справа № 570/4885/24
провадження № 2/570/266/2025
24 січня 2025 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.
з участю секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши в порядку заочного розгляду спрощенного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
покликаючись на непогашення позичальником заборгованості по кредитному договору, право вимоги по якому отримав позивач на підставі договору факторингу представник позивача директор Володимир Наваренко у поданій до суду 23 вересня 2024 року позовній заяві просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 277 грн. 45 коп., 3 028 грн. 00 коп. сплаченого судового збору, 9 200 грн. 00 коп. як витрати на професійну правову допомогу.
У надісланій до суду заяві представник позивача Анатолій Євтодьєв позов підтримує повністю.
Відповідач відзив на позов не подав.
Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
У надісланій до суду заяві вказаний представник позивача просить справу слухати у відсутність сторін, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач до суду не з'явився, повідомлявся шляхом надсилання поштових повідомлень.
Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку заочного розгляду у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд встановив такі обставини.
20 квітня 2017 року ОСОБА_1 та АТ «АЛЬФА-БАНК» уклали кредитний договір, шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), згідно з умовами якого відповідач отримав кредит шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії по рахунку з лімітом у розмірі 200 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % річних, тип процентної ставки: фіксований.
20 вересня 2021 року АТ «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» уклали договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача.
У відповідності до розрахунку сума заборгованості станом на 20 вересня 2021 року по кредитному договору від 20 квітня 2017 року становить 46 277 грн. 45 коп.
Суд застосував такі норми права.
Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За правилами ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначені ст.639 ЦК України, відповідно до якої: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У ст.3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Між тим, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 статті 11 Закону № 675-VIII). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч.6 ст.11 Закону № 675-VIII). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі /ч.12 ст.11 Закону № 675-VIII/. Ст.12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
П.1 ч.1 ст.512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва. У разі відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України). За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.
Суд дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і, як наслідок, виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся до суду.
Законодавство України передбачає, що оформлення кредиту онлайн використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом.
У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суд першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моме надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України.) Абз.2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правові наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, а іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторона спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.
Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору. Таким чином, між первісним кредитором та відповідачем укладений Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов'язань за договором.
Укладений договір відповідає вимогам Закону, оскільки визначені у ньому умови кредитування сторонами погоджені, що свідчить про добровільне волевиявлення сторін. Жодних претензій до кредитора з приводу його умов або укладення договору з порушеннями вимог закону, відповідач не пред'являв. Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст.204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину і означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Як виснував Верховний Суд України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979с15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов"язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов"язку погашення кредиту взагалі».
Матеріали справи свідчать, що, оформлюючи відступлення права вимоги, сторони не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до позивача перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Таким чином, новий кредитор, набувши відповідне право вимоги, реалізував його шляхом пред'явлення до позичальника позову про стягнення боргу за кредитним договором і визначив борг на відповідну дату.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушив умови договору та норми чинного законодавства, тому у позивача виникло право вимагати виконання зобов'язання за договором. Кредитор відповідне право вимоги реалізував шляхом пред'явлення до позичальника позову про стягнення боргу за кредитним договором і визначив борг на відповідну дату.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність боргових правовідносин між сторонами. Позивач надав до суду копії зазначених документів, розрахунок заборгованості по кредиту, виданий посадовою особою позивача, який в силу ст.59, 64 ЦПК України являється допустимим доказом у справі, авідповідач не надав суду жодного належного доказу, що спростовують наявність кредитних відносин та не спростував подані позивачем розрахунки заборгованості за таким кредитним договором. Об'єктивних і переконливих доказів, які спростовували би вимоги позивача, відповідач не надав, а судом їх здобуто не було, що вказує на обґрунтованість позову. Матеріали справи свідчать, що у боржника виникла заборгованість за кредитним договором, а його дії та наміри не свідчать про виконання договірних зобов'язань за кредитним договором та повернення кредиту. Суд таких доказів також не здобув, що вказує на обґрунтованість позову.
Таким чином, позов підставний і підлягає до задоволення.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Суд бере до уваги, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено у пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
При цьому враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову з відповідача також підлягає стягненню на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то право на її закріплене положеннями ст.59 Конституції України. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абз.2 п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абз.3, 4, 5 п.п.3.1, абз.1 п.п.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Як виснував Верховний Суд у справі №756/2114/17 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Правничу допомогу у цій справі позивачу надавала адвокат Оксана Литвиненко згідно договору про надання правничої допомоги №03-07/24 від 03 липня 2024 року.
Відповідно до акту надання послуг на первинну консультацію затрачено 0,5 год., яка оцінена у 1 000 грн. 00 коп., на правовий аналіз наявних документів у замовника по справі затрачені 2 год., які оцінені у 4 000 грн. 00 коп., на підготовку позовної заяви затрачені 2,1 год., які оцінені у 4 200 грн. 00 коп.
При вирішенні клопотання суд приходить до висновку, що обсяг наданих адвокатом послуг з правничої допомоги адвоката у цій справі не є значним, визначений адвокатом розмір витрат на правничу допомогу адвоката є завищеним та таким, що не відповідає складності справи та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки самі по собі первина консультація, правовий аналіз наявних документів, що заявлені як окремі послуги, не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням позовної заяви, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом. Ці дії входить у підготовку позовної заяви, яку суд оцінює у 1 000 грн. за 1 год. роботи.
На підставі наведеного, керуючись ст.263-265, 282 ЦПК України, суд
задоволити цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" заборгованість за кредитним договором, укладеним 20 квітня 2017року між ОСОБА_1 та АТ «АЛЬФА-БАНК» у сумі 46 277 грн. 45 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" судовий збір в розмірі 3 028 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 200 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс", ІКЮО 40340222, місцезнаходження: м.Київ, пл.Солом'янська, буд.2.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Дата складання повного судового рішення 27 січня 2025 року.
Суддя: Кушнір Н.В.