ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
21 жовтня 2010 року № 2а-12145/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. при секретарі судового засідання Покотило М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Управління міграційної служби в місті Києві
проскасування неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дію
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1
від позивача: Коваль О.А.
від відповідача: не з'явився
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління міграційної служби в місті Києві про скасування неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дію.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем при винесенні відмови в оформленні документів для вирішення питання про надання позивачу статусу біженця детально не з'ясовані підстави для оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, рішення прийняте відповідачем без вивчення та оцінки всіх необхідних документів та матеріалів щодо ситуації в країні походження позивача. Відповідачем, при винесенні оскаржуваного позивачем рішення, не враховано тієї обставини, що позивач не має можливості повернутися до країни походження у зв'язку з обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідувань за національною ознакою.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2010 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 16.09.2010.
Судове засідання 16.09.2010 було відкладено у зв'язку з неявкою відповідача.
У судових засіданнях 05.10.2010 та 14.10.2010 оголошувалась перерва.
У судовому засіданні 21.10.2010, у порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Представник позивача та позивач у судовому засіданні 21.10.2010 підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні 14.10.2010 заперечив проти позову, надав копії матеріалів особової справи та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог. Свої заперечення на адміністративний позов відповідач обґрунтовував тим, що Управлінням міграційної служби в місті Києві повністю були дотримані вимоги чинного законодавства, досліджені всі обставини, які мали значення для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання позивачу статусу біженця, а тому рішення Управлінням міграційної служби в місті Києві, викладене в повідомленні про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця №49 від 29.07.2010, є законним та обґрунтованим.
У судове засідання 21.10.2010 представник відповідача не з'явивися, про причини неявки суд не повідомили, хоча повідомлявлися належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З урахуванням положень вищезазначеної норми суд дійшов висновку про можливість продовження розгляду справи за відсутності відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Громадянка Киргистану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибула до України 11.02.2006, легально, залізничним транспортом з Киргизстану разом з матір'ю, яка їхала з метою працевлаштування.
Підчас перебування ОСОБА_1 на території України в Киргизстані загострився етнічний конфлікт між киргизами та узбеками.
Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України "Про біженців" особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого перебування в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені у абзаці другому статті 1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.
Згідно із частинами першою, другої, сьомої статті 11 вище зазначеного Закону оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 є етнічною узбечкою через побоювання зазнати переслідувань по етнічним причинам, вона 08.07.2010 звернулась до Управління міграційної служби в місті Києві з заявою про надання статусу біженця.
Відповідно до частин першої, другої та шостої статті 12 Закону України "Про біженців" протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
За результатами співбесіди провідний спеціаліст у справах біженців Боднар В.І. у висновку працівника щодо прийняття рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця від 26.07.2010 зазначив, що заява ОСОБА_1 є необґрунтованою, відсутні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону України "Про біженців".
Управління міграційної служби в місті Києві, на підставі вище зазначено висновку, видало наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Киргистану ОСОБА_1 № 467 від 29.07.2010, яким позивачу було відмовлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
29.07.2010 ОСОБА_1 отримала повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця № 49 від 29.07.2010, яким було повідомлено, що відповідно до абзацу 7 статті 12 Закону України "Про біженців" їй відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
ОСОБА_1 не погоджується з зазначеним рішенням Управління міграційної служби в місті Києві, вважає його незаконним та необґрунтованим з огляду на те, що при його прийнятті було неправильно з'ясовано причини через які вона не може та не бажає повертатися до Киргистану, недостатньо перевірено інформацію по країні її походження.
На підтвердження своєї позиції позивач посилається на те, що Управлінням міграційної служби в місті Києві не було взято до уваги інформацію надану позивачем підчас співбесіди та помилково було зроблено висновок про те що позив не бажає повертатися до країни свого походження через бойові дії, оскільки позивачкою при звернення з заявою про надання статусу біженця були зазначені етнічні та національні причини, конфлікт між киргизами та узбеками, має етнічне та національне підґрунтя, а тому не може розглядатися як внутрішній конфлікт.
Також позивач зазначає про те, що вона звернулась за заявою про надання статусу біженця лише в липні 2010 року, оскільки тільки тоді в неї виникли обґрунтовані побоювання переслідування за ознакою національності, тобто після початку національного конфлікту між узбеками та киргизами на території Киргизстану, а висновок відповідача про те, що вона просто вирішила скористатися ситуацією для отримання документів є необґрунтованим, нелогічним та таким, що суперечить чинному законодавству.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України "Про біженців" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до статті 10 вище зазначеного Закону статус біженця не надається зокрема особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні.
Частиною п'ятої статті 12 Закону України "Про біженців" встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається” № 8043 від 27.04.2004 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; - встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 у свої заяві про надання статусу біженця зазначила про те, що про небезпеку повернення до Узбекистану вона дізналася з дзвінка родичів, які повідомили про початок конфлікту між узбеками та кіргізами. Також вона зазначила про те, що не може повернутися до Киргизстану, оскільки не буде мати можливості там нормально навчатися, знайти роботу, там в неї немає батька та братів, які можуть її захистити та не має умов для нормального мирного життя.
Підчас співбесіди позивач повідомила про те, що за сприятливих умов не бажала б повернутися до додому, оскільки там немає стабільності та її життю загрожує небезпека, при цьому не заперечувала той факт, що жодного разу не піддавалась фізичному насиллю та переслідуванням на батьківщині та не навела будь-якої аргументації своїм побоюванням.
Відповідно до висновку працівника щодо прийняття рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця від 26.07.2010 з аналізу інформації з відкритих джерел встановлено, що на момент подачі заяви на отримання статусу біженця, в Киргизстані вже обрано президентом Розу Отунбаєву та ситуація в цілому в країні стабілізується.
Таким чином з урахуванням вище наведеного, аналізу протоколу співбесіди, заяви про надання статусу біженця, анкети особи, яка звернулась із заявою про надання статусу біженця, суд дійшов висновку про малу вірогідність існування небезпеки для життя позивача у разі повернення до країни походження.
Посилання представника позивачки на те, що при її поверненні до Киргизстану можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються жодними достовірними доводами і носять характер припущення.
Згідно частини шостої статті 13 Закону України “Про біженців" у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів, орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається, але зазначена перевірка здійснюється органами міграційної служби на стадії оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, тоді як позивачеві було відмовлено в оформленні таких документів відповідно до частини шостої статті 12 Закону України “Про біженців".
З огляду на вище викладене суд дійшов висновку, що рішення Управління міграційної служби в місті Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Киргизстану ОСОБА_1 № 467 від 29.07.2010 є обґрунтованим та прийнятим відповідно до норм чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в місті Києві про скасування неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дію - залишити без задоволення.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя О.П. Огурцов
Повний текст постанови складено 26.10.2010