Справа № 296/6158/24
2/296/522/25
17 січня 2025 року м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира у складі: головуючої судді Петровської М.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Корольовського районного суду м.Житомира із позовною заявою, відповідно до змісту якої просить:
- визнати квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя, право власності на 1/2 ід. частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 153 593,00 грн;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1539,93 грн судових витрат та 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 10 вересня 1994 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 січня 2024 року. У 2000 році, в період шлюбу, було придбано квартиру АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 березня 2000 року №633. Право власності на вищевказане нерухоме майно зареєстровано за колишнім чоловіком - ОСОБА_2 . Оскільки майно було придбане в період шлюбу, за спільні кошти подружжя, воно належить сторонам, як подружжю, на праві спільної сумісної власності, тому вона має право на 1/2 частку квартири. З огляду на неможливість у добровільному порядку вирішити питання поділу спільного сумісного майна, позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 29.07.2024 у даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання та повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 16.12.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у вказаній справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.01.2025.
Від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Сищука В.В. надійшла заява, в якій просить розгляд справи проводити без його участі та участі позивачки. Проти ухвалення заочного рішення не заперечують. Позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'являвся. Про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку засобами поштового зв'язку. Відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило. Також відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України.
Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року в справі № 910/1730/22 визначено, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Статтею 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи неявку відповідача в судове засідання, відсутність відзиву на позов, а також наявну згоду представника позивачки на ухвалення заочного рішення, суд вирішив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
У відповідності до положень ч.1 ст.223, ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за можливе провести судовий розгляд справи без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та на основі наявних у суду матеріалів.
Згідно ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 10 вересня 1994 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції за актовим записом № 1669, який розірвано на підставі заочного рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19.01.2024 у цивільній справі №296/5941/23.
Рішення суду від 19.01.2024 набрало законної сили 19.02.2024.
Під час шлюбу у сторін по справі народилась спільна дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В період з 22.05.1989 по 16.02.1999, та з 22.01.2002 по 21.09.2004 ОСОБА_1 працювала на різних посадах, що підтверджується довідкою № 03-20/96-59 від 03.02.2005, виданою Житомирською обласною дирекцією "Укрсоцбанк", та довідкою № 158 від 14.02.2005, виданою Керуючим ЖФ КБ "Західінкомбанк".
15 березня 2000 року, згідно договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі за №633, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Шеніною Ольгою Анатоліївною, відповідачем ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно до звіту про вартість майна, ринкова вартість 1/2 ідеальної частини квартири АДРЕСА_3 , станом на 19.06.2024 складає 153 593,00 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 №2947-III (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положеннями статті 61 СК України закріплено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 Сімейного кодексу України).
Статтею 63 СК України врегульовано, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частин першої статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У відповідності до абз.1 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року №11 (далі - Постанова №11), сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
За змістом пунктів 23, 24 Постанови №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Згідно з п.30 Постанови №11, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.
У відповідності до ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
З матеріалів справи вбачається, що з 10.09.1994 по 18.02.2024 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого набули у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка була зареєстрована на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2000, посвідченого приватним нотаріусом Шеніною О.А. за №633, на ім'я відповідача ОСОБА_2 .
Відповідачем будь-яких заперечень з приводу набуття спірного майна за спільні кошти подружжя під час шлюбу, а також того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, з обгрунтуванням відповідними доказами, до суду не подано.
Враховуючи, що вищезазначене нерухоме майно було набуте подружжям під час шлюбу, що не спростовано відповідачем, суд дійшов висновку, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки домовленості між сторонами по справі з приводу поділу спільного майна не досягнуто, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за кожною із сторін, в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя, права власності на половину частки квартири на засадах рівності часток та задоволення позову в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог, понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 535,93 грнпідлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст.141, 263-265, 268, 273, 280, 353 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 .
Визнати, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_3 , за кожним.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 535,93 грн (одна тисяча п'ятсот тридцять п'ять гривень 93 коп.) судових витрат по сплаті судового збору.).
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Корольовським районним судом м.Житомира шляхом подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його складання. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складено: 27.01.2025.
Суддя М. В. Петровська