23 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/3269/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Пуль О.А.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (вх.№2861 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 (прийняту у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Усатою В.В., ухвалу складено та підписано 22.11.2024) під час розгляду заяви Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх.№29139 від 19.11.2024) у справі №922/3269/24
за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків,
до 1.Харківської міської ради, м.Харків,
2.Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків,
3. ОСОБА_1 , м.Харків,
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним та зобов'язання повернути майно,
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 у справі №922/3269/24 у задоволенні заяви Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. № 29139 від 19.11.2024) відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову, суд виходив з того, що прокурором не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявленого прокуратурою заходу до забезпечення позову у даній справі, у той час як посилання на потенційну загрозу ускладнення чи унеможливлення виконання рішення не є достатньо обґрунтованими. Як зазначено в ухвалі, доводи прокурора є лише його оціночними судженнями та припущеннями, що не підтверджені належними засобами доказування. Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів прокуратури, суд дійшов висновку про те, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на відповідні докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності невідкладного забезпечення позову. Також, як зазначено в ухвалі, прокуратурою не підтверджено документально, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких прокуратура звернулась до суду, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. № 29139 від 19.11.2024).
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області у справі №922/3269/24 від 22.11.2024 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 26837571), а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 17-:-22, загальною площею 107,2 кв. м, розташовані у житловому будинку літ. “А-5» за адресою: м. Харків, вул. Харківських Дивізій, 17, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном; судові витрати покласти на відповідачів.
Скарга обґрунтована тим, що Господарським судом Харківської області під час розгляду заяви про забезпечення позову керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова у справі № 922/3269/24 неповно з'ясовано обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи. Зазначає, що у разі задоволення позовних вимог, відповідач у справі - ОСОБА_1 втрачає право власності на спірне майно та повинен буде повернути це майно. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ОСОБА_1 може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено. Таким чином, як зазначено в скарзі, наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб.
Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Інші учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 24.12.2024.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ОСОБА_1 , в якому просить:
- Визнати незаконним та скасувати п. 36 додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 25.04.2012 № 713/12;
- Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, від 24.09.2012 № 4895-В-С, укладений між Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Шуваловим Миколою Вікторовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 2774;
- Зобов'язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення 1-го поверху № 17-:-22, загальною площею 107,2 кв. м., розташовані у житловому будинку літ. “А-5» за адресою: АДРЕСА_1 міську раду зобов'язати прийняти вищевказане нерухоме майно;
- Судові витрати покласти на відповідачів.
19.11.2024 через підсистему “Електронний суд» Немишлянською окружною прокуратурою міста Харкова до суду подано заяву про забезпечення позову за вх. № 29139, в якій заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 26837571), а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 17-:-22, загальною площею 107,2 кв. м., розташовані у житловому будинку літ. “А-5» за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор вказує, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник спірного нерухомого майна ОСОБА_1 може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділ, виділ чи об'єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Вчинення будь-яких дій з нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це майно може бути передане в оренду або іншим чином відчужено. Таким чином, як зазначає прокурор, наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. До того ж, ОСОБА_1 знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірним майном та як власник може ініціювати питання щодо зміни призначення та виду його функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень, шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами. З метою запобігання зміни права власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, його можливого відчуження, передачі в оренду тощо, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, відповідно до ст. ст. 136, 137 ГПК України вбачаються підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
22.11.2024 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржувану ухвалу.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований статтями 136, 137, 140, 144 Господарського процесуального кодексу України.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 31.05.2023 у справі № 906/1223/22, від 21.12.2022 у справі № 911/121/22.
Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.
Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.10.2022 у справі № 910/4192/22, у немайнових спорах суд вживає заходів забезпечення позову з превентивною метою щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, та, зважаючи на завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), суд має встановити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза унеможливлення чи суттєвого утруднення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
У справі № 910/1040/18 об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 зазначила, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
У постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору.
У випадку подання позову, можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.12.2023 № 904/1934/23, від 06.12.2023 № 917/805/23).
Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у даній справі є вимоги про:
- визнання незаконним та скасування п. 36 додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 25.04.2012 № 713/12;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, від 24.09.2012 № 4895-В-С, укладеного між Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Шуваловим Миколою Вікторовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 2774;
- зобов'язання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення 1-го поверху № 17-:-22, загальною площею 107,2 кв. м., розташовані у житловому будинку літ. “А-5» за адресою: АДРЕСА_1 , а Харківську міську раду зобов'язати прийняти вищевказане нерухоме майно.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, прокурор посилається на те, що сам факт наявності зареєстрованого права власності на нерухоме майно вже свідчить про реальну можливість власника (відповідача) вільно розпоряджатися останнім. Відтак існують підстави вважати, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник нерухомого майна може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд у будь-який час. Подальше ймовірне відчуження на користь третіх осіб, надання в оренду, зміна їх цільового призначення, поділ, виділ чи об'єднання ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Крім того, вчинення будь-яких дій зі спірним нерухомим майном до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким це нерухоме майно може бути передано в оренду або відчужено іншим чином. Отже існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти відповідні дії щодо спірного майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення про повернення майна з володіння відповідача в разі задоволення такого позову.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт спірного нерухомого майна із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів третього відповідача, не призводить до блокування господарської діяльності ОСОБА_1 .
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті (збереження спірного об'єкта у відповідному правовому статусі) з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Колегія суддів вважає слушними доводи апелянта про те, що обрані заходи забезпечення позову на період розгляду судом спору, не позбавляють відповідача його прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, а лише тимчасово обмежують право відповідача розпоряджатись вказаним об'єктом нерухомого майна та вчиняти дії, спрямовані на зміну об'єкта нерухомого майна.
Отже, вказаний захід має наслідком лише збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що обраний прокуратурою захід забезпечення позову є співмірним до позовних вимог та фактичних обставин господарської діяльності сторін, а висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для забезпечення позову та відмову у задоволенні поданої заяви є помилковим, в зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а заява Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. № 29139 від 19.11.2024) підлягає задоволенню.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, тому ухвала Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 у справі №922/3269/24 підлягає скасуванню, як така, що ухвалена при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а заява Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. № 29139 від 19.11.2024) підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.1 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 у справі №922/3269/24 скасувати.
Заяву Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову (вх. № 29139 від 19.11.2024) задовольнити.
Накласти арешт на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 26837571), а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 17-:-22, загальною площею 107,2 кв. м., розташовані у житловому будинку літ. “А-5» за адресою: м. Харків, вул. Харківських Дивізій, 17, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
Стягувач: Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова (бульвар Б.Хмельницького 36-А, м.Харків, 61099, ЄДРПОУ 0291010824)
Боржник: Шувалов Микола Вікторович ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
Дана постанова є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців із наступного дня після набрання нею законної сили.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 30.01.2025
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя О.А. Пуль