30.01.2025
Ленінський районний суд м.Полтави
Справа № 646/4066/20
Провадження № 1-кп/553/147/2025
30 січня 2025 року м. Полтава
Ленінський районний суд м.Полтави у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілої особи ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12020220060000653 від 02.04.2020 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
23.06.2022 вироком Жовтневого районного суду м. Харкова за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі;
26.07.2022 вироком Жовтневого районного суду м. Харкова за ч.3 ст.185 КК України до 4 років позбавлення волі;
21.11.2022 вироком Київського районного суду м. Полтави за ч.3 ст.185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;
10.02.2023 вироком Зміївського районного суду Харківської області за ч.3 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі; вироком Харківського апеляційного суду від 21.03.2023 вирок суду першої інстанції скасовано, призначено покарання за ч.3 ст.185 КК України у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ч.1, ч.4 ст.70 КК України призначено остаточне покарання у виді 4 років 8 місяців позбавлення волі;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України,
01.04.2020 близько 20 год. 20 хв. ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, використовуючи темний час доби та ту обставину, що за їх діями ніхто не спостерігає, перебуваючи за адресою: м. Харків, просп. Гагаріна, 22, шляхом вільного доступу проникли до колектору зв'язку, який призначений для постійного зберігання майна АТ «Харківобленерго», тобто є сховищем.
Після цього, реалізовуючи свій спільний умисел, ОСОБА_5 раніше заготовленим ножем відрізав частину кабелю лінії зв'язку ТЗАШП 7х4х1,2 довжиною 42 метри вартістю 2342,76 грн та змотавши його, разом з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, покинули колектор зв'язку, однак, виконавши всі дії, які вважали за необхідне для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від їх волі, злочин не було закінчено, оскільки їх протиправні дії були помічені та припинені співробітниками АТ «Харківобленерго» та працівниками поліції.
Таким чином ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України.
В судовому засіданні ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся. Обвинувачений не оспорював фактичних обставин і доказів по справі та пояснив, що у встановлений судом час, місці та спосіб разом із ОСОБА_6 проникли до колектору, де ножем він відрізав частину кабелю, а коли покидали колектор їх помітили працівники АТ «Харківобленерго» та поліції. В подальшому відрізок кабелю у них вилучили працівники поліції. Обвинувачений об'єм викраденого майна та його вартість не заперечував.
Представник потерпілої особи в судовому засіданні пояснила, що з матеріалів справи їй відомо про те, що черговий електромонтер помітив крадіжку та викликав поліцію, яка затримала обвинувачених на місці. АТ «Харківобленерго» діями обвинуваченого завдано матеріального збитку, тому у кримінальному провадженні заявлений цивільний позов, який прохає задовольнити. Питання про призначення покарання представник потерпілої особи залишила на розсуд суду.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, враховуючи повне визнання вини обвинуваченим ОСОБА_5 , думку прокурора, обвинуваченого, який пояснив, що бажає закінчити судовий розгляд без дослідження доказів, що маються в матеріалах справи в частині підтвердження фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, думку представника потерпілої особи, судом визнано недоцільним дослідження вказаних доказів.
З урахуванням викладеного та наданих в суді обвинуваченим показань, суд вважає доведеною вину ОСОБА_5 у вчиненні умисного кримінального правопорушення проти власності. Дії ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у сховище.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд, відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, всі обставини по справі в їх сукупності, а також особу обвинуваченого, його вік і стан здоров'я, обставини, які обтяжують та пом'якшують покарання, а також думку потерпілої особи.
Разом із цим, суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Обвинувачений ОСОБА_5 раніше неодноразово судимий, однак на момент вчинення встановленого судом злочину, до кримінальної відповідальності не притягувався, злочин вчинив вперше, має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, займався підробітками, під спостереженням лікарів нарколога та психіатра не перебував, за медичною допомогою не звертався. Обставиною, яка пом'якшує покарання суд визнає щире каяття. Інших обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання судом на встановлено.
Виходячи із загальних засад призначення покарання, враховуючи наведені вище характеризуючи дані обвинуваченого, враховуючи думку представника потерпілої особи з приводу призначення покарання, яка на суворому покаранні для обвинуваченого не наполягала, суд вважає, що для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень необхідним і достатнім є покарання в межах санкції ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі, з урахуванням положень ст.68 КК України щодо призначення покарання за вчинення замаху.
Підстави для застосування положень статей 69, 69-1, 75 КК України відсутні.
Тільки таке покарання, з урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, його характеру, ступеня тяжкості та наслідків, що настали, а також принципу індивідуалізації покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, засадам гуманності і справедливості.
При цьому суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливо виключно в умовах ізоляції від суспільства.
Як убачається з матеріалів справи вироком Харківського апеляційного суду від 21.03.2023 ОСОБА_5 засуджений за ч.3 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 4 років 8 місяців позбавлення волі.
За таких обставин, враховуючи, що після постановлення вироку суду від 21.03.2023 ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні іншого кримінального правопорушення, встановленого у цій справі, остаточне покарання обвинуваченому слід призначити за сукупністю кримінальних правопорушень в порядку ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Процесуальні витрати у справі підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави в порядку ст.124 КПК України.
Застосований в межах досудового розслідування захід забезпечення у виді арешту майна підлягає скасуванню.
Питання про речові докази вирішено судом у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Представником потерпілого АТ «Харківобленерго» заявлено цивільний позов на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок крадіжки в сумі 5582,00 грн. В судовому засіданні представник прохала стягнути з обвинуваченого половину збитків, оскільки матеріали у відношенні іншого обвинуваченого були виділені в окреме провадження.
Обвинувачений в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказав, що викрадене майно було вилучено та в подальшому повернуто потерпілій особі.
Вирішуючи заявлені позови, суд зазначає, що згідно із ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
У пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Як передбачено у ч.1 ст.1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, до складу реальних збитків як одного з елементів майнової шкоди входять втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
При цьому, згідно зі ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілою особою цивільним позивачем пред'явлений цивільний позов про стягнення з обвинувачених у повному обсязі збитків, які складаються з понесених витрат на відновлювальні роботи.
На підтвердження своїх позовних вимог, які безпосередньо випливають з висунутого обвинувачення, цивільний позивач надав суду кошторис від 01.04.2020 № 201/99, акт інвентарийзації, акт оцінки збитків, які завдано суб'єкту господарювання, в яких наводяться відповідні розрахунки.
Суд зазначає що відповідно до положень ст. ст.127,128 КПК України та ст. 22 ЦК України, сума відшкодування за цивільним позовом у кримінальному провадженні не обов'язково має збігатися з розміром завданої злочином шкоди, вказаним в обвинуваченні, яке суд визнав доведеним. Заподіяна кримінальним правопорушенням шкода як обставина, що впливає на його кваліфікацію та вирішення інших питань, пов'язаних із притягненням особи до кримінальної відповідальності, та відшкодування збитків як спосіб захисту порушеного цивільного права і компенсаційний механізм мають неоднакову юридичну природу, відрізняються за критеріями визначення і правовими наслідками.
Зокрема, розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову, доводиться цивільним позивачем (потерпілим) самостійно за правилами цивільного судочинства з дотриманням приписів ч.5ст.128 КПК України і не охоплюється межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті або постанові про зміну обвинувачення в суді і обов'язок доказування якого покладається на державного обвинувача.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що потерпілим доведено, що йому була спричинена майнова шкода у заявленому розмірі та з урахуванням розміру підтриманих представником вимог, з обвинуваченого підлягає стягненню 2791 грн.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.ст. 373, 374 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 04 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного цим вироком більш суворим, призначеним вироком Харківського апеляційного суду від 21.03.2023, остаточно визначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 04 (чотири) роки 08 (всім) місяців.
Початок відбування покарання рахувати з 18.01.2022, зарахувавши у строк покарання, частину покарання, що відбута за попереднім вироком.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів в розмірі 490,35 грн.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства «Харківобленерго» шкоду завдану кримінальним правопорушення в розмірі 2791,00 грн.
Скасувати арешт на майно, накладений за ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20.05.2020.
Речові докази:
ніж, який переданий на зберігання до камери зберігання речових доказів ВП №1 - знищити;
кабель ТЗАШП 7х4х1,2, який переданий на зберігання представнику АТ «Харківобленерго» залишити потерпілій особі.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок суду може бути подано апеляційну скаргу до Полтавського апеляційного суду. Апеляційна скарга подається через Ленінський районний суд м.Полтави протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя
Ленінського районного суду м.Полтави ОСОБА_1