ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2025Справа № 910/12527/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" (79026, місто Львів, вулиця Козельницька, будинок 15; ЄДРПОУ: 23269555)
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична кампанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ЄДРПОУ: 00100227)
про зобов'язання вчинити дії.
Представники учасників справи:
Від позивача: Кострець Є.А.;
Від відповідача: Остапенко С.Л.;
Акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична кампанія "Укренерго" (далі-відповідач), в якому просив зобов'язати відповідача виключити 1 606 165,565 МВт*год з актів наданих послуг за період лютий-жовтень 2022 року, квітень-грудень 2023 року за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0425-03013 від 04.05.2019 року.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказав, що об'єм електричної енергії, який був вироблений після отримання диспетчерських команд ОСП на розвантаження енергетичного обладнання, необґрунтовано включено до актів надання послуг за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за період з липня по вересень та з листопада по грудень 2023 року, оскільки такі обмеження виникли саме з боку ОСП, а отже позивач не зобов'язаний оплачувати вартість послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за такий об'єм електричної енергії. Разом з цим, позивач стверджує, що нарахування вартості послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління на обсяг експортованої електричної енергії не передбачено чинним законодавством України та суперечить міжнародно-правовим зобов'язанням України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 27.11.2024.
22.11.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній не погоджується із доводами позивача, оскільки ПрАТ "НАК "Укренерго" наполягає, що диспетчерська команда на активацію видається ОСП відповідно до результатів алгоритму розрахунку балансуючого ринку у вигляді акцепту відповідної пропозиції на балансуючу електричну енергію на розвантаження або завантаження. Відповідач зазначає, що позивач підписав не лише акти купівлі-продажу балансуючої електричної енергії за спірні періоди, окрім грудня 2023 року (за Договором про участь у БР), але й акти надання Послуги за липень та грудень 2023 року за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0424-03013, у п. 1.3, 1.4 яких зазначив, що підтверджує факт належного надання виконавцем (відповідачем) Послуги відповідно до умов Договору і не має претензій до виконавця (відповідача) стосовно наданої Послуги. Щодо виключення з актів надання Послуг об'єму електричної енергії, яка була експортована до інших країн відповідач заперечує, зазначає, що доводи, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги в цій частині не стосуються даних правовідносин та не є подібними відносно іншої судової практики на яку посилається позивач. Також відповідач зазначає про неналежний спосіб захисту, який обрав позивач.
Представник позивача у підготовче засідання 27.11.2024 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Представник відповідача у підготовче засідання 27.11.2024 поклався на розсуд суду щодо усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання.
Суд у підготовчому засіданні 27.11.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, підготовче засідання відкладено на 16.12.2024.
13.12.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 відкладено підготовче засідання на 25.12.2024.
24.12.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Представник позивача у підготовче засідання 25.12.2024 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Суд у підготовчому засіданні 25.12.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні усного клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку із необрнутованістю та безпідставністю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2024 закрито підготовче провадження у справі №910/12527/24 та призначено розгляд справи по суті на 13.01.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 13.01.2025 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 13.01.2025 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання “розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 13.01.2025 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, відповідачів 1, 2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -
04.05.2019 року між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична кампанія "Укренерго" (далі - виконавець та/або оператор системи передачі (ОСП) та Акціонерним товариством "ДТЕК Західенерго" (далі - користувач) укладено Договір № 0424-03013 (далі - Договір про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління).
02.02.2022 року між виконавцем та користувачем укладено Додаткову угоду про зміну редакції Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та викладено його в новій редакції.
Відповідно до пункту 1.1. Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління виконавець зобов'язався надавати послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв'язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі - Послуга).
Відповідно до пункту 1.2. Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління користувач зобов'язався здійснювати оплату за надану Послугу відповідно до умов Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Пунктом 2.2. Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління встановлено, що оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором), відповідно до затвердженої нею методики та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному вебсайті http://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою.
Відповідно до пункту 2.7. Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання Послуги, наданих виконавцем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої Послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі Послуги направляються користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої Послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.
Оплату вартості Послуги, після коригування обсягів, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання Послуги (включно).
Акти надання Послуги та акти коригування до актів надання Послуги у відповідному розрахунковому періоді виконавець о направляє (користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.
Пунктом 3.1.2. Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління встановлено, що виконавець має здійснювати оперативно-технологічне управління режимом роботи об'єктів диспетчеризації у складі ОЕС України в реальному часі відповідно до структури диспетчерського управління відповідно до вимог Кодексу системи передачі, інших нормативно-технічних документів та вимог технічної документації заводів-виробників.
Відповідно до пункту 3.1.3. Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління виконавець здійснює диспетчерське управління шляхом надання розпоряджень та/або оперативних команд, у тому числі шляхом застосування засобів дистанційного управління.
Пунктами 3.1.7. - 3.1.9. Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління передбачено, що виконавець розробляє та узгоджує із користувачем перелік електротехнічного обладнання, турбогенераторів, котлів, основного та допоміжного обладнання енергоблоків (включно з системами управління та регулювання) тощо, зупинка (вимкнення) якого знижує наявну потужність електростанцій, перелік енергоблоків (генераторів), підключених до автоматики регулювання перетоків активної потужності, автоматики виділення блоків на власні потреби, об'єктів диспетчеризації, які знаходяться в оперативному управлінні чи віданні оператора системи передачі (ОСП), виконавця, який є додатком до цього Договору.
Здійснювати обмін інформацією у відповідності з вимогами щодо планування, координації виведення з роботи обладнання та планування введення в роботу обладнання, передбаченими Кодексом системи передачі.
Здійснювати річне, сезонне, місячне, тижневе, добове прогнозування споживання та виробництва електричної енергії в ОЕС України з метою планування забезпечення балансової надійності енергосистеми та забезпечення планового виведення з роботи (введення в роботу) обладнання.
Пунктом 3.2.2. Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління встановлено, що користувач має підтримувати в належному стані технічні та технологічні системи експлуатації своїх електроустановок, а також структуру управління цими системами відповідно до вимог Кодексу системи передачі, інших нормативно-технічних документів та вимог технічної документації заводів-виробників.
Пункт 3.2.5. Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління встановлює обов'язок користувача невідкладно виконувати розпорядження оперативного персоналу оператора системи передачі (ОСП), виконавця, якщо вони не становлять загрози для життя людей, обладнання та не можуть призвести до втрати живлення власних потреб об'єкта електроенергетики.
Позивачем до матеріалів справи подано акти надання Послуги у період лютий-жовтень 2022, квітень-вересень 2023, листопад-грудень 2023 року, а також рахунки-фактури від 14.07.2023, 04.08.2023, 14.09.2023, 24.11.2023, 05.12.2023, 14.12.2023, 26.12.2023 року, що були складені на виконання умов Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Отже, судом встановлено, що Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична кампанія "Укренерго", як виконавцем за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, надавалась Послуга Акціонерному товариству "ДТЕК Західенерго", як користувачу, у лютий-жовтень 2022, квітень-вересень 2023, листопад-грудень 2023 року року за вказаним договором.
Разом з цим, 27.05.2019 Приватним акціонерним товариством «НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ «УКРЕНЕРГО», як оператором системи передачі (ОСП) направлено на адресу Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", як постачальнику послуг з балансування (ППБ), повідомлення про акцептування заяви про приєднання до умов Договору № 0424-04013 про участь у балансуючому ринку (далі - Договір про участь у балансуючому ринку) та долучено до реєстру постачальників послуг з балансування.
Відповідно до пункту 1.2. Договір про участь у балансуючому ринку ППБ зобов'язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об'єднаної енергетичної системи України.
ОСП зобов'язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ (позивачу) або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ (позивача) та отримувати оплату за продану ППБ (позивачу) балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ (позивача) відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до пункту 5.5. Договору про участь у балансуючому ринку ОСП має право надавати ППБ диспетчерські команди, а ППБ зобов'язується виконувати диспетчерські команди, надані ОСП.
Отже, АТ «ДТЕК Західенерго» є постачальником послуг з балансування для Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична кампанія "Укренерго".
Разом з цим судом встановлено, що 30 серпня 2019 року АТ «ДТЕК Західенерго» зареєстровано як учасника розподілення пропускної спроможності міждержавних електричних мереж.
Позивачем здійснено експорт електричної енергії в період з лютого 2022 по листопад 2023 року, на підтвердження чого в матеріали справи надано копії документів, а саме: акти прийому передачі електричної енергії за відповідний період, листи ПрАТ «НЕК «Укренерго» про надання довідок щодо фактичної кількісті переміщеної електроенергії за відповідний період, індивідуальні договори/підтвердження щодо поставки та прийому електроенергії та рахунки.
Вказане підтверджує, що АТ «ДТЕК Західенерго» здійснювало експорт електричної енергії до таких країн як Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина.
Позивач вважає неправомірним нарахування ОСП плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії.
Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище, визначені Законом України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон).
Пунктом 55 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що оператором системи передачі є юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Згідно з частиною 1 статті 31 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператором системи передачі є суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії.
Функції оператора системи передачі виконує Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго".
Частиною 2 статті 52 Закону України "Про ринок електричної енергії" на оператора системи передачі покладено функції адміністратора розрахунків.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про участь у розподілі пропускної спроможності міждержавних перетинів.
Пунктом 18 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що диспетчерське управління - це оперативно-технологічне управління об'єднаною енергетичною системою України із забезпеченням надійного і безперебійного постачання електричної енергії споживачам з додержанням вимог енергетичної безпеки.
У відповідності до п. 51 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", об'єднана енергетична система України (далі - ОЕС України) визначена, як сукупність електростанцій, електричних мереж, інших об'єктів електроенергетики, що об'єднані спільним режимом виробництва, передачі та розподілу електричної енергії при централізованому управлінні цим режимом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 4 Закону для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Пунктом 4 частини 3 статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії" до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії віднесено затвердження правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Відповідно до ст. 44 Закону України "Про ринок електричної енергії", в електроенергетиці України діє єдина диспетчерська система оперативно-технологічного управління виробництвом, передачею, розподілом та споживанням електричної енергії. Функції диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ОЕС України та організацію паралельної роботи з енергетичними системами інших держав здійснює оператор системи передачі.
Диспетчерське (оперативно-технологічне) управління поширюється на суб'єктів господарювання, об'єкти електроенергетики яких підключені до ОЕС України.
Диспетчерське (оперативно-технологічне) управління базується на принципах об'єктивності, прозорості та недискримінаційності і має забезпечувати належне функціонування ринку електричної енергії.
Диспетчеризація встановлених генеруючих потужностей та використання міждержавних перетинів мають здійснюватися відповідно до кодексу системи передачі, правил ринку та інших нормативних документів, на основі економічних критеріїв та з урахуванням технічних обмежень системи.
Пунктом 1.4 підрозділу 1 Визначення основних термінів та понять розділу I. Загальні положення Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.18 N 309 визначено, що оперативно - технологічне управління ОЕС України визначається, як побудована за ієрархічною структурою система контролю параметрів та режимів роботи енергосистеми в цілому та обладнання кожного енергетичного об'єкта, що входить до її складу, у процесі виробництва, передачі, розподілу електричної енергії та зберігання енергії з метою управління цими процесами для підтримання заданих параметрів та режимів роботи шляхом реалізації комплексу дій, направлених на зміну технологічних режимів та/або оперативного стану обладнання енергооб'єктів, що складається з прийняття рішення, підготовки та надання оперативних команд та розпоряджень і контролю за їх виконанням.
Згідно із п. п. 1.1-1.5 глави 1 розділу VII Кодексу системи передачі Управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки здійснюється шляхом диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (далі - диспетчерське управління).
Функції диспетчерського управління ОЕС України та організацію паралельної роботи з енергетичними системами інших держав здійснює ОСП.
Диспетчерське управління поширюється на суб'єктів господарювання, об'єкти електроенергетики яких підключені до ОЕС України.
Диспетчерське управління базується на принципах об'єктивності, прозорості та недискримінаційності та має забезпечувати належне функціонування ОЕС України та ринку електричної енергії згідно з вимогами Закону України "Про ринок електричної енергії" та відповідних нормативно-правових актів і нормативно-технічних документів.
Усі оперативні команди і розпорядження ОСП, які надаються ним при виконанні функцій з диспетчерського управління, підлягають беззаперечному виконанню користувачами системи передачі/розподілу, за винятком випадків, передбачених пунктом 4.11 глави 4 цього розділу.
Відповідно до пункту 4.10.2. глави 4.10 розділу IV Правил ринку, усі ППБ, крім ППБ та одиниць надання послуг балансування, зазначених у пункті 4.10.4 цієї глави, зобов'язані подавати пропозиції на балансуючу електричну енергію на завантаження по кожній одиниці надання послуг з балансування для кожного розрахункового періоду торгового дня на весь обсяг балансуючої електричної енергії на завантаження, що дорівнює різниці між доступною потужністю одиниці надання послуг з балансування, що залишилась з урахуванням зобов'язань з надання РПЧ і аРВЧ, та її графіком відпуску, незалежно від того, чи має ППБ зобов'язання щодо забезпечення резерву рРВЧ та РЗ як ПДП.
Усі ППБ, крім ППБ та одиниць надання послуг балансування, зазначених у пункті 4.10.4 цієї глави, зобов'язані подавати пропозиції на балансуючу електричну енергію на розвантаження по кожній одиниці надання послуг балансування (крім одиниць відпуску ВДЕ) для кожного розрахункового періоду торгового дня на весь обсяг балансуючої електричної енергії на розвантаження, що дорівнює різниці між його графіком відпуску/відбору та технічним мінімумом виробництва з урахуванням зобов'язань з надання РПЧ і аРВЧ, незалежно від того, чи має ППБ зобов'язання щодо забезпечення резерву рРВЧ та РЗ як ПДП (п. 4.10.3 розділу IV Правил ринку).
ППБ подають розділені за розрахунковими періодами пропозиції на балансуючу електричну енергію окремо для кожного продукту, визначеного цими Правилами: на завантаження та на розвантаження. Кожна пропозиція повинна містити обсяг балансуючої електричної енергії на завантаження/на розвантаження та ціну пропозиції для кожної одиниці відпуску (п. 4.11.1, розділу IV Правил ринку).
Після отримання пропозицій на балансуючу електричну енергію система управління ринком здійснює їх перевірку та надсилає повідомлення відповідному ППБ, чия пропозиція на балансуючу електричну енергію прийнята, або якщо виявлені помилки у поданні, надсилає повідомлення відповідному ППБ про відхилення із зазначенням причин такого відхилення. (п. 4.14.2, розділу IV Правил ринку)
Відповідно до глави 4.16 розділу IV Правил ринку результати балансуючого ринку складаються з:
1) прийнятих пропозицій на балансуючу електричну енергію на завантаження та на розвантаження ППБ по ОРЧ з метою забезпечення балансу системи;
2) маржинальної ціни по ОРЧ на балансуючу електричну енергію на завантаження. Маржинальна ціна на балансуючу електричну енергію на завантаження (у грн/ МВт*год) по кожній ОРЧ визначається на рівні найвищої ціни у пропозиції на балансуючу електричну енергію, що акцептована для забезпечення збільшення балансуючої електричної енергії;
3) маржинальної ціни по ОРЧ на балансуючу електричну енергію на розвантаження. Маржинальна ціна на балансуючу електричну енергію на розвантаження (у грн/ МВт*год) по кожній ОРЧ визначається на рівні найнижчої ціни у пропозиції на балансуючу електричну енергію, що акцептована для забезпечення зниження балансуючої електричної енергії.
ОСП видає диспетчерські команди ППБ та ППВДЕ (п. 4.18.1. розділу IV Правил ринку).
Відповідно до п. п. 3 п. 5.2. договору ОСП має право надавати ППБ диспетчерські команди, а ППБ відповідно до п. п. 3 п. 5.2. договору зобов'язується виконувати диспетчерські команди, надані ОСП.
Пунктом 1.1.2. глави 1 Правил ринку передбачено, що диспетчерська команда - команда в режимі реального часу оператора системи передачі постачальнику послуг балансування по кожній одиниці постачання послуг з балансування збільшити або зменшити електричне навантаження або постачальнику послуги із зменшення навантаження ВДЕ з підтримкою зменшити електричне навантаження.
ОСП може видати учасникам ринку в будь-який час диспетчерські команди та інші розпорядження з метою забезпечення надійної роботи системи, особливо щодо частоти системи, напруги і струму у критичних вузлах та елементах системи передачі відповідно до Кодексу системи передачі (п. 4.18.2. розділу IV Правил ринку).
Диспетчерська команда на активацію видається ОСП відповідно до результатів алгоритму розрахунку балансуючого ринку у вигляді акцепту відповідної пропозиції на балансуючу електричну енергію на розвантаження або завантаження. Диспетчерська команда на деактивацію видається ОСП у зворотному до попередньої активації порядку у вигляді припинення відповідного акцепту пропозиції на балансуючу електричну енергію для активації на розвантаження або завантаження (п. 4.18.3. розділу IV Правил ринку).
Команда на заплановану активацію може віддаватися поза ранжиром для вирішення системних обмежень. ОСП на другий робочий день після надання команд поза ранжиром публікує на своєму офіційному вебсайті перелік таких команд з обґрунтуванням щодо їх надання (п. 4.18.5. розділу IV Правил ринку).
Незалежно від того, чи система в дефіциті або профіциті в інтервалі ОРЧ, ОСП може активувати балансуючу електричну енергію як на завантаження, так і на розвантаження з метою врегулювання системних обмежень, у тому числі відповідно до вимог системи до резервів (п. 4.18.8. розділу IV Правил ринку).
У разі акцепту пропозиції на балансуючу електричну енергію з метою врегулювання небалансу електричної енергії, спричиненого системними обмеженнями або обмеженнями на перетинах, що виникли після подання остаточних повідомлень імпорту/експорту, або іншими обмеженнями по режиму роботи, ОСП маркує такий акцепт (акцепт з поміткою) та повідомляє відповідного ППБ про таку помітку. Пропозиції, що акцептовані з поміткою, не використовуються в розрахунках маржинальної ціни балансуючої електричної енергії (п. 4.19.1. розділу IV Правил ринку).
Судом встановлено, що в матеріалах справи містяться рахунки-фактури (у форматі xlsx), а саме:
- рахунок-фактура від 14.07.2023;
- рахунок-фактура від 04.08.2023;
- рахунок-фактура від 14.09.2023;
- рахунок-фактура від 24.11.2023;
- рахунок-фактура від 05.12.2023;
- рахунок-фактура від 14.12.2023;
- рахунок-фактура від 26.12.2023.
Аналіз вказаних документів свідчить, що вони містять інформацію про акцептовані пропозиції на розвантаження для врегулювання системних обмежень, а також, зокрема, інформацію щодо розрахункового періоду, реквізитів договору, напрямку (вгору або вниз), обсягу балансування (МВт*год).
Відповідно до пункту 24 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» доступ третіх сторін - право будь-якого користувача системи використовувати систему передачі електричної енергії та системи розподілу електричної енергії на заздалегідь і публічно оголошених умовах відповідно до принципів прозорості і недискримінаційності.
Згідно з частиною 12 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» рішення (заходи) суб'єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають прийматися на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, відповідати меті, з якою повноваження надані, бути обґрунтованими, відповідати принципам неупередженості, добросовісності, розсудливості, пропорційності, прозорості, недискримінації та своєчасності.
Згідно з принципом пропорційності рішення (заходи) суб'єктів владних повноважень повинні бути необхідними і мінімально достатніми для досягнення мети - задоволення загальносуспільного інтересу.
Згідно з принципом прозорості рішення (заходи) суб'єктів владних повноважень мають бути належним чином обґрунтовані та повідомлені суб'єктам, яких вони стосуються, у належний строк до набрання ними чинності або введення в дію.
Згідно з принципом недискримінації рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень не можуть призводити:
- до юридичного або фактичного обсягу прав та обов'язків особи, який є відмінним від обсягу прав та обов'язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо лише така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;
- до юридичного або фактичного обсягу прав та обов'язків особи, який є таким, як і обсяг прав та обов'язків інших осіб у неподібних ситуаціях, якщо така однаковість не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу.
Дія принципів пропорційності, прозорості і недискримінації поширюється також на учасників ринку електричної енергії у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 83 частини 1 статті 1 ЗУ «Про ринок електричної енергії» системні обмеження - обставини, обумовлені необхідністю забезпечення функціонування ОЕС України в межах гранично допустимих значень, за яких можливе відхилення від оптимального розподілу навантаження генеруючих потужностей відповідно до їх договірних обсягів відпуску електричної енергії та/або оптимального розподілу навантаження генеруючих потужностей відповідно до пропозицій (заявок) на балансуючому ринку.
Відповідно до ч. 6 ст. 44 ЗУ «Про ринок електричної енергії», усі оперативні команди і розпорядження оператора системи передачі підлягають беззаперечному виконанню всіма суб'єктами господарювання, об'єкти електроенергетики яких підключені до ОЕС України. Втручання в диспетчерське (оперативно-технологічне) управління ОЕС України з боку державних органів, політичних партій, рухів та громадських організацій забороняється.
Частиною 5 статті 68 ЗУ «Про ринок електричної енергії» передбачено, що оператор системи передачі з метою балансування обсягів виробництва та споживання електричної енергії та/або врегулювання системних перевантажень надає постачальникам послуг з балансування команди на збільшення (зменшення) їхнього навантаження, здійснюючи на ринкових засадах відбір відповідних пропозицій (заявок) постачальників послуг з балансування у порядку, визначеному правилами ринку.
Наведене дає підстави стверджувати, що позивач не може не виконувати команди ОСП. ОСП надавалися позивачу команди на розвантаження та на завантаження задля врегулювання системних обмежень, що не заперечується сторонами.
Відповідно до п. 1.9.4 глави 1 Правил ринку, ОСП відповідає за прогнозування загального електроспоживання по областях регулювання (торгових зонах) для виконання обов'язків з балансування.
Пунктом 5.5 глави 5 розділу VI Кодексу системи передачі встановлено, що ОСП несе відповідальність за точне та своєчасне складання прогнозного балансу електричної енергії в енергосистемі України на основі наданих Користувачами прогнозів споживання та виробництва електричної енергії з урахуванням технологічних витрат електричної енергії в електричних мережах та на власні потреби електростанцій та використовує результати цього прогнозу для оперативного планування.
Користувачі мають забезпечити точне прогнозування споживання (відбору)/виробництва (відпуску) електричної енергії та своєчасне надання даних ОСП.
Відповідно до пункту 5.1. розділу VIІ Кодексу системи передачі, ОСП зобов'язаний постійно підтримувати в ОЕС України баланс між сумарним споживанням електричної енергії і її виробництвом (з урахуванням експорту та імпорту) у кожний момент часу з дотриманням показників якості електричної енергії.
Виходячи з викладених вище обставин суд приходить до висновку, що відповідач, як оператор системи передачі, на якого покладається обов'язок щодо підтримання балансування в енергосистемі, був зобов'язаний точно та своєчасно скласти прогнозний баланс електричної енергії в енергосистемі України на основі отриманих від Користувачів даних, за що й несе відповідальність відповідно до пункту 5.5 глави 5 розділу VI Кодексу системи передачі.
Оскільки Відповідач, як ОСП, має в своєму розпорядженні дані всіх Користувачів, то в такому разі зобов'язаний не тільки складати точний прогнозний баланс, а й коригувати його в режимі реального часу (у кожний момент часу), оскільки пункт 5.1. розділу VIІ Кодексу системи передачі вимагає від Відповідача підтримувати баланс в ОЕС України постійно.
Отже Відповідач, як ОСП, повинен вчиняти активні дії, направлені на забезпечення складання прогнозного балансу такої точності, який би виключив можливі відхилення від оптимального розподілу навантаження генеруючих потужностей (системних обмежень).
Проте, Відповідачем не спростовано обставини виникнення системних обмежень та не заперечувався факт їх існування у спірний період.
Суд зазначає, що сам факт підписання актів купівлі-продажу балансуючої електричної енергії, а також актів надання Послуги за спірний період за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління не спростовує виникнення системних обмежень з боку ОСП.
Відповідачем під час розгляду справи не надано доказів, які підтверджують необхідність диспетчерських команд відповідача як ОСП на розвантаження у спірний період та доказів відповідності таких команд нормам чинного законодавства.
При цьому, матеріалами справи підтверджується наявність системних обмежень, що призвели до розвантаження генеруючих потужностей позивача.
Щодо виключення об'єму електричної енергії, що був експортований позивачем до інших країн, з актів надання Послуги за спірний період суд зазначає наступне.
Так, 30 серпня 2019 року АТ «ДТЕК Західенерго» зареєстровано як учасника розподілення пропускної спроможності міждержавних електричних мереж, а отже приєдналось в цілому до договору про доступ до пропускної спроможності міждержавних електричних мереж України.
Інформація про реєстрацію міститься на офіційному веб-сайті Відповідача за посиланням https://ua.energy/ogoloshennya/povidomlennya-pro-reyestratsiyu-energopostachalnyka-at-dtek-zahidenergo-yak-uchasnyka-rozpodilennya/.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем здійснено експорт електричної енергії до інших країн. Об'єми експорту електричної енергії підтверджуються відповідними доказами, поданими в матеріали справи, що складає 1 588 239,832 МВт*год.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не подано до суду жодних контррозрахунків об'ємів електричної енергії, який позивач просить виключити з актів надання Послуги, або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
Отже, відповідач не заперечує факт здійснення експорту електричної енергії позивачем в зазначених об'ємах, а зазначає, що посилання позивача на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними, є помилковим.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники мають право здійснювати експорт-імпорт електричної енергії.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, встановлених цим Законом та кодексом системи передачі, з дотриманням встановлених показників якості надання послуг.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з'єднує об'єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (пункт 43 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (стаття 1 Закону України "Про державний кордон України").
Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (пункт 26 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Отже, у розумінні Закону України "Про ринок електричної енергії" передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
Пунктом 1.3.5. Правил ринку закріплено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладається згідно із Кодексом системи передачі.
Процедура управління обмеженнями, методи управління обмеженнями, процедура і правила визначення структури розподілу пропускної спроможності, порядок оприлюднення інформації щодо пропускної спроможності міждержавних перетинів визначені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.04.2020 року N 763 "Про затвердження Правил управління обмеженнями та Порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів" (далі - Правила).
Відповідно до пункту 1.2 Правил аукціон з розподілення доступу до пропускної спроможності міждержавних перетинів - система відносин між учасниками ринку, завдяки якій учасники ринку за результатами аукціону здійснюють правочини щодо розподілення пропускної спроможності міждержавних перетинів для здійснення експортних та/або імпортних операцій з електричною енергією згідно з вимогами законодавства.
Аукціонний офіс - відповідальний оператор системи передачі на відповідному перетині аукціонної зони та/або розподільник пропускної спроможності.
Заявка на участь в аукціоні (далі - заявка) - невідклична на час закриття торгів пропозиція (оферта) зареєстрованого учасника, подана до аукціонного офісу в порядку і строки, визначені Порядком, з метою придбання певної величини пропускної спроможності міждержавних перетинів за відповідною ціною.
Переможець аукціону - учасник аукціону, заявка якого задоволена.
Повідомлення - будь-яка інформація, що прямо або опосередковано стосується процедури розподілення або використання фізичного права на передачу та офіційно надсилається аукціонним офісом та зареєстрованими учасниками.
Розподілена пропускна спроможність (далі - РПС) - розподілена за результатами аукціону або передачі фізичного права на передачу пропускна спроможність міждержавних перетинів, щодо якої переможець аукціону набув фізичне право на передачу.
Фізичне право на передачу (далі - ФПП) - доступ до пропускної спроможності міждержавних перетинів.
Договір про доступ до пропускної спроможності міждержавних перетинів (міждержавних електричних мереж України) - договір, що укладається між учасником ринку та аукціонним офісом і визначає умови та порядок надання фізичного права на передачу та є договором приєднання.
Відповідно до підпункту 2 пункту 12.70 та 12.72 Правил переможець аукціону здійснює оплату вартості ФПП, набутих на місячному аукціоні, яку повинен сплатити переможець аукціону, шляхом повної оплати переможцем аукціону вартості набутих на місячному аукціоні ФПП у строки, визначені цим розділом.
Розрахунки за ФПП здійснюються на підставі виставлених аукціонним офісом рахунків. Копії рахунків не пізніше 1 робочого дня з дати їх оформлення надсилаються електронною поштою та/або факсимільним зв'язком переможцю аукціону. У рахунку обов'язковими є зазначення призначення платежу "Оплата доступу до пропускної спроможності" та ідентифікаційний номер оплати (номер рахунку). У повідомленні про оплату обов'язковим є зазначення ідентифікаційного номеру оплати.
Отже, з умов Договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та Договору про участь у балансуючому ринку не вбачається надання послуг з передачі електричної енергії у обсягах експортованої електричної енергії.
Враховуючи, що відповідач, як переможець аукціону, набув права на здійснення експортних операцій, то і оплата за експортні об'єми електроенергії повинна регулюватися відповідним нормативно-правовим документом, яким є Порядок розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів.
З аналізу Правил управління обмеженнями та Порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів встановлено, що вказані нормативно-правові документи, які регулюють відносини між учасниками ринку в частині експортних операцій, не містить умов щодо включення експортних об'ємів електроенергії до складу електроенергії на яку надається послуга з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Судом взято до уваги висновки, викладені колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі N910/8044/20 та від 04.02.2021 у справі N 914/935/20, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України.
При цьому, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виходила з того, що суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (частина 11 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії").
У цих справах Верховний Суд брав до уваги рішення суду Європейського союзу у справі N /17vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, в якій суд зробив висновок, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Суди також враховували висновок Секретаріату Енергетичного Співтовариства про те, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
У Постанові від 03.08.2022 року у справі 910/9627/20 Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що за статтею 11 Договору про ЕС, яка міститься у розділі II, "нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього Договору означають: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.
Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов'язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.
Таким чином, приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов'язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Стаття 41 Договору про ЕС визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.
Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров'я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.
Наведена норма є обов'язковою для України як для сторони Договору про ЕС і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України".
На рівні національних нормативно-правових актів правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон про РЕ.
Абзацом другим частини першої статті 2 цього Закону передбачено, що на виконання зобов'язань України за Договором про ЕС та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Абзацом другим частини шостої статті 2 Закону про РЕ передбачено, що кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
Згідно з частиною одинадцятою статті 2 Закону про РЕ суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті».
У ширшому розумінні джерела права охоплюють зовнішнє вираження правових норм, а також положень, що дозволяють встановити зміст права. Так, саме у цьому значенні практика ЄСПЛ є джерелом права, яке дозволяє встановити зміст прав і свобод, визначених у Конвенції і протоколах до неї, хоча як джерело права вона окремо визначена у Законі України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частині четвертій статті 11 ГПК України. Власне, сам ЄСПЛ неодноразово підкреслював саме таке значення своїх рішень. Так, у справі Opuz v. Turkey, No 33401/02, рішення від 09.06.2009 (§ 163), відзначаючи свою роль у перевірці вжиття національними органами всіх розумних заходів для уникнення порушення конвенційного права, ЄСПЛ відзначив: "Здійснюючи цю перевірку та враховуючи, що Суд надає остаточне авторитетне тлумачення прав і свобод, визначених у Розділі I Конвенції, Суд розгляне, чи в достатній мірі національні органи врахували принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав". У справі Ireland v. the United Kingdom, no. 5310/71, рішення від 18.01.78 (§ 154), ЄСПЛ відзначив: "Рішення Суду фактично служать не тільки для вирішення тих справ, які передані на розгляд Суду, а й, у більш загальному вигляді, для прояснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, тим самим сприяючи дотриманню державами зобов'язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони".
Отже, рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ. Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.
З огляду на висновки стосовно значення повідомлень Секретаріату ЕС і прецедентного права Суду ЄС у тлумаченні змісту положень Договору про ЕС слід звернути увагу на повідомлення Секретаріату ЕС від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import), який розглядав Порядок N 585 та постанову НКРЕКП N 586 від 22.04.2019 "Про затвердження Порядку формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління" (далі - Порядок N 586) в контексті положень статті 41 Договору про ЕС (текст повідомлення англійською мовою доступний за посиланням https://www.energy-community.org/dam/jcr:a59ad09b-1728-46f8-a2ed-01a5772d54a6/ECS_CN012020.pdf).
Порядок N 585 регулює відносини щодо формування ліцензіатом та/або суб'єктом господарювання, який планує здійснювати діяльність з передачі електричної енергії, тарифу на послуги з передачі електричної енергії та встановлення цього тарифу НКРЕКП. Порядок N 586 поширюється на оператора системи передачі, який здійснює функції диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об'єднаною енергетичною системою України та організацію паралельної роботи з енергетичними системами інших держав, і застосовується НКРЕКП при встановленні тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Аналізуючи зазначені Порядки N 585, 586, Секретаріат ЕС виходив з того, що у квітні 2019 року НКРЕКП затвердила дві методики формування тарифу: для встановлення тарифу на передачу електричної енергії та іншу - для встановлення тарифу на диспетчеризацію електроенергії, до кожної з яких було внесено зміни у грудні 2019 року. За відсутності участі НЕК "Укренерго" у механізмі компенсації внутрішніх передач електроенергії за доступ до транскордонного потенціалу та його використання з користувачів стягується плата на основі запланованого імпорту та експорту. Такі платежі не призначені для покриття виключно витрат, пов'язаних з транскордонними потоками. Таким чином, вони рівнозначні платежам, які за своїм змістом еквівалентні митним зборам, що не відповідає напрацьованому законодавству Енергетичного Співтовариства.
Серед іншого, Секретаріат ЕС дійшов висновків, що новий рівень тарифів застосовувався з моменту створення нового ринку електроенергії у липні 2019 року. Він уже був предметом судових справ, оскільки суттєво зріс рівень платежів (до 20 %) для великих промислових споживачів. У грудні 2019 року НКРЕКП внесла зміни до методик розрахунку тарифу з метою вирішення питань, які були предметом спорів у суді.
Також у лютому 2020 року було внесено зміни до КСП, щоб роз'яснити, хто і яких зазнає витрат. Ці останні рішення про стягнення плати за диспетчеризацію електроенергії з імпортерів та експортерів та про застосування тарифу на передачу до експортерів не відповідають законодавству Енергетичного Співтовариства, оскільки такі стягнення включають елементи витрат, не пов'язані з транскордонними послугами».
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у справі №910/9627/20 виснувала наступне:
«Через стягнення з імпорту та експорту елементів тарифу, які пов'язані із внутрішньою діяльністю та політиками, запропонована схема не відповідає статті 41 Договору про ЕС, яка передбачає, що «Мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються». Згідно з прецедентним правом Європейського суду така заборона стосується мита, кількісних обмежень імпорту й експорту, а також всіх заходів, які мають аналогічний ефект. Зокрема, релевантним для питання тарифів на послуги з передачі та диспетчеризації електроенергії в Україні є рішення Суду у справі номер С-305/17 FENS від 06.12.2018, в якому Суд постановив, що законодавство Словаччини, яке зобов'язує експортерів електроенергії сплачувати тарифи на послуги з передачі, порушує положення європейського права, що відповідає статті 41 Договору про ЕС. Суд постановив, що митні збори заборонені «незалежно від будь-якої мети, для якої вони були встановлені, та призначення отриманого від них доходу» {…, адже «будь-яка плата, навіть невелика, яка накладається на товар через те, що він перетинає кордон, є перешкодою для руху такого товару.» Така заборона застосовується навіть, якщо плата «не стягується на користь держави, не є дискримінаційною чи захисною по суті, і якщо товар, на який накладається плата, не складає конкуренції жодному вітчизняному продукту» (пункт 8.28.7).
Наведене суд вважає достатнім для висновку, що нарахування плати за диспетчеризацію на експортні об'єми електроенергії з боку відповідача є необґрунтованим, а отже позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо обраного способу захисту суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у частині другій статті 16 ЦК України.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під час вирішення спору, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Спосіб захисту є визначеним законом або договором у тому разі, коли закон (нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України) та/або умови укладеного сторонами договору передбачають можливість захисту прав чи законних інтересів учасника відповідного правовідношення за допомогою певного способу. Такий спосіб захисту може бути універсальним (застосування якого можливе до всіх чи більшості видів цивільних правовідносин і який може мати певний конкретизований зміст в конкретній правовій ситуації), стосуватися певної обмеженої групи цивільних правовідносин чи навіть бути суто індивідуальним (наприклад, передбачений договором для конкретного порушення і одночасно такий, що не є різновидом універсального чи групового способу захисту).
Системний аналіз положень наведених норм свідчить, що позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).
Безпосередню мету, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілює спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного цивільного права та інтересу.
Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорювання та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 18.01.2013 у справі № 488/2807/17, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).
Позивач вправі обирати будь-який із передбачених частиною другою статті 16 ЦК України, частиною другою статті 20 ГК України, способів захисту, а також способи захисту, передбачені договором або іншим законом. Проте не кожен спосіб захисту за своїми властивостями може бути застосований в окремо визначених конкретних правовідносинах (конкретній правовій ситуації).
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
Отже, належність та ефективність за своєю природою є різними за змістом властивостями (критеріями) способу захисту порушених прав та інтересів, які характеризують спосіб захисту з точки зору допустимості застосування в межах судової юрисдикції з огляду на правовий характер вимоги та наявності умов до його застосування у конкретних правовідносинах (належність) та можливості за наслідком його застосування відновлення (отримання найбільшого ефекту у відновленні) порушених прав та інтересів позивача (ефективність).
Звідси, належним способом захисту порушених прав є спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, правовій меті, якої прагне суб'єкт захисту, тоді як під ефективним способом захисту розуміється такий, що забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні. Натомість суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі N 922/4206/19, від 22.06.2021 у справі N 334/3161/17).
Ринок електричної енергії є досить специфічним ринком у порівнянні з ринками звичайного товару (послуг), правовідносини з надання послуг якого зазвичай регулюють положення статті 901 ЦК України.
Подібна особливість ринку електричної енергії не може не братися до уваги під час урегулювання правовідносин між учасниками цього ринку, в тому числі захисту порушених їх прав, який має здійснюватися з урахуванням балансу прав та інтересів кожного з учасників цих відносин (які у кожного індивідуальні), а також обумовлює застосування способів захисту прав учасників ринку, що враховують особливості правового регулювання функціонування ринку електричної енергії.
Позивач звернувся до суду із позовом у спорі між учасниками ринку електричної енергії, в якому заявлені вимоги про зобов'язання Оператора системи передачі (відповідача) виключити спірні обсяги електричної енергії з актів наданих послуг за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Таким чином, вимоги позивача зводяться до захисту порушеного права, шляхом визнання відсутності обов'язку з оплати спірних обсягів наданих відповідачем послуг.
Суд зауважує, що ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду з огляду на принцип процесуальної економії (див. висновки щодо застосування способу захисту у вигляді визнання відсутності права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Отже, наведене дає підстави для висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним для поновлення порушеного права останнього.
Інші доводи та докази, надані сторонами на обґрунтування своїх вимог і заперечень судом відхиляються, як такі, що не мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
Відповідачем не наведено конкретного нормативного обґрунтування проти заявлених позовних вимог, наведено лише незгоду із застосованими доводами позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариство "ДТЕК Західенерго" задовольнити.
2. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія Укренерго» (ідентифікаційний код 00100227, 01032, м. Київ вул. С. Петлюри, 25) виключити 1 606 165,565 МВт*год. з актів наданих послуг за період лютий-жовтень 2022 року, квітень-грудень 2023 року за Договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0425-03013 від 04.05.2019 року.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична кампанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ЄДРПОУ: 00100227) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" (79026, місто Львів, вулиця Козельницька, будинок 15; ЄДРПОУ: 23269555) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім) 00 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 24.01.2025.
Суддя Літвінова М.Є.