Справа № 183/11842/24
№ 2-а/183/11/25
28 січня 2025 року м. Самар
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д. О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій щодо зупинення транспортного засобу,
14 листопада 2024 року до суду надійшов цей позов, поданий представником позивача, адвокатом за договором Кайданніком Д. А. В обґрунтування підсудності позову до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області представник позивача послався на Розпорядження Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Новомосковському міськрайонному суду Дніпропетровської області.
В обґрунтування позову сторона позивача вказує, що 12 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) їхав додому на транспортному засобі Mazda 6 реєстраційний номер НОМЕР_1 з чергування. Приблизно о 09:10 год за адресою: вул. Академіка Павлова, буд. 271-А, м. Харків позивач був зупинений патрульними поліцейськими УПП в Харківській області ДПП, хоча жодних правил дорожнього руху не порушував. Після зупинення транспортного засобу патрульні поліцейські УПП в Харківській області ДПП причину зупинення не повідомили і попросили надати водійське посвідчення і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Позивач на виконання вимог патрульних поліцейських надав їм водійське посвідчення і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, після чого останні почали здійснювати перевірку документів за базами даних інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал національної поліції України». При цьому ОСОБА_1 вийшов з автомобіля. У процесі спілкування з патрульними поліцейськими останніми начебто були виявлені у ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп'яніння. Як наслідок, інспектором 2 взводу 6 роти 1 батальйону УПП в Харківській області ДПП старшим лейтенантом поліції Дмитром Яненком складений протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 148746. У протоколі зафіксоване таке: 12 жовтня 2024 року о 09:13:00 у м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 271-А водій ОСОБА_1 керував ТЗ Mazda 6 днз НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме неприродна блідість, виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці, які не реагують на світло. Від огляду на стан наркотичного сп'яніння у закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Свідки не залучалися. Технічний засіб відеозапису: 472504, 475014. До протоколу додаються: рапорт поліцейського, направлення водія для проходження огляду на стан сп'яніння.
Позивач вважає дії патрульних поліцейських УПП в Харківській області ДПП щодо безпідставного зупинення транспортного засобу Mazda 6 реєстраційний номер НОМЕР_1 під його керуванням протиправними і такими, що не відповідають вимогам ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Вказує, що п.п. 2.4.а Правил дорожнього руху України (надалі - ПДР) передбачають, що на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1 ПДР. З огляду на положення ст. 14, ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено випадки, за яких водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти документи поліцейському. Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено випадки, за наявності яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби. В будь якому випадку поліцейський зобов'язаний проінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
З метою отримання інформації і її документального підтвердження до УПП в Харківській області ДПП був направлений адвокатський запит № 14/10/24-1 від 14 жовтня 2024 року. У відповідь на цей запит УПП в Харківській області ДПП надало відповідь, оформлену листом від 22 жовтня 2024 року № 593аз/41/14/01-2024, до якої долучені відеозаписи з бодікамер патрульних поліцейських на 1-му диску, копія протоколу про адміністративне правопорушення, копія направлення на огляд і два рапорти. У рапорті від 12 жовтня 2024 року інспектора УПП в Харківській області ДПП старшого лейтенанта поліції Микити Варави зазначено, що 12 жовтня 2024 року під час патрулювання Київського району м. Харкова за адресою: вул. Академіка Павлова, буд. 271-А було зупинено автомобіль Mazda 6 реєстраційний номер НОМЕР_1 згідно зі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» під керуванням ОСОБА_1 . Позивач наголошує, що в рапорті від 12 жовтня 2024 року не зазначено, на підставі якого саме пункту статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» був зупинений транспортний засіб. У той же час у відповіді на адвокатський запит, УПП в Харківській області ДПП повідомило, що інші адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 12 жовтня 2024 року поліцейськими УПП в Харківській області ДПП не складалися. Це, на думку позивача, свідчить про те, що причиною зупинки транспортного засобу не могло бути порушення водієм Правил дорожнього руху. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 148746 від 12 жовтня 2024 року вбачається, що відбувалося фіксування за допомогою відеореєстраторів 472504, 475014. Жодного іншого відеозапису, зокрема, відеозапису з відеореєстратора зі службового транспортного засобу, не велося і до протоколу долучено не було, що свідчить про їх відсутність.
Якщо проаналізувати відеозаписи з бодікамер патрульних поліцейських 472504, 475014, можна встановити, що відеозапис з бодікамери 472504 починається о 09:15:19 і відеозапис з бодікамери: 475014 починається о 09:15:18, коли ОСОБА_1 стоїть біля поліцейських і один з них питає: «Чи притягалися до кримінальної відповідальності?». У той же час на зміст відеозаписів з бодікамер патрульних поліцейських 472504, 475014 не дає змоги встановити причину зупинки транспортного засобу, а також свідчить про те, що поліцейські не поінформували ОСОБА_1 про конкретну причину зупинення транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки.
Позивач із посиланням на судову практику, викладену у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2021 року у справі № 136/651/21 вказує, що патрульними поліцейськими УПП в Харківській області ДПП належним чином не задокументовано та не доведено належними доказами підстав для зупинення транспортного засобу та, як наслідок, перевірки документів. У свою чергу, відсутність належних доказів і підстав зупинення транспортного засобу, передбачених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», свідчить про порушення поліцейськими положень вищевказаного закону і про протиправність зупинення транспортного засобу.
З посиланням на висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові ВП ВС від 29 квітня 2020 року у справі № 1-305/2009 вказує, що патрульні поліцейські УПП в Харківській області 12 жовтня 2024 року здійснили зупинення транспортного засобу Mazda 6 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 за відсутності будь-яких законних підстав, передбачених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», а також не поінформували ОСОБА_1 про конкретну причину зупинення транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, що свідчить про протиправність їх дій і порушення прав водія як учасника дорожнього руху. Наслідком протиправного зупинення транспортного засобу Mazda 6 реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 стало порушення прав водія, що проявилося в оформленні патрульними поліцейськими УПП в Харківській області ДПП протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 148746 від 12 жовтня 2024 року за абсолютно надуманими обставинами. Оскільки зупинення транспортного засобу Mazda 6 днз НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 відбулося з порушенням положень ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», то всі подальші дії поліцейських є незаконними, а одержані ними докази - недопустимими в силу доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева». Протиправне зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 патрульними поліцейськими УПП в Харківській області ДПП мало місце 12 жовтня 2024 року, відтак, позовна заява подається до суду з дотриманням строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Постановленою суддею ухвалою від 18 листопада 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними передано за підсудністю до Луганського окружного адміністративного суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Постановленою Луганським окружним адміністративним судом ухвалою від 26 грудня 2024 року адміністративну справу за позовом адвоката Кайданніка Дмитра Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дії щодо зупинки транспортного засобу протиправними передано до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з огляду на положення пункту першого частини 1 статті 20 КАС України.
Справа отримана судом 20 січня 2025 року.
Постановленою суддею ухвалою від 22 січня 2025 року, з урахуванням ухвали Луганського окружного суду, задля недопущення порушення права позивача на доступ до суду та його обмеження у праві, встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі в порядку письмового провадження. Сторони повідомлені про розгляд справи в порядку ч. 1 ст. 268, ч. 2 ст. 269 КАС України.
27 січня 2025 року представником позивача, адвокатом Кайданніком Д. А. подано заяву про вступ у справу, як представника та переведення процесуальних документів в електронну форму, задоволену судом.
27 січня 2025 року представником відповідача, Федюком Д. В., надано відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача заперечив проти задоволення позову. Вказав, що 12 жовтня 2024 року близько 09 години 13 хвилин, за адресою: вулиця Академіка Павлова, поблизу будинку № 271, в місті Харкові виявлено транспортний засіб Mazda 6, реєстраційний номер НОМЕР_1 , (далі - транспортний засіб), у якого не працював лівий покажчик повороту. Транспортний засіб було зупинено на підставі пункту другого частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію». Водій вищевказаного транспортного засобу зупинився, ввімкнув аварійну світлову сигналізацію. Інспектор, підійшовши до транспортного засобу, виявив водія, представився, після чого повідомив про технічну несправність.
Водій вийшов з транспортного засобу та надав свідоцтво про реєстрацію на транспортний засіб. Паралельно, в ході спілкування з позивачем, інспектором були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння. Інспектор, проаналізувавши весь об'єм інформації, яку він зібрав в ході спілкування та візуального огляду позивача, дійшов висновку про виявлення у нього ознак наркотичного сп'яніння. Тому, керуючись пунктом дванадцятим другого розділу Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», що затверджена спільним наказом МВС та МОЗ від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735) та статтею 266 КУпАП, позивачеві висунуто вимогу про проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння з направленням його до найближчого закладу охорони здоров'я. Однак, всупереч вимогам пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР України), позивач відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я. Після відмови позивача пройти огляд, інспектором уточнено, чи усвідомлює позивач, що відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння є порушенням пункту 2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП, але позивач повідомив, що усвідомлює наслідки своїх дій, тому свідомо відмовляється від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння. Інспектор, проаналізувавши пояснення позивача, встановив, що в його діях (бездіяльності) наявний склад адміністративного правопорушення, що передбачений статтею 130 КУпАП. Позивачеві відразу роз'яснено його права, що передбачені статтями 63 Конституції України та 268 КУпАП. Після чого було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статтею 130 КУпАП, з яким позивача було ознайомлено та вручено копію, про що в протоколі позивач проставив відповідний підпис. Таким чином, в діях патрульних поліцейських щодо проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння, в тому числі направлення на такий огляд позивача, відсутні будь які неправомірні дії, патрульні поліцейські діяли у відповідності до норм КУпАП, Інструкції № 1452/735.
Представник відповідача вказує, що поліцейські, на виконання своїх законних повноважень щодо забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, в умовах воєнного стану мають право на застосування превентивних заходів, таких як перевірка документів; зупинення транспортного засобу; обмеження пересування особи, транспортного засобу. Такі заходи є необхідними в умовах воєнного стану для захисту прав і свобод громадян, дотримання громадського порядку, недопущення правопорушень. Транспортний засіб під керуванням позивача було зупинено у зв'язку з тим, що на керованому позивачем транспортному засобі не працював задній правий покажчик повороту. Не притягнення позивача за ст. 121 КУпАП пояснюється тим, що відповідальність за частиною першою цієї статті настає лише в разі наявності технічноїнесправності, з якою відповідно до встановлених правил експлуатація транспортного засобу забороняється та заборони експлуатації при непрацюючому покажчику повороту пунктом31.4 ПДР України не передбачено.
В обґрунтування заперечень представник відповідача послався на статті 23, 29, 30, 35 Закону України «Про Національну поліцію», пункти 2.3 а), 9.9 б) ПДР України пункти 4, 5, 10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу, вантажів, службових приміщень, житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого Постановою КМУ № 1456 від 29 грудня 2021 року (далі - Порядок № 1456).
Зазначає, що в даній ситуації зупинка транспортного засобу не є доказом, а є обов'язком позивача, як водія транспортного засобу та що частина третя статті 286 КАС України закріплює всі можливі рішення, які місцевий суд як адміністративний маж право ухвалити за наслідками розгляду справи й місцевий суд, як адміністративний, не може ухвалювати рішення щодо протиправності будь-чого.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши подані письмові докази в їх сукупності, переглянувши надані позивачем та відповідачем відеодокази, суд висновує таке.
Статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, із обставин, визнаних сторонами у заявах по суті справи вбачається, що 12 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mazda 6 реєстраційний номер НОМЕР_1 , приблизно о 09:10 год зупинений за адресою: вул. Академіка Павлова, буд. 271 А, м. Харків, патрульними поліцейськими УПП в Харківській області ДПП.
Позивач, вважаючи, що були відсутні підстави для зупинки транспортного засобу та перевірки його документів, звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначено підстави для зупинки транспортного засобу. Зокрема, за частиною першою цієї статті: поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
За частиною другою статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту. Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті (ч. 3 ст. 35).
Відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що підстав для зупинки транспортного засобу позивача не було, співробітником поліції не повідомлено про підстави зупинки та, фактично, вказує, що відсутні підстави для витребовування документів позивача.
Разом із тим, суд не може погодитись з такими доводами позивача з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію» у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з п. 6, 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів; перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 затверджено Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, який визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі Порядок № 1455).
За абз. 6 п. 3 Порядку № 1455 патруль - спільний рухомий наряд, до складу якого входять уповноважені посадові особи Збройних Сил, Національної поліції, Національної гвардії та Держприкордонслужби, що виконують покладені на них обов'язки на маршруті патрулювання, визначеному комендантом на території, де введено воєнний стан.
Патрулям на території, де встановлено особливий режим, в установленому законодавством порядку надано право, в тому числі: 1) затримувати і доставляти до органів або підрозділів Національної поліції осіб, які вчинили або вчиняють правопорушення у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення; 2) вилучати в осіб предмети, які є знаряддям, засобом або предметом правопорушення, і передавати їх органам або підрозділам Національної поліції; 3) перевіряти в осіб документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, та перепустки, а в разі їх відсутності - затримувати відповідних осіб та доставляти до органів або підрозділів Національної поліції для встановлення особи; у разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, які перевозяться зазначеними особами; 4) тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об'єктів, евакуйовувати транспортні засоби.
Заходи з контролю в'їзду/виїзду включають: 1) на блокпостах: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб; 2) поза межами блокпостів: виявлення порушення встановленого порядку переміщення осіб, транспортних засобів, вантажів (товарів) на територію, де встановлено особливий режим; затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів.
З матеріалів справи судом установлено, що автомобіль, на якому пересувався позивач зупинено у м. Харків.
На дослідженому судом відео файлі, наданому представником позивача з назвою «відео 130 Сухін1 адвокат Шумейко», яке повністю співпадає з відео файлом, наданим представником відповідача: на 0:00:30 секунді відео (хронометраж вказаний на відео: 12/10/2024 09:15:38, координати PR 50.01200*N 36.31718*E UPPKH) співробітником повідомлено водію транспортного засобу про причину зупинки - перевірка документів фізичних осіб для виявлення певної категорії осіб (СЗЧ). На 0:01:40 секунді відео співробітником поліції з'ясовуються данні щодо фізичного стану та поведінки водія. На 0:02:20 секунді відео службова особа органу поліції перевіряє технічний паспорт та посвідчення водія. При цьому вбачається, що у зупиненого автомобіля включена аварійна світлова сигналізація, на що вказує миготіння світлових пристроїв з правої сторони. З лівої сторони миготіння світлових пристроїв відсутнє взагалі, на що вказує 0:02:23 секунда відео. З 0:02:45 секунди відео співробітник повідомляє про виявлення ознак наркотичного сп'яніння та інший співробітник повідомляє про необхідність відповідного реагування та неможливість вжиття інших дій, ніж проведення розгляду справи. Водію запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у медичній установі та чи готовий водій пройти такий огляд. Роз'яснено процедуру та повідомлено про необхідність такого, на що водієм повідомлено про те, що він не вживав таких засобів. З 0:14:10 секунди відео запитано про готовність пройти огляд, на що водієм повідомлено про відмову в проходженні такого. Інспектором роз'яснено підстави відмови та повідомлено, що буде складено протокол про виявлення ознак наркотичного сп'яніння, роз'яснено права та обов'язки, в тому числі щодо послуг адвоката. З 0:35:05 секунди відео водію роз'яснюють протокол, суть протоколу, видано його копію та повідомлено про місце розгляду справи, про що водієм проставлено підпис.
На дослідженому судом відео файлі, наданому представником позивача з назвою «відео 130 Сухін 2 адвокат Шумейко»: на 0:00:28 секунді відео (хронометраж вказаний на відео: 12/10/2024 09:15:38, координати: PR 50.01198*N 36.31718*E UPPKH) іншим співробітником поліції повідомлено водію транспортного засобу про причину зупинки - перевірка документів фізичних осіб для виявлення певної категорії осіб (СЗЧ). З 0:02:43 секунди відео інший співробітник поліції повідомляє про виявлення ознак наркотичного сп'яніння та співробітник повідомляє про необхідність відповідного реагування та неможливість вжиття інших дій, ніж проведення розгляду справи. Водію запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння у медичній установі та чи готовий водій пройти такий огляд. Роз'яснено процедуру та повідомлено про необхідність такого, на що водієм повідомлено про те, що він не вживав таких засобів. З 0:37:18 секунди відео вбачається процедура складання адміністративного протоколу.
Отже, з огляду на вищевикладене та те, що позивач перебував на території на якій введено воєнний стан, то, відповідно, співробітники поліції під час несення служби мали право на зупинку транспортного засобу позивача, мали право вимагати від позивача документів, що посвідчують його особу, а також мали право тимчасово обмежити рух транспортних засобів, зокрема і транспортного засобу позивача. Крім того, з дослідженого відео вбачається повідомлення поліцейським причин зупинення транспортного засобу позивача та перевірки документів, дотримання при перевірці прав позивача, роз'яснення йому його прав, реагування на виявлені порушення, відсутність перевищень чи недотримання прав та обов'язків співробітника поліції.
Крім того заслуговують на увагу і доводи представника відповідача, що першочерговою підставою для зупинки транспортного засобу під керування позивача став непрацюючий лівий покажчик повороту (що підтверджується дослідженим судом відеозаписом). Однак, на дослідженому відео не вбачається повідомлення співробітником поліції саме цієї обставини, як підстави для зупинки та перевірки документів.
За таких обставин, посилання позивача на статті 32 та 38 Закону України «Про Національну поліцію» є безпідставними, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин на території України запроваджено воєнний стан, а тому на даний час можуть запроваджуватись додаткові підстави для перевірки громадян та їх транспортних засобів.
Крім того, суд звертає увагу на посилання позивача на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 308/12685/14-а, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі № 191/1565/22.
Так, у справі № 308/12685/14-а Верховним Судом констатовано, що приписами статей 18 і 171-2 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), як і приписами статей 20 і 286 КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) адміністративним судам підсудні справи не лише з приводу оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а також щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Таким чином, з огляду на заявлені позивачем вимоги і підстави, викладені на їх обґрунтування, предметом позову у цій справі є дії суб'єктів владних повноважень щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, які є відмінними від дій, що входять до переліку, які враховуються адміністративним органом під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо непідсудності цієї справи адміністративному суду не ґрунтується на вимогах закону. Також Суд вважає за необхідне зазначити, що факт наявності/відсутності рішення (постанови) про притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на право позивача щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
У справі № 191/1565/22 Верховним Судом констатовано, що статтею 267 КУпАП передбачено право оскарження, в тому числі до суду, заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, до яких відноситься і затримання особи. З огляду на заявлені позивачем вимоги і підстави, викладені на їх обґрунтування, предметом позову у цій справі є дії суб'єктів владних повноважень щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. При цьому, факт наявності/відсутності рішення (постанови) про притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на право позивача щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності». З огляду на викладене, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що розгляд цієї справи здійснюється саме в порядку ст. 286 КАС України.
Водночас, на відміну від справ № 308/12685/14-а та № 191/1565/22, предметом розгляду яких були дії щодо вжиття заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, за незаконне застосування яких у справах про адміністративні правопорушення передбачено можливість відшкодування шкоди (ч. 3 ст. 260 КУпАП), в той час як у цій справі позивач фактично оскаржує дії співробітників правоохоронного органу, вчинені у процедурі складання протоколу про адміністративне правопорушення та в процесі якого поліцейськими не вживалися заходи забезпечення у виді адміністративного затримання особи, тимчасове затримання транспортного засобу.
Так, за змістом ст. 260 КУпАП до заходів забезпечення відноситься: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Конкретні особливості заходів забезпечення викладені у статтях 261- 267 КУпАП.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи: 1) перевірка документів особи; 2) опитування особи; 3) поверхнева перевірка і огляд; 4) зупинення транспортного засобу; 5) вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; 6) обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; 7) проникнення до житла чи іншого володіння особи; 8) перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; 9) застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 10) перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; 11) поліцейське піклування. Під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов'язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи.
За таких обставин, посилання позивача на судову практику у справах № 308/12685/14-а та № 191/1565/22 суд вважає не релевантними, оскільки співробітником поліції вжито саме превентивні поліцейські заходи, а не заходи забезпечення адміністративного провадження.
При цьому, суд звертає увагу на те, що за результатами зупинки транспортного засобу позивача його повідомлено про складення відносно нього адміністративних матеріалів та передачу їх до суду. У позовній заяві представник позивача, як на одну з причин звернення з позовом посилається на те, що позов фактично спрямований на те, щоб визнати одержані співробітниками поліції докази недопустимими в силу доктрини заборони використання «плодів отруйного дерева» через те, що зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 відбулося з порушенням положень ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В свою чергу, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист…
Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Так, згідно зі ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
За ч. 1 ст. 257 КУпАП протокол надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбаченістаттею 130 цього Кодексу.
Згідно зі змістом ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 279 КУпАП головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
З урахуванням викладеного суд висновує, що позивачем при звернення до суду з позовом про оскарження дій поліцейських щодо зупинення його транспортного засобу з метою скасування доказів, зібраних при такому зупиненні обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки такі дії, як і отримані в результаті них докази, підлягають оцінці та перевірці при розгляді суддею місцевого суду справи про адміністративне правопорушення в при доведенні наявності чи відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП та не можуть бути предметом окремого оскарження.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Судові витрати, відповідно до ст. 139 КАС України, покладаються на позивача, якому відмовлено в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 6, 19, 77, 90, 159, 241-246, 268-272, 286, 293 КАС України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складене та підписане 28 січня 2025 року
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Департамент патрульної поліції, код в ЄДРПОУ 40108646; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3.
Суддя Д. О. Парфьонов