ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2025Справа № 910/12334/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.
розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС" (ТОВ "КУА " ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС") (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, будинок 31, 5 ПОВЕРХ, офіс 12)
2. Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01010, місто Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА ОМЕЛЯНОВИЧА-ПАВЛЕНКА, будинок 15)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1
про припинення трудових відносин та зобов'язання вчинити дії.
Представники учасники справи:
Від позивача: ОСОБА_3
Від відповідача-1: не з'явився;
Від відповідача-2: не з'явився;
Від третьої особи: не з'явився;
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС" (відповідач-1) та Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач-2) про припинення трудових відносин та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11.11.2024.
Представник відповідача-1 у підготовче засідання 11.11.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою від 10.10.2024 про відкриття провадження у справі повернувся до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Представник відповідача-2 у підготовче засідання 11.11.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Суд у підготовчому засіданні 11.11.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про залучення в порядку статті 50 ГПК України третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1- ОСОБА_2 .
Представник відповідача-1 у підготовче засідання 25.11.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою від 11.11.2024 про повідомлення про дату ,час і місце судового засідання повернувся до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Представник відповідача-2 у підготовче засідання 25.11.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Представник третьої особи у підготовче засідання 25.11.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою від 11.11.2024 про повідомлення про дату, час і місце судового засідання повернувся до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 відкладено підготовче засідання на 09.12.2024.
Представник відповідача-1 у підготовче засідання 09.12.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою від 25.11.2024 про повідомлення про дату, час і місце судового засідання повернувся до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Представник відповідача-2 у підготовче засідання 09.12.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Представник третьої особи у підготовче засідання 09.12.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою від 25.11.2024 про повідомлення про дату, час і місце судового засідання повернувся до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.01.2025.
Представник відповідача-1 у судове засідання 13.01.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою суду від 09.12.2024 про повідомлення про дату, час і місце судового засідання повернувся до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Представник відповідача-2 у судове засідання 13.01.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Представник третьої особи у судове засідання 13.01.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт з ухвалою суду від 09.12.2024 про повідомлення про дату, час і місце судового засідання повернувся до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на наведене та керуючись вказаними приписами господарського процесуального закону, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів-1,-2 та третьої особи.
Представник позивача 13.01.2025 у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 13.01.2025 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, відповідачів 1, 2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -
Рішенням одноосібного учасника №11 ТОВ «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» (відповідач-1) від 17.11.2021, яке оформлено наказом №17 від 18.11.2021 року, було вирішено призначити з 18.11.2021 року ОСОБА_1 (позивач) директором ТОВ КУА " ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС".
Позивач є директором Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС" (відповідача) з 18.11.2021 року, що підтверджується наказом №17 від 18.11.2021 року.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником відповідача є ОСОБА_1 .
28.08.2024 року позивач звернувся до відповідача-1 та ОСОБА_2 із повідомленням про скликання зборів товариства та заявою про звільнення з посади директора з 30.09.2024 року за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.
Вказана заява та повідомлення були направлені 28.08.1024 на адресу відповідача-1 засобами поштового зв'язку та єдиного учасника (засновника та кінцевого бенефіціара) Товариства - ОСОБА_2 .
Загальні збори учасників товариства не відбулися, у зв'язку із неприбуттям учасників Товариства, на підтвердження чого складно Акт про неявку єдиного учасника ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС" від 30.09.2024.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним було здійснено весь спектр дій для того, щоб вирішити питання про припинення трудових відносин у встановленому позасудовому порядку, проте, оскільки Загальні збори учасників Товариства не відбулися, рішення загальних зборів про звільнення директора не прийнято.
Позивач зазначає, що пред'явлення позову спрямоване на припинення трудових відносин між сторонами.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати трудові відносини та відносини представництва ОСОБА_1 із Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» припиненими з 30 вересня 2024 року у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної ним посади директора ТОВ «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 К3пП України.
- зобов'язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1
із зазначеного реєстру, як керівника - директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
Відповідач-1,-2 відзив на позовну заяву не подали, доводів позивача не спростували.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
За змістом частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У відповідності до положень статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Відповідно до частин 1, 2 статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства ( ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 98 ЦК України).
Відповідно до ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо.
Органами товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (стаття 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» ).
Згідно із ч. 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства, до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства (п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Отже, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 по справі № 127/27466/20 зазначила, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Частиною 13 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Пунктом 1 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства.
Згідно положень ч. 2-6 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін. Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників.
Отже, суд зазначає, що передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов'язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов'язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.
Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.
При цьому, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником (учасником) ТОВ «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» є ОСОБА_2
28.08.2024 року позивач звернувся до відповідача-1 та ОСОБА_2 із повідомленням про скликання зборів товариства та заявою про звільнення з посади директора з 30.09.2024 року за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.
Вказана заява та повідомлення були направлені 28.08.1024 на адресу відповідача-1 засобами поштового зв'язку та єдиного учасника (засновника та кінцевого бенефіціара) Товариства - ОСОБА_2 .
Велика Палата у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Отже, позивач вжив усі необхідні дії для повідомлення учасника ТОВ «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» про скликання загальних зборів учасників Товариства для вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 із посади директора Товариства.
Водночас, Загальні збори учасників товариства не відбулися, у зв'язку із неприбуттям учасників Товариства, на підтвердження чого складно Акт про неявку єдиного учасника ТОВ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС" від 30.09.2024.
Отже, неявка учасників Товариства на загальні збори для розгляду питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням його права на припинення трудових відносин.
Таким чином, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду за захистом свої прав.
У той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 року в справі № 917/1739/17).
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.
За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення правовідношення.
За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 року в справі № 910/6642/18).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку права позивача підлягають захисту шляхом припинення повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 7 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання припиненими трудових відносин та відносини представництва між ОСОБА_1 та ТОВ «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС», у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора ТОВ КУА " ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС" на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судом враховано правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, відповідно до якої констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
Суд зазначає, що припинення трудових відносин певною датою у минулому по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
Таким чином, суд відхиляє вимоги позивача про визнання припиненими трудові відносини з 30.09.2024 року, оскільки припинення трудових відносин між директором ОСОБА_1 та ТОВ КУА " ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС" можливе з дати набрання рішенням законної сили.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача-2 здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1
із зазначеного реєстру, як керівника - директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, та громадських формувань», державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації; судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, та громадських формувань» суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".
Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Отже, з огляду на вище зазначені норми чинного законодавства України процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення правовідносин з товариством має супроводжуватись виключенням відомостей про директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що у даному випадку є належним та ефективним способом захисту прав позивача та забезпечить відновлення його порушених прав.
При цьому, суд зазначає, що у даному випадку зобов'язання відповідача-2 на підставі судового рішення здійснити дії щодо внесення до ЄДР відповідних змін до відомостей про керівника юридичної особи, без виключення при цьому з ЄДР відомостей про попереднього керівника юридичної особи, не буде примушенням відповідача-2 здійснити дії, які суперечать статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а також не буде порушувати публічний порядок.
Враховуючи зазначене, у зв'язку із прийняттям судом рішення про припинення трудових відносин між позивачем з відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача-2 вчинити реєстраційні дії.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
За умовами пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, суд врахував, що коли пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
З огляду на викладене, а також керуючись положеннями частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про покладення на Товариство витрат по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн., тоді як решту понесених ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору слід залишити за позивачем, у зв'язку з частковим задоволенням пред'явлених ним вимог немайнового характеру.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати трудові відносини та відносини представництва ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) із Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 31, 5 поверх, офіс 12; код ЄДРПОУ: 42192808) припиненими з дати набрання рішенням законної сили, у зв?язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної ним посади директора ТОВ «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.
3. Зобов'язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію (місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 15; код ЄДРПОУ: 37401206) здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ 3 УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 31, 5 поверх, офіс 12; код ЄДРПОУ: 42192808), що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) із зазначеного реєстру, як керівника - директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ЕФ СІ АЙ ПАРТНЕРС» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 31, 5 поверх, офіс 12; код ЄДРПОУ: 42192808) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім) 00 коп.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 24.01.2025.
Суддя М.Є. Літвінова