21 січня 2025 року Справа № 280/9079/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1), до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача 2 щодо нарахування та виплати судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.08.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн;
зобов'язати відповідача 1 здійснити фінансування відповідачу 2 коштів для проведення виплати судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.08.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати відповідача 2 нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01.06.2024 по 31.08.2024, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позову посилається на те, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №278/2020 від 16.07.2020 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області строком на п'ять років. Наказом голови Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 17.07.2020 №37-к позивач приступив до виконання повноважень зі здійснення правосуддя з 20 липня 2020 року. На день звернення до суду з позовом позивач продовжує обіймати посаду судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області та отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII). Суддівська винагорода регулюється виключно цим Законом, при цьому базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028 гривень станом на 01.01.2024. Однак, відповідач 2 при обчисленні суддівської винагороди застосовує прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що становить 2102 гривні. Позивач із такими діями не погоджується, а також вважає, що відповідач 1 має забезпечити фінансування виплати належної йому суддівської винагороди, у зв'язку чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Позивач вважає, що посадовий оклад судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися будь-яким іншим законом чи нормативно-правовим актом. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
16.10.2024 від представника відповідача 2 до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх. №47604), у якому зазначає, що ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною нормою, оскільки визначає лише кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який необхідний для обчислення посадового окладу судді. Відповідач зазначає, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» законодавчим органом - Верховною Радою України у законі про державний бюджет встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, а не 3028,00 грн (у 2024 році). Так, під час визначення базового посадового окладу судді відповідач мав застосовувати лише визначені законами для зазначеної мети розміри прожиткового мінімуму. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, представник відповідача просить позовну заяву залишити без задоволення.
Відповідач 1 про розгляд справи повідомлений належним чином, проте заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву в строки, передбачені ст. 261 КАС України, до суду не надходило. Відтак, керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 07.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначене підготовче засідання на 25 листопада 2024 року.
В підготовчому засіданні, яке відбулося 25.11.2024, оголошена перерва до 05 грудня 2024 року.
Ухвалою суду від 05.12.2024, з метою забезпечення права учасників справи на подання додаткових доказів, а саме подання відзиву представником відповідача 1, забезпечення права на змагальність сторін, відкладено підготовче засідання на 19 грудня 2024 року.
Ухвалою від 19.12.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 21 січня 2025 року.
Учасники справи у судове засідання, призначене на 21 січня 2025 року, не з'явились, про дату час і місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Позивач, представник відповідача 2 письмово висловили своє бажання про розгляд справи без їх участі за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням положень ч.3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України суд визнав за можливе здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №278/2020 від 16.07.2020 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області строком на п'ять років. Наказом голови Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 17.07.2020 №37-к позивач приступив до виконання повноважень зі здійснення правосуддя з 20 липня 2020 року.
Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Позивач, вважаючи, що в період з 01.06.2024 по 31.08.2024, йому не у повному обсязі виплачувалась суддівська винагорода, в зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачами доказів, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що на підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині 1 статті 124 Конституції України.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону №1402-VIII (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що розмір суддівської винагороди визначається лише на підставі норм Закону №1402-VIII.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина 5 даної норми).
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.
Так, за змістом статті 148 Закону №1402-VIII (частини 1-3) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (окрім Верховного Суду, вищого спеціалізованого суду) здійснює Державна судова адміністрація України.
Відповідно до частини 4 статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Частинами 5-7 Закону №1402-VIII визначено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
За змістом Положення про ТУ ДСА України в Запорізькій області, (у попередній редакції, затвердженого головою ДСА України 25.09.2015, та в поточній редакції, затвердженого наказом ДСА України від 10.05.2023 №229, які були чинними протягом спірних періодів), ТУ ДСА України в Запорізькій області є територіальним органом ДСА України та їй підпорядковується/ підконтрольне. Основним завданням ТУ ДСА України в Запорізькій області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів Запорізької області (крім господарських та адміністративних). До повноважень ТУ ДСА України в Запорізькій області належить, крім іншого, здійснення функцій розпорядника коштів Державного бюджету України щодо забезпечення діяльності судів Запорізької області.
Отже, до повноважень ТУ ДСА у Запорізькій області віднесено фінансове забезпечення місцевих загальних судів Запорізької області.
За змістом наведених вище положень статті 135 Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Суд зазначає, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн, в той час, коли ані до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ані до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися.
Тобто, Закон про Державний бюджет України на відповідний рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.
Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд також враховує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21, від 21.09.2023 у справі № 380/25627/21.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Зокрема, у постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах: - Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; - суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» - зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Суд наголошує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Ураховуючи вищевикладене, суд зазначає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена, є неправомірним.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22/, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22 та інших.
Підсумовуючи викладене, відповідач 2 зобов'язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.06.2024 по 31.08.2024 діяти відповідно до Закону № 1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» у значенні 3028,00 грн, а не 2102 грн, але протиправно цього не робив.
Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 148 Закону № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини 1 статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини 1 статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
За змістом Положення про ТУ ДСА України в Запорізькій області (у редакції, затвердженій наказом ДСА України від 10.05.2023 № 229), ТУ ДСА України в Запорізькій області є територіальним органом ДСА України та підконтрольне їй. Основним завданням ТУ ДСА України в Запорізькій області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних, з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. До повноважень ТУ ДСА України в Запорізькій області належить, крім іншого, здійснення функцій розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.
З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а ТУ ДСА України в Запорізькій області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини 5 статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VІІІ у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
У постанові Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: … у системному взаємозв'язку з положеннями частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … .
Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов'язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
ТУ ДСА України в Запорізькій області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.
Не є спірним, що відповідачем 1 не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди в 2024 році в повному обсязі.
Отже, Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.08.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 гривень, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань та з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням вказаного, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача необхідно позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а.
Щодо посилань відповідача 2 на необхідність виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», а не за рахунок коштів ТУ ДСА України в Запорізькій області, суд зазначає, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі Порядок № 845).
Відповідно до пункту 25 Порядку № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів.
Суд зауважує, що враховуючи приписи частини 1 статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе лише у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є стягнення коштів.
Разом з тим, у даній справі суд дійшов висновку не про стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди з відповідача 2, а про зобов'язання відповідача 2 здійснити її нарахування та виплату, у зв'язку з чим відсутні підстави для зазначення у резолютивній частині рішення про стягнення коштів за вказаною бюджетною програмою.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168; код ЄДРПОУ 26316700) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.08.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 гривні.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області для проведення виплати судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 по 31.08.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 гривень, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Новомиколаївського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01.06.2024 по 31.08.2024, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак