Справа: № 2а-5232/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Ракалович В.М.
Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
"04" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Собківа Я.М.
суддів: Зайцева М.П, Романчук О.М.,
при секретарі: Кравченко Д.І.
розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, відповідно до ч.6 ст.12 КАС України у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного казначейства України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення недоотриманої заробітної плати та компенсації втрати частини грошових доходів, -
ОСОБА_3 звернулась до суду щ позовом до Державного казначейства України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення недоотриманої заробітної плати та компенсації втрати частини грошових доходів.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо непогашення заборгованості перед суддею ОСОБА_3 по заробітній платі, що виникла у зв'язку із застосуванням п.4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 "Про оплату праці суддів". Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача з червня 2009 року по червень 2010 року 70082,69 грн. як суми недоотриманої заробітної плати та 1632,16 грн. сум компенсації заробітної плати, а всього 71714,85 грн. Зобов"язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів"
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що вона не підлягає задоволенню, а постанову суду -слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач працює суддею Новоград-Волинського міськрайонного суду.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про статус суддів»від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів.
Пунктом 1 ст. 11 вказаного Закону встановлено, що незалежність суддів забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу.
03 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці судів», якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6.
Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310, якою доповнив постанову № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться».
Заробітна плата виплачувалась позивачу з урахуванням положень постанови КМ України № 1310.
Однак, прийняття зазначених змін до постанови Кабінету Міністрів № 865 було визнано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року протиправним та скасовано. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
03 грудня 2007 року постанова суду першої інстанції по вказаній справі залишена без змін. Зазначені судові рішення залишені без змін судом касаційної інстанції.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, колегія суддів відзначає вірним висновок суду першої інстанції, що нарахування позивачу у подальшому заробітної плати виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у 332 грн. є протиправним та порушує його права.
У час спірних правовідносин розмір мінімальної заробітної плати визначався такими нормативно-правовими актами: Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», «Про Державний бюджет України на 2010 рік»встановлювались розміри мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 грн., з 1 липня 2009 року - 630 грн, з 1 жовтня 2009 року - 650 грн., з 1 грудня 2009 року - 669 грн. на місяць.
Крім того, судом встановлено, що позивач одержує щомісячне грошове утримання працюючого судді, яке передбачено ст. 44 Закону України «Про статус суддів».
Оскільки щомісячне грошове утримання працюючого судді нараховується із сум щомісячної заробітної плати, яка не відповідала вимогам постанови КМ України № 865 від 03.09.2005 року, то заборгованість виникла і по щомісячному грошовому утриманню.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці»передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.
Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01.01.1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у п. 3 цього Порядку), щомісячне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств. Установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з червня 2009 року по червень 2010 року 70082,69 грн. як суми недоотриманої заробітної плати та 1632,16 грн. сум компенсації заробітної плати, а всього 71714,85 грн.. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України», ст. ст. 120, 126 цього Закону та Положення про Державну судову адміністрацію України, остання з 1 січня 2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади, а Державне казначейство України, відповідно до ст. 48 Бюджетного Кодексу України та п. 1 ч. 4 Положення про Державне казначейство України, здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, тому вони є належними відповідачами по справі.
Крім того, Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та «Про Державний бюджет України на 2010 рік»Державній судовій адміністрації України встановлювались відповідні бюджетні призначення за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що головним розпорядником коштів передбачених у Державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, в зв'язку з чим вимоги позивача щодо визнання неправомірною бездіяльності Державної судової адміністрації України та зобов'язання профінансувати заробітну плату та грошове утримання є обгрунтованими.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 ч. 1 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, не відповідають вимогам законодавства та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 2,5, 198, 200, 205 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України -залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу на ухвалу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді
Повний текст ухвали виготовлено 05 листопада 2010 року