28.01.2025 року м. Дніпро Справа № 904/2990/23 (910/7677/23)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.,
при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 у справі № 904/2990/23 (910/7677/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпробудмаш"
до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за договором
в межах справи № 904/2990/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпробудмаш", 49000, м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, буд.11, код ЄДРПОУ 39481257, -
У травні 2023р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпробудмаш" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення 1 000 000,00 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 4Д16032ЛИ від 01.07.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 матеріали справи № 910/7677/23 передано за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи № 904/2990/23 про банкрутство ТОВ "Дніпробудмаш".
02.10.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпробудмаш" про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач просив стягнути з відповідача сплачені ним лізингові платежі в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу № 4Д16032ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 1 400 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 р. у справі № 904/2990/23 (910/7677/23) позов задоволено повністю та стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробудмаш» (49000, м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, буд. 11, код ЄДРПОУ 39481257) сплачені лізингові платежі в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4Д16032ЛИ у сумі 1 400 000 грн. (один мільйон чотириста тисяч гривень) та судові витрати у сумі 21 000 грн. (двадцять одна тисяча гривень).
Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 р. у справі № 904/2990/23 (910/7677/23) та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Дніпробудмаш» у задоволенні позовної заяви до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт стверджує, що правозастосування ч. 2 ст. 693 ЦК України регулює наслідки невиконання продавцем свого зустрічного обов'язку із передачі товару у власність покупця, який в свою чергу отримує дві альтернативні дії - вимагати повернення товару або вимагати повернення попередньої оплати.
Виходячи з твердження про те, що умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, апелянт вважає, що вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, адже Банк свої зобов'язання виконав належним чином та у повному обсязі, а позивач ні, що підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2019р. у справі № 904/5492/18.
На переконання відповідача зазначене вище твердження додатково підтверджується тим, що інший альтернативний спосіб захисту прав покупця, визначений таким положенням - вимагати передання оплаченого товару від продавця - позивач застосувати не може, оскільки своє первісне зобов'язання зі здійснення повної оплати товару не виконав.
Відповідач вважає, що позивач не набув права діяти альтернативно враховуючи диспозицію ч. 2 ст. 693 ЦК України, а саме вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, що свідчить про відсутність умов застосування вказаного положення Кодексу до спірних правовідносин.
Отже апелянт вважає, що судом першої інстанції не вірно застосовано ч. 2 ст. 693 ЦК України, адже немає ні правових підстав, ні фактичних обставин, які б надавали позивачу право вимагати повернення сплачених лізингових платежів, та відповідно, покладали на Банк зобов'язання повернути ці платежі, а також не застосовано правові висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпробудмаш» до Центрального апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач вказує на те, що апелянт не наводить жодної правової підстави правомірного володіння коштами позивача, які були йому передані в якості частини вартості товару, який пізніше був повернутий в результаті розірвання відповідного договору лізингу. Позивач вважає, що добросовісність поведінки відповідача не є підставою виникнення права власності на зазначені грошові кошти.
Крім цього позивач звертає увагу на те, що Закон України “Про фінансовий лізинг» у редакції, що діяла на момент існування правовідносин між сторонами, не містив заборони лізингоодержувачу вимагати від лізингодавця повернення лізингових платежів, тобто сплаченої частини вартості об'єкту лізингу, у випадку дострокового розірвання договору лізингу та повернення майна лізингодавцю.
Отже позивач вважає, що позивачем обґрунтовано заявлено вимогу на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, а судом першої інстанції правомірно застосовану вказану норму до спірних правовідносин.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.04.2024 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Коваль Л.А., суддів Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 у справі № 904/2990/23 (910/7677/23), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 27.06.2024р.
У судовому засіданні по справі була оголошена перерва з 27.06.2024р. по 03.10.2024р.
03.10.2024р. судове засідання у справі не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Коваль Л.А.
На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Коваль Л.А. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024 р. зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 у справі № 904/2990/23 (910/7677/23), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 28.01.2025р.
Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсягу та просила її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача безпідставною.
Третя особа не скористалася своїм правом участі в судовому засіданні, про час та місце його проведення була повідомлена апеляційним судом належним чином.
Враховуючи, що неявка третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, а явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті у відсутності третьої особи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги апелянта, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено місцевим господарським судом та не оспорюється сторонами, між Публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпробудмаш» 01.07.2016 укладено договір фінансового лізингу № 4Д16032ЛИ (далі - договір лізингу). Згідно умов вищеозначеного договору банк передав лізингоодержувачу майно, лізингоодержувач прийняв майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу лізингоодержувач зобов'язався сплатити банку наступні платежі: лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку, безпосередньо пов'язані з цим договором.
01.07.2016 за Актом прийому-передачі майна № 1 ПАТ КБ “ПриватБанк» передав, а ТОВ “Дніпробудмаш» прийняло в платне володіння та користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку № 1 до договору лізингу.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2019 у справі № 904/5492/18 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробудмаш» на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» заборгованість за договором фінансового лізингу № 4Д16032ЛИ від 01.07.2016: 13692693,71грн. (тринадцять мільйонів шістсот дев'яносто дві тисячі шістсот дев'яносто три грн. 71 коп.) простроченої заборгованості зі сплати лізингових платежів в рахунок вартості майна; 14010835,79грн. (чотирнадцять мільйонів десять тисяч вісімсот тридцять п'ять грн. 79 коп.) простроченої заборгованості з винагороди за користуванням майном; 4751734,97грн. (чотири мільйони сімсот п'ятдесят одна тисяча сімсот тридцять чотири грн. 97 коп.) пені за порушення грошового зобов'язання; 486828,97грн. (чотириста вісімдесят шість тисяч вісімсот двадцять вісім грн. 97 коп.) судового збору.
26.10.2020 у зв'язку з несвоєчасним виконанням лізингоодержувачем зобов'язань по договору лізингу банк в односторонньому порядку розірвав договір лізингу, за Актами приймання-передачі від 24.11.2020, 25.11.2020, 26.11.2020,27.11.2020, 30.11.2020, 01.12.2020 ТОВ “Дніпробудмаш» повернуло АТ КБ “ПриватБанк» об'єкт лізингу.
За час дії договору лізингу ТОВ “Дніпробудмаш» як лізингоодержувач за договором, сплатив АТ КБ “ПриватБанк», як лізингодавцю за договором, окрім плати відсоткової винагороди за користування майном, також лізингові платежі, як сплату частини вартості об'єкту лізингу, на загальну суму 6 983 517,01 грн. грн. за платіжними дорученнями № 54 від 25.07.2016 на суму 114 97644 грн., №80 від 23.08.2016 на суму 1 150 819,23 грн., № 112 від 25.07.2017 на суму 1 265 795,67 грн., від 23.08.2017 на суму 1 265 795,67 грн., від 28.09.2017 №190 на суму 285 000 грн., від 31.10.2017 №219 на суму 323 050 грн., від 30.11.2017 №266 на суму 280 000 грн., від 16.01.2018 №11 на суму 165 000 грн.. від 31.01.2018 №34 на суму 100 000 грн., від 28.02.2018 №83 на суму 300 000 грн., від 30.03.2018 №126 на суму 300 000грн. від 27.04.2018, №166 на суму 290 000 грн., від 31.05.2018 №220 на суму 270 000 грн., від 04.07.2018 №254 на суму 104 000 грн., від 31.07.2018 №296 на суму 129 600 грн., від 31.08.2018 № 336 на суму 96 000 грн., від 28.09.2018 №390 на суму 120 000 грн., від 01.11.2018 № 434 на суму 96 000 грн., від 03.12.2018 №498 на суму 105 960 грн., від 28.12.2018 № 550 на суму 122 760 грн., від 31.01.2019 № 617 на суму 98 760 грн.
У зв'язку з тим, що договір фінансового лізингу від 01.07.2016 не містить положень про строки повернення лізингових платежів (у разі розірвання договору лізингу і повернення об'єкту лізингу), керуючись частиною другою статті 693 ЦК України ТОВ “Дніпробудмаш» направило АТ КБ “ПриватБанк» вимогу № Д-21/04 від 21.04.2023, у якій просило у семиденний строк з моменту отримання вимоги повернути на рахунок ТОВ “Дніпробудмаш» лізингові платежі як попередню оплату за отримане ним у майбутньому майно (об'єкт лізингу) на суму 6 983 517,01 грн.
Відповідачем вказана вище вимога задоволена не була, що і є причиною виникнення спору та підставою для пред'явлення позивачем даного позову до відповідача у господарському суді.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий господарський суд виходив з того, що положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у його власність товару. При цьому судом враховано, що договір лізингу, укладений між сторонами, не містить положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об'єкту лізингу.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг".
Статтею 1 Закону України “Про фінансовий лізинг» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з приписами статті 2 Закону України “Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з частинами першою-другою статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Частиною 2 ст. 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна в користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постановах від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16, від 09.07.2018 у справі № 911/2449/17, від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначила, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж (п.п. 6.24, 6.25).
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Частинами другою та четвертою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов'язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об'єкту лізингу не підлягає стягненню (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16).
Оскільки договір лізингу є змішаним договором, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингоодержувачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до положень частин першої-другої статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За змістом та суттю умов договору лізингу та норм Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі, як відшкодування вартості предмету лізингу, є попередньою оплатою за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу.
Отже, у разі розірвання договору лізингу, одночасно розривається і договір купівлі-продажу, як складова частина змішаного договору лізингу, внаслідок чого зобов'язання сторін за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, припиняються, а саме: у лізингодавця (продавця) - з поставки об'єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) - з оплати його вартості, тобто, з внесення попередньої оплати вартості об'єкту лізингу.
Подібних висновків щодо природи договору лізингу, лізингових платежів за ним та щодо наслідків його розірвання для сторін дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 по справі № 904/2357/20, зазначивши, що "Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній." (п. 8.4).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів (п. 6.28).
За умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4Д16032ЛИ не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.
Крім того, чинне на момент розірвання договору законодавство України не містило заборони щодо повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, зокрема і тієї їх частини, яка стосувалась плати за відшкодування вартості предмету лізингу. Відповідні зміни до Закону України “Про фінансовий лізинг» внесені до статті 17 цього Закону Законом України від 14.12.2021 № 1953-IX. Лише цими змінами передбачено, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати розірвання договору, не підлягають поверненню лізингоодержувачу.
Таким чином, на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу банк має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), себто орендна плата за користування (оренду) об'єктом лізингу.
В свою чергу, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу припиняється.
Отже, позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу.
Щодо аргументів апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 653 ЦК України, у відповідності до якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, а також п. 6.2.4 Договору, апеляційний суд зазначає наступне.
За умовами п. 6.2.4 Договору лізингоодержувач зобов'язався повернути майно банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору.
Проте, судова колегія зауважує, що згідно ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.
Частиною 4 ст. 653 ЦК України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, положення ч. 2 ст. 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.
З огляду на що, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на положення Договору фінансового лізингу, оскільки вони регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов'язання сплатити лізингові платежі), та не враховують вищезазначених встановлених судом фактичних обставин справи з урахуванням положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов'язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу.
Водночас судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на судову практику Верховного Суду відносно застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України, оскільки в наведених апелянтом судових справах інші підстави позову, ніж у справі, що розглядається.
Натомість, судовою колегією, при ухваленні цієї постанови використана наведена вище судова практика Верховного Суду у справах, в яких викладена правова позиція щодо права лізингоодержувача вимагати від лізингоотримувача повернення лізингових платежів, як частини вартості майна, у випадку розірвання договору лізингу, тобто у справах, аналогічних справі, що розглядається.
За таких обставин судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 693 ЦК України, як імперативної норми щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у його власність товару, а також надано обґрунтований висновок щодо відсутності у договорі лізингу, укладеного між сторонами, положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об'єкту лізингу.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 р. у даній справі відсутні.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 25 200,00 грн слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 у справі № 904/2990/23 (910/7677/23) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 у справі № 904/2990/23 (910/7677/23) - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 30.01.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя В.Ф. Мороз