15 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Ісаєва Г.А.
Суддів Підлісної І.А.,
Белинчук Т.Г.
При секретарі Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом прокурора м. Ялта в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: державний нотаріус першої Ялтинської державної нотаріальної контори, головний лікар Ялтинської міської лікарні ОСОБА_7, про визнання заповіту і свідоцтва про право власності на спадщину недійсними, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 14 липня 2010 року,
29.04.2003 року ОСОБА_6 звернулась до ОСОБА_5, третя особа Державний нотаріус Першої Ялтинської державної нотаріальної контори, з позовом про визнання свідоцтв про право власності на спадщину недійсними, визнання права власності, поділ спадкового майна, виселення відповідача.
5.06.2003 року заступник прокурора м Ялта, діючи на захист інтересів ОСОБА_5 заявив до ОСОБА_6, треті особи - головний лікар Ялтинської міської лікарні ОСОБА_7, Державний нотаріус Першої Ялтинської державної нотаріальної контори Луговська О.В., позов про визнання заповіту, складеного ОСОБА_10 20.09.2002 року, недійсним; визнання недійсними свідоцтв про право власності на спадщину за заповітом, які отримані відповідачкою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при посвідченні заповіту особа та дієздатність заповідача не була встановлена, про що свідчить відсутність відповідних застережень в тексті заповіту. На час складення заповіту ОСОБА_10 тяжко хворіла, та за станом здоров'я не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Справжність підпису ОСОБА_10 на екземплярах заповіту, при його посвідченні не перевірялась. Порушення головним лікарем ОСОБА_7 при посвідченні заповіту ст. ст. 43, 44,45 Закону України «Про нотаріат». ст. 541 ЦК України є підставою для визнання заповіту недійсним відповідно до положень ст. 48 ЦК України, 1963 року (а.с. 37-38 т. 1).
Рішенням Алуштинського міського суду від 16 червня 2006 року у позові ОСОБА_6 було відмовлено. Позов прокурора м Ялта в інтересах ОСОБА_5 задоволено. ( а.с. 118- 122 т.3).
Ухвалами Апеляційного суду АР Крим від 9.10.2006 року та апеляційного суду Запорізької області від 31.03.2008 року рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 16.06.2006 року залишено без змін (а.с.118-119, 173- 175 т. 4 ).
Ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 7.09.2009 року рішення суду від 16.06.2006 року в частині позову прокурора м. Ялта в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особи Державний нотаріус Першої Ялтинської державної нотаріальної контори, головний лікар Ялтинської міської лікарні про визнання заповіту та свідоцтв про право власності на спадщину недійсними скасовано за нововиявленими обставинами (а.с. 327- 329 т 4, а.с. 35 т. 5).
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 14 липня 2010 року в позові прокурора м. Ялти в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: державний нотаріус першої Ялтинської державної нотаріальної контори, головний лікар Ялтинської міської лікарні, про визнання заповіту і свідоцтва про право власності на спадщину недійсними - відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 20.08.2010 року апеляційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_11 .залишена без розгляду. ( а.с. 159-195, 209 т.5).
В апеляційній скарзі представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 на рішення суду, яка прийнята до розгляду апеляційним судом, він посилається на те, що при посвідченні заповіту не було вказано час його посвідчення, відсутні данні про перевірку особи заповідача та справжності його підпису. При складені заповіту були порушені вимоги щодо його таємниці. При порушенні порядку посвідчення заповіту, він визнається недійсним. Заповіт ОСОБА_10 від 20.09.2002 року не міг бути підставою для видачі ОСОБА_6 свідоцтв про право на спадкування за заповітом, так як за формою не відповідав вимогам закону. Висновок суду про дієздатність ОСОБА_10 заснований на акті посмертної судово - психіатричної експертизи від 13.12.2007 року, яка проводилася по іншій, кримінальній, справі і тому не є допустимим доказом психіатричного стану ОСОБА_10 на час складення заповіту ( а.с. 198-202 т. 5).
Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши осіб, що з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що 20.09.2002 року ОСОБА_10 склала заповіт, яким заповідала свою приватизовану квартиру за адресою АДРЕСА_1 та все майно, де б воно не знаходилося та в чому би не заключалося, ОСОБА_6. Заповіт посвідчено головним лікарем Ялтинської міської лікарні ОСОБА_7О.(а.с. 8 т. 1).
ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.12 т.1).
На день смерті ОСОБА_10 належала квартира АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_2 ( а.с. 9,22 т. 1 ).
5.11.1993 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб (а.с. 42 т. 1).
ОСОБА_6 та ОСОБА_5 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_10, подавши до нотаріальної контори заяви ( а.с. 48, 51 т.2).
14 .04.2003 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1\3 частки відносно 1\2 частки квартири АДРЕСА_2, та на 1\3 частки квартири АДРЕСА_1 ( а.с. 10,11 т .1).
На 2\3 частки цього майна видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_5 ( а.с. 48 т 1, а.с.66. 72 т 2, а.с. 208 т. 4).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що при посвідчені заповіту головним лікарем ним перевірялась дієздатність ОСОБА_10 та достовірність її підпису, що підтверджено належними та допустимими доказами. Підстав для визнання заповіті недійсним з підстав ст.ст. 48, 541 ЦК України, 1963 року, не має.
Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про угоди.
Зміст правочину не повинен суперечити актам цивільного законодавства, іншим нормативно - правовим актам, прийнятим відповідно до Конституції України.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав, визначених законом .
Прокурор заявив позов про визнання заповіту недійсним з підстав ст. 48, 541 ЦК України, 1963 року.
Відповідно до ст. 48 ЦК України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Прокурор послався на те, що при посвідчені заповіту не перевірялась дієздатність спадкодавця та справжність його підпису, що суперечить положенням ст. 541 ЦК України.
Відповідно до ст. 541 ЦК України, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
До нотаріального посвідчення заповіту прирівнювались згідно зі ст. 542 ЦК України заповіти громадян, що знаходились на лікуванні в лікарнях, посвідчені головними лікарями цих лікарень.
Такі ж вимоги викладені в ст. ст. 43-45 Закону України «Про нотаріат», в редакції діючої на час посвідчення заповіту.
Відповідно до пункту 7 Порядку посвідчення заповітів та довіреностей, прирівняних до нотаріальних, затвердженому постановою КМУ від 15.06.1994 року, в редакції діючої на час спірних правовідносин, при посвідченні заповіту і доручень посадова особа встановлює особу громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту чи доручення, і перевіряє його дієздатність.
Відповідно до пункту 8 Порядку не можуть посвідчуватися заповіти і доручення громадян, які на час складання заповіту чи доручення перебувають у такому стані, що не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Відповідно до пункту 18 Порядку у заповіті повинно бути зазначено місце і час його складення.
При розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено, що при посвідченні заповіту особа ОСОБА_10 була встановлено, її дієздатність та достовірність підпису перевірені.
Головний лікар ОСОБА_7 пояснював, що перед посвідченням заповіту протягом 15 хвилин спілкувався з ОСОБА_10, впевнився в її дієздатності, перевірив її особу по паспорту, після чого ОСОБА_10 при ньому поставила підписи на обох екземплярах заповіту.
Згідно з висновком посмертної судово - психіатричної експертизи № 190 від 10.02.2005 року ОСОБА_10 20.09.2002 року могла правильно розуміти значення своїх дій та керувати ними ( а.с. 287-293 т. 1).
Такий висновок експертизи узгоджується з іншими письмовими доказами по справі.
Прокуратурою Генічеського району Херсонської області проводилось слідство по кримінальній справі по звинуваченню ОСОБА_7 в скоєнні злочину, передбаченому ст. 367 ч. 2 КК України - службова недбалість (а.с.231 т. 4).
В рамках кримінальної справи на підставі постанови слідчого проводилася посмертна судово - психіатрична експертиза ОСОБА_10
Висновки даної експертизи, відповідно до положень ст. 57 ЦПК України, роз'яснень пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», можуть розцінюватися як письмовий доказ.
Відповідно до висновку посмертної судово - психіатричної експертизи № 861 від 13.12.2007 року, ОСОБА_10 в момент підписання заповіту 20.09.2002 року могла розуміти значення своїх дій та ними керувати (а.с. 245, 279-284 т. 4).
Письмовими доказами - висновками судово - почеркознавчих експертиз від 15.02.2007 року, 23.05.2007 року, 14.04.2008 року, які також проводились за постановами слідчого в рамках кримінальної справи, підтверджено, що підписи на двох екземплярах заповіту від 20.09.2002 року здійснені самою ОСОБА_10 (.с. 232-235,. 238-240, 246 -248, 285- 293, 294-297, 302-306 т. 4).
Позивач не навів обставин, які б спростовували достовірність вищевказаних доказів.
За таких обставин, відсутність в посвідчу вальному надпису вказівки на перевірку дієздатності заповідача та перевірку достовірності його підпису, не вказує на невідповідність заповіту вимогам закону або невідповідність заповіту справжній волі заповідача, а може бути розцінено лише як порушення діловодства при складенні посвідчувального напису. Тобто, дані недоліки відносяться не до порядку посвідчення заповіту, а до оформлення посвідчу вального надпису.
Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення таємниці заповіту, оскільки при його посвідченні були присутні окрім заповідача інші особи, то такі вимоги виходять за межі заявленого позову.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані наявністю підстав для визнання заповіту недійсним з підстав ст. 48 ЦК України, 1963 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин. Якщо заповіт не відповідає справжній волі спадкодавця, це не є підставою для визнання його недійсним з підстав ст. 48 ЦК України, оскільки угоди, що суперечать волі однієї із сторін, можуть бути визнані недійсними з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства. Окрім цього, сама по собі присутність при посвідчені заповіту інших осіб, не є підставою для задоволення позову, якщо він складений у відповідності до волевиявлення спадкодавця.
За таких обставин, встановивши факт та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303, 304, 308, 313, 314, 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 14 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді