01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Діска А. Б. Суддя-доповідач: Епель О.В.
27 січня 2025 року Справа № 320/25044/24
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
за участі секретаря: Бродацької І.А.,
представника Позивача Якименка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Святошинського відділу Державної виконавчої служби
у м. Києві Центрального міжрегіонального управління
Міністрества юстиції (м. Київ)
про визнання протиправною та скасування постанови
Історія справи.
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністрества юстиції (м. Київ) (далі - Відповідач), в якому в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономаренко Анни Сергіївни від 23.01.2024 про накладення штрафу в сумі 1700,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що державний виконавець не з'ясовувала причини невиконання судового рішення, не пересвідчилась у відсутності поважних причин його невиконання, не врахувала подані боржником докази і заяву про відкладення виконавчих дій, не залучала понятих для проведення виконавчих дій.
2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року позов задоволено повністю.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем.
Водночас, суд врахував, що державний виконавець повідомила представнику Позивача, що виконавчі дії відкладаються у зв'язку з перебуванням боржника за межами міста, та в наступному винесення постанови про відкладення в понеділок. А тому, суд дійшов до висновку, що незважаючи на відсутність офіційного рішення про відкладення виконавчих дій станом на 20.01.2024 та 21.01.2024, Позивач обґрунтовано сподівався, що названі ним у заяві від 19.01.2024 причини неможливості виконати судове рішення у ці дні були враховані виконавцем.
3. Не погоджуючись з мотивами ухвалення такого рішення суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити шляхом доповнення його мотивувальної частини посиланням на норми права та висновки Верховного Суду, які підлягали обов'язковому застосуванню у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, зокрема:
- надати оцінку висновкам психологів та судових експертів, що містяться в матеріалах виконавчого провадження та судовій справі щодо примусу дитини стосовно побачень та спілкуванню з матір'ю;
- надати оцінку аудіо та відео доказам небажання дитини ОСОБА_2 приїжджати до матері на виконання рішення суду в контексті підтвердження ними поважності причини невиконання судового рішення.
В обґрунтування своїх вимог, Апелянт зазначив, що під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції не з'ясував обставини щодо небажання дитини їхати на зустріч із матір'ю та не надав їм жодної оцінки.
При цьому ОСОБА_1 посилається на наявні у матеріалах справи висновки психологів та судових експертів та практику Верховного Суду, викладену у постановах від 08 липня 2021 року у справі №640/11833/19, від 18 липня 2023 року у справі № 380/16763/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 761/17501/21, згідно з якою виконання рішення суду фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі
Також Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не зазначив у описовій частині оскаржуваного рішення про клопотання про долучення доказів, а також не дослідив надані докази, не надав їм оцінки, чим було порушено ч. 4 ст. 246 КАС України.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2024 та від 19.12.2024 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
5. У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
6. У судовому засіданні представник Апелянта стверджував, що суд необґрунтовано не надав оцінку доводам та поданим Позивачем доказам щодо небажання ОСОБА_2 зустрічатися з матір'ю. Крім того, наполягав на необхідності врахування правових висновків Верховного Суду та порушенні державним виконавцем ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
Отже, представник Апелянта підтримав правову позицію, викладену письмово в апеляційній скарзі та просив її задовольнити в повному обсязі.
Представник Відповідача у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки не відомо.
З огляду на викладене вище, колегія суддів, вислухавши думку учасників справи, вирішила здійснити розгляд цієї справи за відсутності особи, яка не з'явилася у судове засідання.
7. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
8. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на розгляді в Святошинському районному суді м. Києва перебуває цивільна справа №759/11905/23 за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державна адміністрація про визначення місця проживання малолітньої дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.12.2023 по справі №759/11905/23 заяву представника ОСОБА_3 за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом про забезпечення вказаного вище позову задоволено частково; зобов'язано ОСОБА_1 надавати ОСОБА_3 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою - ОСОБА_2 , кожної суботи та неділі місяця з 11.00 год. до 18.00 год., за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності батька.
На виконання ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 07.12.2023 про забезпечення позову 05.01.2024 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
18.01.2024 державним виконавцем направлено вимогу позивачу, якою зобов'язано боржника виконати ухвалу суду про забезпечення позову, а саме 20.01 та 21.01.2024 об 11:00 привести малолітню доньку ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 для спілкування з матір'ю, згідно графіку побачень, встановленого судом.
При цьому, судом першої інстанції також встановлено, що згідно скріншотів екрану, наданих позивачем, 20.01.2024 державний виконавець повідомила представнику позивача, що виконавчі дії відкладаються у зв'язку з перебуванням боржника за межами міста, а постанову про відкладення буде винесено в понеділок.
Державний виконавець у судовому засіданні підтвердила, що справді пообіцяла позивачу, що в понеділок після 20.01.2024 та 21.01.2024 буде винесено постанову про відкладення виконавчих дій та надана позивачем переписка дійсно мала місце.
Однак, державним виконавцем було складено акти від 20.01.2024 та від 21.01.2024, в яких вказано, що у вказані дні боржник - ОСОБА_1 не з'явився, дитину не привів, побачення не відбулися, рішення суду та вимога виконавця не виконані.
За невиконання ОСОБА_1 ухвали суду про забезпечення позову, державним виконавцем 23.01.2024 було винесено постанову про накладення на нього штрафу в розмірі 1700 грн.
9. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 6 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Правовідносини щодо примусового виконання рішень немайнового характеру врегульовано розділом 8 Закону України "Про виконавче провадження".
Статтею 63 Закону визначено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною врегульовано ст. 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", частиною першою якої визначено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Відповідно до ч. 2 цієї статті, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Частиною 3 ст. 64-1 Закону передбачено, що в разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч.1 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Висновки суду апеляційної інстанції.
10. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів відзначає, що відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
11. У відповідності до положень Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема, верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності. Державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом, а надання ним переоцінки рішенню суду (у цій справі - ухвалі від 07.12.2023 по справі №759/11905/23), яке перебуває на виконанні, зміна порядку та способу його виконання, нормативно не передбачена та суперечить зазначеним вище засадам.
12. Разом з тим, у разі невиконання боржником рішення суду, виконавець має право накласти стягнення у вигляді штрафу. Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений держаним виконавцем. Сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
13. Спірним безпосередньо у цій справі є правомірність/протиправність винесення Відповідачем постанови про накладення штрафу на Позивача від 23.01.2024 за невиконання рішення суду та законної вимоги державного виконавця.
14. Як правильно встановлено судом першої інстанції, Позивача було зобов'язано виконати ухвалу суду Святошинського районного суду м. Києва про забезпечення позову від 07.12.2023 по справі №759/11905/23, а саме 20.01 та 21.01.2024 об 11:00 привести малолітню доньку ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 для спілкування з матір'ю, згідно графіку побачень, встановленого судом.
15. Водночас, державний виконавець отримала заяву представника Позивача про перебування батька за межами міста та небажання дитини зустрічатися з матір'ю. Надавши оцінку таким обставинам, виконавець повідомила представнику ОСОБА_1 , що виконавчі дії відкладаються з огляду на перебування боржника за межами міста. Отже, Відповідачем було визнано наявність поважних причин невиконання Позивачем ухвали суду та вимоги державного виконавця привести дитину для побачення з матір'ю.
16. Вказане дозволяє колегії суддів стверджувати про відсутність у Позивача умислу, спрямованого на невиконання ухвали суду про забезпечення позову. Позаяк, ОСОБА_1 обгрунтовано сподівався, що названі ним поважні причини були враховані виконавцем.
17. У контексті зазначеного, колегія суддів відзначає, що правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
18. З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність винесеної постанови старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пономаренко А.С. про накладення штрафу та наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
19. Аналізуючи доводи Апелянта щодо порушення судом норм процесуального права в частині оцінки доказів, усіх аргументів сторін, колегія суддів зазначає наступне.
20. Так, Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не врахував його доводи про те, що саме Відповідач на стадії виконання судового рішення мав врахувати те, що основною причиною невиконання ухвали суду та вимоги виконавця було саме небажання дитини зустрічатися з матір'ю, що підтверджується висновками психологів та судових експертів і було додано до матеріалів виконавчого провадження.
21. Надаючи оцінку таким доводам ОСОБА_1 , колегія суддів відзначає, що перевірка зазначених обставин належить виключно до компетенції суду, а не державного виконавця.
22. Обставини, які унеможливлюють виконання ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 07.12.2023 по справі №759/11905/23, як-от небажання самої дитини спілкуватися з матір'ю, приходити для побачення з нею, можуть бути істотними для суду, який постановив ухвалу у справі, що перебуває на виконанні та бути підставою для її перегляду.
23. При цьому, колегія суддів зауважує, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець у визначених законом випадках, мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, що передбачено частиною третьою статті 33 Закону №1404-VIII, а не до державного виконавця, як помилково вважає Апелянт.
24. У контексті зазначеного, колегія суддів повторно акцентує увагу на тому, що виконавець забов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом, а саме ухвалою суду про забезпечення позову.
25. Тож, аналізуючи доводи Апелянта щодо порушення судом норм процесуального права в частині ненадання оцінки усім аргументам сторін, колегія суддів відзначає, що доводам щодо небажання дитини зустрічатися з матір'ю дійсно не було надано оцінки, втім це не призвело до неправильного вирішення спору по суті.
26. Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
27. Водночас, як вже зазначалося судом вище, апеляційний суд прийшов до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, яким позовні вимоги ОСОБА_1 у цій справі задоволено в повному обсязі, а тому, враховуючи положення ч. 2 ст. 317 КАС України, відсутні підстави для зміни рішення суду з огляду на порушення норм процесуального права.
28. Крім того, колегія суддів зазначає, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави позову. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення, про що також зазначено у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень.
29. Колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
30. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
31. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, а тому висновки ЄСПЛ враховуються судом під час перегляду оскаржуваного рішення суду.
32. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
33. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року - без змін.
34. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 27 січня 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев