Провадження № 11-кп/803/758/25 Справа № 173/1426/21 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
20 січня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 до 15 лютого 2025 року з альтернативою внесення застави.
Суд зазначив, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, який має високий ступінь суспільної небезпеки та за який у разі визнання його винуватим може бути засуджений до покарання на строк від 7 до 15 років. Об'єктивних даних про міцні соціальні зв'язки та про працевлаштування обвинуваченого суду не надані, обвинувачений є раніше судимим за вчинення тяжкого корисливого злочину, вчинено ним до інкримінованого на теперішній час кримінального правопорушення. Суд визнав доведеними наявність ризиків у вигляді можливого переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, а ризик можливого впливу на свідків є мінімізованим, з огляду на те, що свідки допитані по справі. Суд дійшов висновку про необхідність продовження тримання під вартою з розміром застави, який визначив апеляційний суд в ухвалі від 30.09.2024.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
За змістом апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , останній просить змінити його запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який, зменшити розмір застави до мінімального з урахуванням його матеріального стану. Суд не взяв до уваги строк його перебування під вартою, за період якого жодних скарг чи зауважень в установі попереднього ув'язнення не надходило на нього. Вказує на незадовільний стан здоров'я, має задовільні характеристики за місцем проживання, реєстрації та роботи, свідки по справі вже допитані, докази стороною обвинувачення вже зібрані та відсутні в нього жодні наміри на вчинення дій щодо ухилення від суду чи вчинення іншого правопорушення. Обвинувачений також зазначає про наявність в нього неповнолітнього сина та матері з інвалідністю, які потребують допомоги. Визначений розмір застави є непомірним для нього.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, а отже, враховуючи те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності обвинуваченого та прокурора.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думки учасників процесу, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Так, згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із вимогами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:
виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_6 під вартою цих вимог закону дотримався.
Як вбачається з наданих матеріалів, в провадженні Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021041430000167 від 30.06.2021 року, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурором заявлене клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, в обґрунтування якого зазначено, що встановлені ризики та суспільна небезпека особи ОСОБА_6 не відпали і продовжують існувати. Враховуючи, що судовий розгляд за обвинувальним актом не завершено, з метою забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, виникла необхідність у продовженні строків тримання під вартою.
Аналізуючи надані матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора у контексті наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд першої інстанції правильно встановив, що вони є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно існують і для запобігання ним необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про небезпідставність обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки воно підтверджується зібраними доказами, які містяться в матеріалах провадження.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу.
Також є правильним висновок суду щодо наявності відносно ОСОБА_6 ризику з числа передбачених ст. 177 КПК України у виді переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на те, що відносно останнього існує небезпідставне обвинувачення у скоєні кримінального правопорушення, яке за правилами ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк до 15 років, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку ймовірності переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує висока вірогідність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій з урахуванням зокрема того, що ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, раніше судимий за вчинення тяжкого корисливого злочину, вчиненого ним до інкримінованого на теперішній час кримінального правопорушення, розлучений та має на утриманні неповнолітню дитину, та вважає, що вказані обставини у сукупності не свідчать про можливість забезпечення його належної процесуальної поведінки в інший спосіб, ніж тримання під вартою.
Про особливу вагомість встановлених ризиків свідчить і те, ОСОБА_6 , небезпідставно обвинувачується у тому, що він на ґрунті раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_7 , на фоні помсти за попередню образу в ході конфлікту, цілеспрямовано наніс останній не менше п?яти ударів кулаками обох своїх рук в обличчя від яких ОСОБА_7 впала на землю. Далі, ОСОБА_6 , продовжуючи свої насильницькі протиправні дії, спрямовані на заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень наніс лежачій на землі ОСОБА_7 не менше десяти ударів ногами взутими у взуття, по тулубу, а саме в область грудної клітини та ребер, від яких остання залишилась лежати на землі без будь-яких ознак життя. Після чого ОСОБА_6 , скориставшись тим, що потерпіла ОСОБА_7 знаходиться в положенні лежачи на спині, на землі, не чинить будь-який опір, в силу отриманих вищевказаних тілесних ушкоджень, у результаті виниклого умислу, направленого на позбавления життя потерпілої ОСОБА_7 , усвідомлюючи свої протиправні дії, та бажаючи подальшого настання суспільно-небезпечних наслідків, навмисно, взяв зі столу кухонний ніж, підійшов до лежачої ОСОБА_7 , присів над нею, притиснувши останню своїм лівим коліном у живіт до землі, після чого, утримуючи ніж за руків?я у своїй правій руці, умисно, цілеспрямовано, із достатньою силою, наніс один удар клинком ножа ОСОБА_7 в область грудної клітини зліва, заподіявши їй проникаюче ножове поранення, від якого через короткий проміжок часу настала смерть ОСОБА_7 .
Наведені обставини дозволяють ґрунтовно припускати, що ОСОБА_6 є особою рішучою, схильною до застосування насильства, у тому числі небезпечного для життя та здоров'я інших людей, та зневажливо ставиться до суспільства, встановлених у ньому правил, життя та здоров'я інших осіб.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_6 під вартою, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду першої інстанції, вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими.
Доводи обвинуваченого щодо упередженості прокурора та того, що подане ним клопотання ґрунтується лише на його особистому переконанні у необхідності продовження строку тримання під вартою, при цьому ризики нічим не підтверджені то такі доводи ґрунтуються на особистому аналізі та переконаннях обвинуваченого, та мають характер загальних міркувань і не спростовують достатньою мірою ані існування, ані вагомості встановлених щодо ОСОБА_6 ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України. На думку колегії суддів, встановлені відомості про особу обвинуваченого та обставини інкримінованого йому злочину не дають підстав для висновку про достатність застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 183, 194, 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до 15 лютого 2025 року включно з альтернативою внесення застави, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3