2010 року жовтня місяця „04” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Горбань В.В.
Суддів: Макарчук Л.В., Філатової Є.В.
При секретарі: Бініашвілі Б.Ш.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 про визнання дій неправомірними, скасування наказу, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, покладення обов'язку провести оплату лікарняного та стягнення моральної шкоди, за зустрічним позовом суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про розірвання трудового договору, за апеляційною скаргою суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 липня 2010 року,
08 квітня 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 про поновлення на роботі на посаді реєстратора, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Вимоги мотивовані тим, що вона на підставі трудового договору, укладеного в Сакському районному центрі зайнятості № 01110901041, з 24.12.2009 року була прийнята на роботу до приватного підприємця ОСОБА_6 черговим реєстратором у пансіонаті «Юрмино». 24.01.2010 року під час знаходження на роботі їй стало відомо, що її будуть звільняти з роботи без будь-яких підстав, незважаючи на те, що вона в цей час вже була вагітною. 25.01.2010 року позивачка звернулась до лікаря і її було направлено до денного стаціонару з діагнозом - загроза викидню. 26.01.2010 року нею було надано на роботу довідку про вагітність. Після виходу на роботу з лікарняного 06.02.2010 року її не допустили до виконання роботи, запропонували ознайомитись з наказом директора ОСОБА_6 про перевід на іншу роботу - продавцем в кіоск. Посилається на те, що умови праці на посаді продавця значно гірші ніж на посаді чергового реєстратора, тому вона відмовилась підписувати наказ. Після чого позивачка була попереджена про те, що її звільнять з роботи за прогули. Зазначає, що неодноразово зверталася до ОСОБА_6 з заявами про те, що її безпосередній керівник не допускає до виконання посадових обов'язків, передбачених укладеним трудовим договором, однак на її заяви ніяких заходів прийнято не було. Позивачка звернулася до територіальної інспекції праці в АР Крим щодо проведення перевірки вимог дотримання трудового законодавства на предмет праці вагітних жінок. 30.03.2010 року вона отримала листа з територіальної інспекції праці в АР Крим, в якому її повідомили, що наказ директора ОСОБА_6 про перевід позивачки на роботу продавцем кіоску порушує ст. 178 КЗпП України. Зазначає, що неправомірні дії керівництва призвели до того, що вона за лютий - березень 2010 року не отримала заробітної плати, маючи одну неповнолітню дитину і будучі вагітною другою дитиною, вона була позбавлена можливості належним чином отримувати усі необхідні вітаміни для нормального перебігу вагітності, постійно нервувала, що негативно відобразилося на її психологічному стані здоров'я, призвело до ускладнень її здоров'я та здоров'я ще ненародженої дитини. Просила зобов'язати приватного підприємця ОСОБА_6 надати їй можливість виконувати посадові обов'язки чергового реєстратора в пансіонаті «Юрмино», стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 17000 грн. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи позивачка відмовилась від позовних вимог про зобов'язання надати можливість виконувати посадові обов'язки чергового реєстратора в пансіонаті «Юрмино» і доповнила позовні вимоги, а саме просила зобов'язати відповідача оплатити їй лікарняний від 15.06.2010 року.
Справа № 22-ц-28160/2010 р Головуючий в суді 1 інстанції Кагітіна І.В.
Доповідач Горбань В.В.
Не погодившись з позовом, 05 травня 2010 року приватний підприємець ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 про розірвання трудового договору. Вимоги мотивовані тим, що згідно з трудовим договором, укладеним 24.12.2009 року між ним та ОСОБА_5, ОСОБА_5 була прийнята на роботу на посаду чергового реєстратора в пансіонат «Юрмино». В укладеному трудовому договорі були оговорені умови праці, з якими ОСОБА_5 була ознайомлена. Договором було передбачено розпорядок роботи з 8-00 год. до 17-00 год., в договорі також було оговорено, що сторони мають право встановлювати сумарний облік робочого часу за визначений період, який не повинен перевищувати тривалість робочого часу з розрахунку 40 годин на тиждень. Після укладення трудового договору, ОСОБА_5 фактично відпрацювала 5 днів у грудні 2009 року, що склало 36 годин робочого часу та 14 днів у січні 2010 року, що склало 111 годин робочого часу. З 25.01.2010 року по 06.02.2010 року ОСОБА_5 знаходилась на лікарняному. Медичним висновком Сакської поліклініки від 26.01.2010 року, наданим ОСОБА_5, було рекомендовано звільнити її від тяжкої фізичної роботи і нічних змін. Тому, після виходу ОСОБА_5 з лікарняного було видано наказ про її перевід на посаду продавця кіоску, де передбачено 30-тигодинний робочий тиждень, графік роботи з 8-00 год. до 13-00 год., з полегшеними умовами праці, зі збереженням розміру окладу на попередній посаді згідно штатного розкладу. Між тим, ОСОБА_5 відмовилась від підпису про ознайомлення з зазначеним наказом і на роботу не вийшла. Ним неодноразово надсилалися листи на адресу ОСОБА_5 з проханням приїхати на роботу і пояснити свою відмову від запропонованої роботи. Проте, ОСОБА_5 на роботу не з'явилась і ніяких пояснень щодо відмови від запропонованої роботи не надала. Посилається на те, що він не має інших вакансій, які міг би запропонувати ОСОБА_5 у відповідності з висновком Сакської поліклініки, а залишати її на попередній посаді він не мав права відповідно до вищезазначеного висновку. Вважає, що на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України він може розірвати трудовий договір з ОСОБА_5 у зв'язку зі станом здоров'я останньої і неможливістю перевести без її згоди на іншу роботу. Оскільки ОСОБА_5 фактично відмовилась від посади продавця кіоску, де передбачені облегшені умови праці, іншої посади для ОСОБА_5 у нього не має, просив розірвати трудовий договір, укладений 24.12.2009 року між ним та ОСОБА_5 на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України, вважати ОСОБА_5 звільненою з роботи з 10.04.2010 року.
Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 09 липня 2010 року позовну заяву ОСОБА_5 до приватного підприємця - фізичної особи ОСОБА_6 про зобов'язання надати можливість виконання посадових обов'язків чергового реєстратора у пансіонаті «Юрмино» з 24.12.2009 року на підставі та у відповідності до трудового договору, який був укладений в Сакському районному центрі зайнятості 24.12.2009 року за № 01110901041, залишено без розгляду.
За результатами розгляду решти вимог рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 липня 2010 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 від 08.02.2010 року про оформлення переводу ОСОБА_5 на посаду з облегшеними умовами праці, а саме - продавця кіоску. Стягнуто з суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 4460,82 грн. без утримання прибуткового податку і інших обов'язкових платежів. Стягнуто з суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 500 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 1078,44 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання дій неправомірними, про покладення обов'язку провести оплату лікарняного від 15.06.2010 року відмовлено. У задоволенні позовних вимог суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про розірвання трудового договору, зареєстрованого 24.12.2009 року під № 01110901041, на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України з 10.04.2010 року відмовлено.
В апеляційній скарзі суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з'ясування обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню за таких підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що переведення позивачки на легшу роботу було проведено відповідачем з порушенням трудового законодавства, тому наказ фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 від 08.02.2010 року про оформлення переводу ОСОБА_5 на посаду з облегшеними умовами праці, а саме продавцем кіоску, є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Оскільки мало місце незаконне переведення позивачки на іншу роботу і вона була позбавлена можливості виконувати роботу за трудовим договором на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.02.2010 року по 15.07.2010 року. При цьому визнав встановленим, що на підставі ст. 237-1 КЗпП України підлягає відшкодуванню спричинена позивачці моральна шкода.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції як таким, що відповідає обставинам справи, вимогам матеріального і процесуального закону.
Відповідно до вимог статті 24-1 Кодексу законів про працю України у разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Форма трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою затверджені наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 260 від 08 червня 2001 року.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що позивачкою ОСОБА_5 і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 24 грудня 2004 року був укладений безстроковий трудовий договір, який зареєстрований Сакським міськрайонним центром зайнятості 24 грудня 2009 року за № 01110901041. За трудовим договором позивачка зобов'язана виконувати роботу чергового реєстратора, з встановленою щомісячною оплатою праці у розмірі мінімальної заробітної плати та часу виконання робіт з 08-00 до 17-00 години за фактично відпрацьований час (а.с. 9).
Як убачається з матеріалів справи, 26.01.2010 року ОСОБА_5 був виданий лікарський висновок з рекомендаціями про звільнення вагітної від важкої фізичної праці та нічних змін, який остання передала роботодавцю, про свідчить підпис секретаря (а.с. 11).
08.02.2010 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 був виданий наказ без номеру про переведення ОСОБА_5 на посаду з полегшеними умовами праці (з 30-ти годинним робочим тижнем, графіком роботи з 08-00 до 13-00 годин), а саме - продавцем кіоску, із збереженням розміру окладу за попередньою посадою згідно штатного розкладу (а.с. 39).
З часу видання зазначеного наказу фізична особа-підприємець ОСОБА_6 не допускає позивачку ОСОБА_5 до виконання посадових обов'язків чергового реєстратора відповідно до трудового договору.
Проти зазначених обставин у суді першої та апеляційної інстанції не заперечували сторони.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо незаконності переведення на іншу роботу, позивачка посилалася на те, що після отримання лікарського висновку вона повідомила відповідача лише про те, що вона вагітна та, що їй протипоказана важка фізична праця та робота в нічні зміни. Питання про переведення на іншу легшу роботу перед відповідачем не ставила і згоду на таке переведення не давала. Крім того, умови праці посади - продавця кіоску, на яку вона була переведена, значно гірше умов праці чергового реєстратора.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КЗпП України працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
Частиною 1 ст. 178 КЗпП України передбачено, що вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.
З аналізу зазначених норм закону вбачається, що законодавець передбачив пільги для вагітних жінок, які роботодавець зобов'язаний надати при наявності відповідного медичного висновку та при наявності прохання та згоди на це зазначеної особи.
Як убачається зі змісту лікарського висновку, позивачці як вагітній було рекомендовано виконання роботи, яка не потребує важкої фізичної праці та нічних змін (а.с. 11).
При розгляді справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що робота, яку виконувала позивачка за трудовим договором - чергового реєстратора, не потребувала важкої фізичної праці та нічних змін і остання не давала згоду на переведення її на іншу легшу роботу, а навпаки заперечувала проти такого переведення.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що переведення ОСОБА_5 на іншу роботу було проведено відповідачем з порушенням трудового законодавства та правильно визнав наказ від 08.02.2010 року про оформлення переведення ОСОБА_5 на посаду з облегшеними умовами праці - посаду продавця кіоску таким, що виданий з порушенням закону і підлягає скасуванню.
Встановивши переведення позивачки на іншу роботу без законних підстав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що весь час, а саме з 08.02.2010 року до 15.07.2010 року, коли ОСОБА_5 не виконувала трудові обов'язки - чергового реєстратора за трудовим договором, є вимушеним прогулом, за який стягується середній заробіток на підставах, передбачених ст. 235 КЗпП України.
Частково задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно посилався на те, що з вини роботодавця позивачка незаконно була переведена на іншу роботу, у зв'язку із чим суд на підставі ст. 237-1 КЗпП України стягнув компенсацію в розмірі 500 грн.
Колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам та вимогам закону.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативі власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що трудовий договір не може бути розірваний за ініціативою фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України відповідач не надав доказів, які могли б спростувати висновки суду.
Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з'ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач при наданні позивачкою медичного висновку зобов'язаний був перевести її на іншу легшу роботу, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно ґрунтується на неправильному тлумаченні законодавства, а також не відповідає фактичним обставинам справи.
Довід скарги про те, що позивачка не довела спричинення їй моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки він спростовується матеріалами справи, а саме тим, що позивачка будучи вагітною на протязі тривалого часу не мала можливості виконувати свої трудові обов'язки за трудовим договором, тривалий час не отримувала заробітну плату.
Що стосується доводів скарги про те, що суд першої інстанції не мав правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку, то колегія суддів з ними не погоджується, оскільки, встановивши незаконність переведення позивачки на іншу роботу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що весь час, коли ОСОБА_5 не виконувала свої трудові обов'язки - чергового реєстратора за трудовим договором, є вимушеним прогулом, за який стягується середній заробіток на підставах, передбачених ст. 235 КЗпП України.
Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.
Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_5 не оскаржується, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності, не робить висновків щодо неоскарженої частини.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів
Судді: Горбань В.В. Макарчук Л.В. Філатова Є.В.