29.01.25
22-ц/812/234/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/1973/24
Номер провадження 22-ц/812/234/25 Cуддя - доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
29 січня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,
за участю: позивачки - ОСОБА_1 , відповідача - ОСОБА_2 його представника адвоката - Маркіна С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 , подану в його інтересах
адвокатом Ткачук Ганною Миколаївною
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді - Гуденко О.А. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
15 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що з 20 вересня 2000 року перебує в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від подружнього життя мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З початку 2024 року сімейне життя та шлюбні відносини поступово стали погіршуватися через постійні сварки, припинення виконання відповідачем своїх сімейних обов'язків, у зв'язку з чим шлюбні відносини фактично припинилися. ОСОБА_2 постійно нехтує сімейними цінностями, з його ініціативи постійно виникають сварки, що впливає на психологічний стан позивачки та на психологічних стан їхніх дітей. Така поведінка відповідача продовжується протягом тривалого часу, і наміру її змінити він не має.
Посилаючись на викладене та небажання продовжувати шлюбі відносини, позивачка просила суд розірвати шлюб між неї та відповідачем, зареєстрований 02 вересня 2000 року Корабельним районним відділом реєстрації актів громадянського стану м. Миколаєва, актовий запис № 299.
У відзиві на позов, ОСОБА_2 посилаючись на те, що обставини викладені позивачкою в позовній заяві не відповідають дійсності, а також на те, що він прагне зберегти сім'ю та шлюб, просив суд надати строк для примирення терміном 6 місяців.
У свою чергу, позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просила її позов задовольнити, жодних термінів на примирення не встановлювати, оскільки в цьому не має сенсу та лише зашкодить здоров'ю їхніх дітей.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 02 вересня 2000 року Корабельним районним відділом реєстрації актів громадянського стану м. Миколаєва, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 299. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки подальше сумісне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливі і суперечать інтересам позивачки, що має істотне значення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та розірвання шлюбу.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Ткачук Г.М., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, оскільки судом не з'ясовано обставини справи, не встановлені дійсні причини звернення з позовом, а позивачкою не доведено обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого судом зроблено невідповідні та передчасні висновки, що суперечать інтересам сторін та їхніх дітей. При цьому, суддею під час розгляду справи та прийнятті рішення не прийнято до уваги бажання та намір відповідача відновити сімейні відносини та зберегти шлюб. Так, подана ним заява про надання сторонам строку для примирення залишена судом поза увагою. Звертає увагу суду на те, що позивачка й раніше мала намір розлучитися та неодноразово зверталася до суду з таким позовом, однак потім її заяви були залишені без розгляду, оскільки вони мирилися та продовжували жити сім'єю. Вказує на те, що суд розглянувши справу без участі представника, порушив принцип рівності та змагальності судового процесу, обмеживши права відповідача на ефективний правовий захист та роз'яснення суті судового процесу і його наслідків.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивачки.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та відповідає вимогам закону, з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Згідно ч.1 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з 02 вересня 2000 року перебували у шлюбі, який зареєстровано у Корабельному районному відділ реєстрації актів громадянського стану м. Миколаєва, актовий запис №299 (а.с.7).
Від подружнього життя сторони мають двох неповнолітніх доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10-11).
Згідно з ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право на припинення шлюбних відносин.
Відповідно до частини 1 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч.1 ст. 110 СК України).
Звертаючись з позовом до суду, позивачка як на підставу задоволення своїх вимог посилалася на те, що починаючи з 2024 року сімейне життя та шлюбні відносини між нею та чоловіком поступово стали погіршуватися через постійні сварки, припинення виконання відповідачем своїх сімейних обов'язків, у зв'язку з чим шлюбні відносини фактично припинилися. ОСОБА_2 постійно нехтує сімейними цінностями, з його ініціативи постійно виникають сварки, що впливає на її психологічний стан та на психологічних стан їхніх дітей. Така поведінка відповідача продовжується протягом тривалого часу, і наміру її змінити він не має. А тому збереження шлюбу буде суперечити її інтересам, оскільки спричиняє їй душевні страждання.
Ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу суд першої інстанції повно встановив обставини справи та з'ясував фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, врахував наявність у сторін двох неповнолітніх дітей та відсутність спору щодо їх місця проживання, у зв'язку із чим, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції при вирішенні спору не враховано обставин життя подружжя, а також наявність в них двох неповнолітніх дітей.
Також не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що судом в порушення вимог ст. ст. 111, 112 СК України не вжито заходів щодо примирення подружжя та надання сторонам строку на примирення, з огляду на наступне.
Так, відповідно до положень статті 111 СК України, суд повинен вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Аналізуючи наведені положення закону слід дійти висновку, що вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи та надання сторонам строку на примирення.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.
Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено частиною сьомою статті 240 ЦПК України.
Надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18).
Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 15 березня 2024 року, ухвалою суду від 18 березня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 07 травня 2024 року, яке було відкладено на 12 червня 2024 року. В подальшому розгляд справи відкладався неодноразово та 26 листопада 2024 року судом ухвалено рішення про розірвання шлюбу.
Отже, наведене свідчить про обґрунтований висновок суду, що за час перебування справи в суді строком більш ніж шість місяців примирення сторін не відбулося.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення принципу рівності та змагальності судового процесу, обмеження права відповідача на ефективний правовий захист та роз'яснення суті судового процесу і його наслідків не заслуговують на увагу.
Так, за положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невченням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, судом неодноразово відкладався розгляд справи за клопотанням відповідача у зв'язку з необхідністю останнім скористатися правовою допомогою, інтереси якого під час розгляду справи представляв адвокат Маркін С.І., до того ж розгляд справи та ухвалення рішення відбулося за участі відповідача, що свідчить про розпорядження відповідачем своїми процесуальними правами на власний розсуд.
За такого, під час апеляційного розгляду не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які передбачені ст. 376 ЦПК України як підстави для скасування рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до заперечення на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без зміни то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в його інтересах
адвокатом Ткачук Ганною Миколаївною - залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 30 січня 2025 року.