Справа №22-ц-27359\2010р. Головуючий в 1 інстанції Діденко Д.О.
Доповідач Берзіньш В.С.
Іменем України
17 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеля-
ційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Берзіньш В.С.
Суддів: Павловської І.Г.
Шестакової Н.В.
при секретарі Моногошевій В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання договорів недійсними, зобов'язання вчинити дії, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Сімферополя АРК від 05 серпня 2010 року,
Рішенням Київського районного суду м.Сімферополя АРК від 05 серпня 2010 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у задоволенні позову до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання договорів недійсними, зобов'язання вчинити дії - відмовлено за його необгрунтованністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на його незаконність та необгрунтованність, порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема ст.ст.192,203,215,216,227,533,548,559,617,652 ЦК України, ч.4ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ч.2ст.61 ЦПК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" просить рішення суду залишити без змін, посилаючись на законність і обгрунтованність рішення суду.
В засіданні апеляційного суду представник ПАТ "УкрСиббанк" заперечував проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на їх необгрунтованність. Позивачі та їх представник в засідання апеляційного суду не з'явились, від апелянта ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка залишена колегією без задоволення відповідно до ч.1ст.305 ЦПК України.
Обговоривши наведені у скарзі доводи, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Так по справі встановлено, що 11.04.2008р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є відповідач по справі, і ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту і договору іпотеки; 11.04.2008р. у забезпечення виконання зазначеного кредитного договору між АКІБ«УкрСиббанк» і ОСОБА_3 також укладено договір поруки. Позовні вимоги щодо визнання недійсними зазначених договорів обґрунтовувались тим, що банк не надав всієї повноти необхідної інформації, зокрема не проінформував позивача у письмовій формі про можливі ризики в разі можливої зміни валютного курсу; кредитний договір передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, відтак, є валютною операцією, хоча єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня і для здійснення такої операції необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України. Зазначеним позичальника умисно введено в оману і відповідно доч.1ст.203,ч.1ст.230 ЦК України кредитний договір є недійсним, у зв'язку з чим є недійсними і договори іпотеки та поруки.
2
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив із необгрунтованності заявлених вимог. Такі висновки суду узгоджуються з матеріалами справи і не суперечать діючому законодавству.
Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3ст.533 ЦК України, якими обґрунтовувались позовні вимоги та обґрунтовуються доводи апеляційної скарги, використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якою також обґрунтовані доводи апеляційної скарги, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно з ліцензією, виданою відповідачу, та дозволом і додатком до нього, відповідач має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
Відповідно до ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Частиною 1ст.203 ЦК України, якою обґрунтовано позов та доводи апелянта, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
3
Зміст спірного кредитного договору не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Посилання апелянта на ненадання позичальником у письмовій формі інформації про можливі ризики в разі можливої зміни валютного курсу, введення цим в оману; порушення майнових інтересів сторін внаслідок росту курсу іноземної валюти також неспроможні, оскільки відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.
Така інформація зазначена в тексті оспорюваного кредитного договору, підписаного сторонами, зокрема в п.1.1 договору.
Крім того, відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачено (а.с. 9-15).
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст.ст.303ч.1, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Спір судом розглянуто в межах заявлених вимог і на підставах наданих особами, які беруть участь у справі, доказів. Рішення суду відповідає фактичним обставинам по справі та вимогам закону, апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують висновки суду, підстав для скасування рішення суду за доводами апеляційної скарги немає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.303, 308 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Київського районного суду м.Сімферополя АРК від 05 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Судді: Берзіньш В.С.
Павловська І.Г.
Шестакова Н.В.