печерський районний суд міста києва
Справа № 757/51206/24-ц
пр. 2-8677/24
29 січня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О. Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю. О.
за участю:
представника відповідача - Бугая О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -
01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що у зв'язку з порушенням органом державної влади - Уповноваженим Верховної ради України з прав людини, гарантованих ст. 40 Конституції України прав, що полягають у наданні необґрунтованої відповіді на його скарги від 21 червня 2022 року та від 29 вересня 2022 року, не здійснення заходів щодо притягнення винних осіб до відповідальності згідно норм чинного законодавства останньому було завдано моральну шкоду, яку ОСОБА_1 оцінює в розмірі 1 000 000 грн. Окрім того, просить стягнути матеріальну шкоду в розмірі 46 грн.
Ухвалою судді від 07 листопада 2024 року відкрито провадження у справі для розгляду за правилами загального позовного провадження.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив з приводу задоволення позову, вказавши, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України «Про Уповноваженого Верховної ради України з прав людини», «Про звернення громадян», здійснюючи всі необхідні заходи для поновлення права позивача на отримання інформації від Печерського районного суду м. Києва. Окрім того, складання протоколу про адміністративне правопорушення належить дискреційних повноважень відповідача, який на власний розсуд визначає наявність підстав для вжиття такого заходу без узгодження з будь-ким. Позивачем не надано доказів порушення його прав та інтересів, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповіді відповідача. Крім того, відсутнє рішення адміністративного суду про протиправні дії/бездіяльність відповідача. Враховуючи викладене, позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння відповідачу моральної шкоди, а також доказів, які підтверджують протиправну поведінку Уповноваженого Верховної ради України з прав людини та причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що керівник секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надає завідомо неправдиву інформацію тому, що в позовній заяві позивач чітко надав докази підтвердження факту заподіяння моральної шкоди відповідачем, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі та з чого, при цьому, позивач виходив.
Також відповідач не вказав за яким Законом і які саме докази позивач зобов'язаний був надати для обґрунтування моральної шкоди, яка полягала у приниженні ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з діями відповідача.
Ухвалою суду від 15 січня 2025 року у справі закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в судове засідання не з'явився, до суду подав заяву, в якій просив здійснювати розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 21 червня 2022 року позивачем було направлено скаргу Уповноваженому Верховної ради України з прав людини на бездіяльність посадових осіб Печерського районного суду м. Києва, що полягала у ненаправленні йому судового рішення.
Листом від 28 червня 2022 року керівником секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини повідомлено позивача, що ухвала Печерського районного суду від 02 грудня 2021 року у справі №757/60559/21-к оприлюднена 17 грудня 2021 року у Єдиному реєстрі судових рішень, а отже доступ до судових рішень забезпечено, а тому відсутні підстави для притягнення посадових осіб Печерського районного суду м. Києва для відповідальності.
Окрім того, 29 вересня 2022 року позивачем було повторно направлено скаргу Уповноваженому Верховної ради України з прав людини на бездіяльність посадових осіб Печерського районного суду м. Києва, що полягала у ненаправленні ОСОБА_1 судового рішення.
Листом від 14 листопада 2022 року керівником секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини повідомлено позивача, що 28 жовтня 2022 року позивачу направлено ухвалу Печерського районного суду від 02 грудня 2021 року у справі №757/60559/21-к.
Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
Відповідно до ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цього органу.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, незалежно від вини цієї особи.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, чч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Для відшкодування матеріальної та моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення: наявність матеріальної та/або моральної шкоди, протиправність дій (бездіяльність), вини особи, причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою. І лише за наявності всіх цих умов виникає зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
Процесуальним законом саме на позивача покладено обов'язок довести, якими саме діями йому завдано матеріальну та моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір. Натомість матеріали справи не містять даних і доказів наявності заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди, а також обґрунтування з чого виходив позивач, визначаючи розмір кожного виду відшкодування у розмірі один мільйон гривень.
За відсутності доведення наявності противних дій державних органів, наявності матеріальної та моральної шкоди, їх розмірів, не вбачається і причинно-наслідковий зв'язок.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Ураховуючи наведене, слід дійти висновку про недоведеність позивачем факту спричинення йому моральних страждань бездіяльністю Уповноваженого ВРУ з прав людини, в чому конкретно полягають його немайнові втрати, їх характер, тривалість періоду спричинення, причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) Уповноваженого ВРУ з прав людини і заподіяння ним шкоди.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).
Керуючись ст.ст. 19, 55 Конституції України, ст.ст. 2, 15, 23,1167 ЦК України, ст. ст.1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 30 січня 2025 року.
Суддя О. Л. Бусик