липня 2017 року ОСОБА_1 працювала на посаді заступника начальника відділу медичних та соціальних послуг Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області (далі - Управління).
18 січня 2023 року позивачка отримала попередження від 16 січня 2023 року № 04-26-132 про скорочення чисельності та штату працівників Управління на підставі наказу голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16 січня 2023 року № 9-ОД, а наказом від 18 квітня 2023 року
№ 190-к її було звільнено із займаної посади 18 квітня 2023 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивачка вважала, що голова комісії з реорганізації Управління не забезпечив дотримання процедури її вивільнення та працевлаштування
у зв'язку з реорганізацією Управління. Її було звільнено з роботи
з порушенням статей 40, 49-2 КЗпП України, оскільки не було запропоновано іншої посади на підприємстві-правонаступнику одночасно з попередженням про звільнення, та голова комісії з реорганізації Управління діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
ОСОБА_1 з урахуванням уточнень просила визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 18 квітня 2023 року № 190-к за підписом голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області Савич Т. О., про звільнення ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв?язку зі скороченням чисельності і штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на рівнозначній посаді в ГУ Пенсійного фонду; стягнути з ГУ Пенсійного фонду на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 липня
2023 року до участі у справі залучено правонаступника Управління - ГУ Пенсійного фонду. Виключено зі складу учасників справи Фонд соціального страхування України і третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: голову комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматського О. О., голову комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області Савич Т. О.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня
2023 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від 18 квітня 2023 року № 190-к за підписом голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області Савич Т. О. про звільнення ОСОБА_1 18 квітня 2023 року
у зв?язку із скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в ГУ Пенсійного фонду.
Стягнено з ГУ Пенсійного фонду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 88 973,38 грн.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що звільнення позивачки відбулося
з порушення норм трудового законодавства. Суд не встановив жодних заборон на переведення позивачки як працівника без проведення конкурсу
у разі реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями) на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації. Врахувавши, що відповідач
є правонаступником, до якого перейшли обов'язки в частині трудових відносин, суд вважав, що поновлення на рівнозначній посаді, яку займала ОСОБА_1 в органах Фонду соціального страхування (заступник начальника відділу медичних та соціальних послуг управління виконавчої дирекції), можливе. З урахуванням того, що звільнення позивачки відбулось незаконно, суд вважав за можливе стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ГУ Пенсійного фонду задоволено.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня
2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову
в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зробив висновок, що роботодавець вимоги статей 40, 49-2 КЗпП України виконав.
ОСОБА_1 не вчинила активних дій для отримання бажаної роботи,
а обрала тип поведінки у відносинах з правонаступником роботодавця пасивного очікування на автоматичне переведення її на рівнозначну посаду
в ГУ Пенсійного фонду, який є юридичною особою публічного права,
а аналогічні посади рівня заступника начальника відділу, на яку вона претендувала, всі є посадами державної служби, що суперечить частині п?ятій статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та в цілому Закону України «Про державну службу». ОСОБА_1 не могла бути введена до штату, який затверджується Пенсійним фондом України,
в установі, яка є підрозділом органу виконавчої влади і є юридичною особою публічного права, посада аналогічна тій, яку обіймала позивачка в Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області в некомерційній самоврядній організації, яка не підпадає під дію норм Закону України «Про державну службу». Наведене вказує не тільки на неправильність обраного ОСОБА_1 способу захисту права, яке вона вважала порушеним та на інертність дій самої позивачки щодо реалізації свого права на працю, а й на безпідставність її вимог.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням нової редакції просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не запропонував позивачці жодної із вакантних посад. Висновок апеляційного суду про те, що позивачка не зверталась до відповідача щодо працевлаштування, є помилковим.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених упостановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
06 березня 2024 року ГУ Пенсійного фонду подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що при звільненні позивачки не було допущено порушень трудового законодавства, оскільки роботодавець діяв в тих межах, які дозволяло нормативне регулювання. Враховуючи конкуренцію загальних норм трудового права та спеціальних стосовно прийняття на посаду та проходження публічної служби, для його врегулювання ОСОБА_1 необхідно було виконати норми частини п?ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.
08 квітня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу,
а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 перебувала на посаді заступника начальника відділу медичних та соціальних послуг Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Рівненській області до 18 квітня 2023 року.
У попередженні про наступне звільнення від 18 січня 2023 року № 04-26-132 зазначено, зокрема, що посаду, яку займає ОСОБА_1 , буде скорочено, враховуючи пункт 2 розділ VІІ Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», постанову Кабінету Міністрів України від
27 грудня 2022 року № 1442, наказ комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16 січня 2023 року № 9-ОД, наказ Управління
від 16 січня 2023 року № 07-к і № 08-к.
ОСОБА_1 у попередженні повідомлена, що скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України і його управлінь, а тому інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України їй не пропонується. Також
є посилання на те, що згідно з роз'ясненнями Міністерства економіки України від 13 січня 2023 року № 4706-05/1622-03 ні законодавством про працю, ні законодавством, що регулює порядок призначення на посади державної служби не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.
Наказом від 05 квітня 2023 року № 81-в ОСОБА_1 з 06 квітня 2023 року достроково припинено відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надану наказом від 17 вересня 2020 року № 346-в, та дозволено приступити до виконання своїх обов'язків з урахуванням частини дев?ятої статті 179 КЗпП України. Підстава - заява ОСОБА_1 від
27 березня 2023 року.
Наказом від 18 квітня 2023 року № 190-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 18 квітня 2023 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою видання цього наказу зазначено попередження про наступне звільнення від 18 січня 2023 року № 04-26-132.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського
й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати
і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають
з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі
№ 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20) зазначено: «юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України)».
У справі, яка переглядається ОСОБА_1 звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та просила: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області від
18 квітня 2023 року № 190-к за підписом голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України
у Рівненській області Савич Т. О., про звільнення ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв?язку зі скороченням чисельності і штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; 2) поновити її на рівнозначній посаді в Головному управлінні Пенсійного фонду України
в Рівненській області; 3) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 (провадження № 61-13644сво23) зроблено висновок, що «спори за вимогами, які спрямовані на поновлення працівників Фонду, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на роботі в органах Пенсійного фонду та стосуються прийняття на публічну службу, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що на час звільнення таких працівників останні не перебували на державній службі та Пенсійний фонд України і його територіальні органи не здійснювали щодо них публічно-владних управлінських функцій».
У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді в органі, діяльність якого пов'язана
з проходженням публічної служби, тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про порушення судами норм процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи, що є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги, аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права суд касаційної інстанції не перевіряє.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі
у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правової природи спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим порушили норми процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України.
Щодо заявлених клопотань
09 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заяву, у якій просить у разі закриття провадження у справі
№ 569/8767/23 передати (направити) її для продовження розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді в органі, діяльність якого пов'язана з проходженням публічної служби, у зв?язку з чим між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, справу № 569/8767/23 слід передати для продовження розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня
2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 грудня
2023 рокускасувати.
Провадження у справі № 569/8767/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу закрити.
Заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задовольнити.
Справу № 569/8767/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу передати для продовження розгляду до Рівненського окружного адміністративного суду.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 2023 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2023 рокувтрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов