Справа № 541/3577/24 Номер провадження 22-ц/814/799/25Головуючий у 1-й інстанції Шатілова Л. Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
27 січня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі Коротун І.В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2024 року, постановлену суддею Шатіловою Л.Г., повний текст ухвали складений - дата не вказана
у справі за заявою позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
03.10.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якому просила суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований e Шевченківському районному у м. Полтаві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис №173.
Позовна заява мотивована тим, що 12.03.2021 між сторонами у справі було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №173, у Шевченківському районному у м. Полтаві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми). Одруження з відповідачем виявилося невдалим, сімейне життя не склалося на ґрунті психологічного несумісництва характерів, моральних та політичних поглядів на життєві цінності, сім'я розпалася і відновлена бути не може, спільним побутом не пов'язані, сім'я існує формально лише на папері. Сімейні відносини фактично припинені з березня 2023 і відновлені бути не можуть, оскільки відповідач здійснив подружню зраду та фактично побудував для себе нову сім'ю. Від даного шлюбу спільних дітей не мають, спору щодо поділу майна на сьогоднішній день не існує. На примирення категорично не згодна, подальше перебування позивача в шлюбі з відповідачем буде фактично примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - повернуто позивачу у зв'язку з неусуненням її недоліків, які перешкоджають відкриттю провадження у даній справі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що законодавством чітко встановлений порядок реєстрації місця проживання (перебування) на території України. Таким чином, суд визнав, що пред'явити позов позивач може лише зазареєстрованим місцем проживання чи перебування відповідача, або за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання чи перебування відповідача. Доданий до позовної заяви акт голови вуличного комітету не може бути доказом задекларованого місця проживання відповідача, адже зазначена особа не має повноважень на декларування/реєстрацію місця проживання іноземців. Станом на 21.10.2024 вказані в ухвалі недоліки виправлені не були, а тому позовна заява підлягає поверненню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції
Апеляційна скарга мотивована тим, що 03.10.2024 Ортіз ОСОБА_3 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Ухвалою вказаного суду 08.10.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 17.10.2024 на виконання ухвали суду щодо підтвердження останнього відомого місця проживання відповідача на території України, реєстрації місця проживання відповідача на території Миргородського району на який поширюється юрисдикція суду, у строк, визначений судом, було надано відповідний акт встановленого зразка щодо фактичного місця проживання особи з вересня 2022 по березень 2023 за адресою: АДРЕСА_1 , який судом помилково та неправильно не було взято до уваги. 21.10.2024 судом було винесено ухвалу про повернення позовної заяви, що фактично позбавляє позивача доступу до правосуддя і змушує проти її на те волі перебувати у шлюбі. Шлюб з відповідачем було зареєстровано відповідно до вимог національного законодавства на території України у Шевченківському районному у м. Полтаві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми). Після укладення шлюбу і до 2023 з відповідачем проживали разом як подружжя, вели спільне господарство до фактичного припинення сімейних відносин за адресою: АДРЕСА_1 , що можливо підтвердити показаннями свідків. З березня 2023 позивач переїхала проживати до батьків, а відповідач залишився проживати за вищевказаною адресою.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання апеляційного суду 27.01.2025 не з'явилася учасники справи, позивач та її представник - адвокат Яковенко Г.М. належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 18.12.2024 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси, які доставлені відповідно 18.12.2024 та 27.12.2024 (а.с. 37), що у відповідності до вимог п.2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки. Судова повістка на ім'я ОСОБА_2 повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до вимог п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 06.12.2024 (про призначення справи до апеляційного розгляду) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Як встановлено судом першої інстанції, 03.10.2024 позивач звернулася до суду із вищевказаною позовною заявою (а.с. 1-3).
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбузалишено без руху. Надано позивачу строк, що не перевищує 10 днів з дня вручення йому ухвали, для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Зі змісту ухвали суду від 08 жовтня 2024 року бачається, що суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу необхідно надати належні докази, які мають підтвердити місце проживання відповідача в Україні, і, зокрема, докази реєстрації місця проживання відповідача на території Миргородського району Полтавської області, на який поширюється юрисдикція Миргородського міськрайонного суду Полтавської області, а так само, докази місцезнаходження майна відповідача на вказаній території, що є обов'язковою обставиною для визначення підсудності даного спору Миргородському міськрайонному суду Полтавської області, з урахуванням положень ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» (а.с. 14-15).
17.10.2024 від позивача Ортіз ОСОБА_3 до суду надійшла заява про усунення недоліків (а.с. 18).
Вивчивши зміст заяви, суд першої інстанції зазначив, що 17.10.2024 в порядку усунення недоліків, з метою підтвердження місця проживання відповідача в Україні, реєстрації місця проживання відповідача на території Миргородського району, на який поширюється юрисдикція суду, доказів місцезнаходження майна відповідача на вказаній території, позивач надала акт фактичного місця проживання особи з вересня 2022 по березень 2023 за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановляючи ухвалу від 21 жовтня 2024 року про повернення позивачу позовної заяви у зв'язку з неусуненням її недоліків, які перешкоджають відкриттю провадження у даній справі, суд враховуючи, що станом на 21.10.2024, вказані в ухвалі суду від 08 жовтня 2024 року, недоліки виправлені не були, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даної справи є розірвання шлюбу між ОСОБА_1 (громадянкою України) та ОСОБА_2 (громадянином Королівства Іспанія), який був зареєстрований у Шевченківському районному у м. Полтаві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис №173.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в України визнається і діє принцип верховенства права, а статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16.12.1992, заява №12964/87).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред'явити до суду позовну заяву, заяву в порядку окремого провадження, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.
При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.
Частинною 3 статті 185 ЦПК України, визначено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Вимоги до форми і змісту позовної заяви встановлені статтею 175 ЦПК України.
Так, зокрема, пунктом 2 частини третьої статті 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Перелік документів, що додаються до позовної заяви, визначений статтею 177 ЦПК України.
Так, зокрема, частиною п'ятою статті 177 ЦПК України, на яку суд першої інстанції посилався в обгрунтування підстав для залишення позовної заяви без руху, передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.
При цьому, вимоги до найменування сторін визначені наведеним вище пунктом 2 частини третьої статті 175 ЦПК України, а тому помилковим є висновок суду першої інстанції про обов'язок позивач долучити докази щодо місця проживання відповідача.
Наведене узгоджується з вимогою закону, яка міститься у ч.1 ст. 187 ЦПК України, про обов'язок суду при надходженні позовної заяви перевірити інформацію про зареєстроване місце проживання відповідача.
Так, зокрема, абзацом 2 частини першої статті 187 ЦПК України визначено, що якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.
Згідно з ч.8 ст.187 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною дев'ятою статті 187 ЦПК України визначено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 187 ЦПК України передбачено, що якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадженняу справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Аналіз наведених вище норм процесуального права дає підстави для висновку, що повернення позовної заяви позивачеві із вказаних в оскаржуваній ухвалі підстав законом не передбачено, оскільки у разі встановлення непідсудності справи цьому суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а у разі, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.
Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила про останнє відоме їй місце проживання (перебування) відповідача за адресою свого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відомостей про будь-яку іншу адресу місця проживання чи перебування відповідача у неї немає, про що вона додатково вказала у клопотанні від 19.01.2024.
Частиною першою статті 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Як вбачається з відповіді відділу реєстрації виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області №05.3-08/1078 від 04.10.2024, інформація про реєстрацію/ зняття з реєстрації місця проживання в реєстрі Миргородської територіальної громади на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відсутня (а.с. 13).
Згідно акту підтвердження фактичного місця проживання особи, засвідченого організаційним відділом Миргородської міської ради від 17.10.2024, ОСОБА_2 , фактично проживав з вересня 2022 по березень 2023 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19).
З наведеного слідує, що відповідач не має зареєстрованого місця проживання та перебування в Україні.
Отже, позивачем пред'явлено позов про розірвання шлюбу з іноземцем, який не зареєстрований в Україні.
Згідно роз'яснень пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача за місцем проживання позивача. У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами ЦПК України.
Підсудність справ за вибором позивача визначена статтею 28 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 28 ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача
За приписами частини дев'ятої статті 28 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Отже, в силу наведених вище норм цивільного процесуального закону, не надання позивачем доказів про останнє відоме місце проживання відповідача та/або не надання інформації, яка б була актуальною на момент пред'явлення позову, про зареєстроване місце проживання або перебування відповідача, не може бути підставою для залишення позовної заяви без руху, а в подальшому - для її повернення позивачу.
У постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №569/2295/19 зазначено, що повернення позовної заяви позивачеві із вказаних в оскаржуваних судових рішеннях підстав законом не передбачено, оскільки у разі встановлення того, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а у разі, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі».
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 .01.2020 у справі №501/2443/18 та від 12.05.2022 у справі №552/3486/20.
Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1статті 75-77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватно-правові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Положеннями статей 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (частина перша статті 16 Закону України «Про міжнародне право»).
Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону статті 76 цього Закону.
Підстави визначення підсудності справ судам України встановлено статтею 76 закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема згідно із пунктом 12 частини першої цієї статті суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
У заяві про усунення недоліків позивач ОСОБА_1 на підтвердження останнього відомого місця проживання відповідача на території Миргородського району Полтавської області просила приєднати до матеріалів справи акт фактичного місця проживання особи (а.с. 18).
Тобто, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та заяви про усунення недоліків вбачається, що позивач зазначила обставини й доводи, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, а також додано докази якими, на її думку, ці обставини підтверджуються.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ст. 374 ч.1 п. 6 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ст. 379 ч.1 п. 4 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи, що передача справи для продовження розгляду не є остаточним вирішенням спору по суті, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Такий висновок узгоджується з правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18.05.2020 у справі №530/1731/16-ц.
Керуючись ст. ст. 367 ч. 1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п. 6, 379 ч.1 п. 3,4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 жовтня 2024 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 січня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов