ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
11 жовтня 2010 року 11:22 № 2а-12442/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Огурцова О.П. , судді Клочкова Н.В. Катющенко В.П. при секретарі судового засідання Покотило М.С. вирішив адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Терра Банк"
до Адміністрації Державної прикордонної служби України
провизнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії
за участю:
представника позивача - Логінова К.Е., довіреність № 33 від 07.07.10, представника відповідача - Козаковського Т.М., довіреність № 41/14 від 24.12.09,
Публічне акціонерне товариство "Терра Банк" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2010 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк Публічне акціонерне товариство "Терра Банк" усунуло недоліки позовної заяви.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2010 відкрито провадження у адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 11.10.2010.
11.10.2010 у судовому засіданні, у порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позивач, у своєму адміністративному позові просить визнати протиправною відмову Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо виконання вимог Публічного акціонерного товариства «Терра Банк»(далі -ПАТ «Терра Банк») тимчасово обмежити фізичних осіб, які мають невиконані договірні зобов'язання перед ПАТ «Терра Банк».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, у своєму адміністративному позові, посилається на статті 1, 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 №231, статті 2, 6, 7, частину шосту статті 19 та статтю 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»та на Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затверджене Указом Президента України від 04.08.2003 №797/2003.
Також, позивач зазначає, що, на його думку, відмова відповідача суттєво порушує його права та охоронювані законом інтереси, оскільки безперешкодний виїзд за кордон осіб, що не виконують свої договірні зобов'язання перед позивачем, може призвести до негативних матеріальних наслідків для позивача. Так, зокрема, у випадку звернення позивача до суду з позовами про стягнення заборгованості за договорами, що не виконуються фізичними особами, і отримання рішень на його користь виконання таких рішень буде суттєво утруднено або взагалі неможливе у тому випадку, якщо фізичні особи - боржники під час виконання перебуватимуть за межами території України.
Позивач вважає, що відновлення прав та охоронюваних законом інтересів, порушених відмовою Державної прикордонної служби України, можливе шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії щодо тимчасового обмеження фізичних осіб, що ухиляються від виконання взятих на себе зобов'язань перед ПАТ «Терра Банк», в праві виїзду за межі України до повного виконання зобов'язань за договорами, укладеними з ПАТ «Терра Банк».
Представник позивача, у судовому засіданні, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав додаткові усні пояснення та просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Відповідач, через свого представника, подав суду письмові заперечення, у яких просить відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову. Відповідач вважає, що вимога позивача щодо обмеження Державною прикордонною службою України фізичних осіб в праві виїзду за межі України суперечить вимогам законодавства, оскільки встановлення тимчасових обмежень на виїзд з України громадянам України, які мають не виконанні договірні зобов'язання, не належить до повноважень Адміністрації Держприкордонслужби.
Відповідача наголошує на тому, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право не пропускати через державний кордон України осіб за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України. Таким чином, відповідач вважає, що Закон чітко визначає дві категорії державних органів до компетенції яких відноситься вирішення питань щодо тимчасової відмови у пропуску громадянам через державний кордон, зокрема, суду - в договірних, сімейних відносинах та правоохоронним органам - з питань державної безпеки, правопорядку.
Також, відповідач зазначає, що не має повноважень визначати хто із сторін є боржником або кредитором по договору; наявність чи відсутність боргу у сторонах за договором; хто із суб'єктів має не вирішені договірні чи інші невиконані зобов'язання, про які, як підставу для тимчасової відмови у виїзді за кордон зазначено у пункті 2 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Представник позивача, у судовому засіданні, повністю підтримав письмові заперечення, надав додаткові усні пояснення та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів -
04.08.2010 позивач направив відповідачу звернення (вих. №1080), яким просив відповідача тимчасово обмежити фізичних осіб, що ухиляються від виконання взятих на себе зобов'язань перед ПАТ «Терра Банк», в праві виїзду за межі України до повного виконання прострочених зобов'язань за кредитними договорами. До звернення позивачем було додано, складений ним, перелік таких осіб (копія звернення та переліку наявна у матеріалах справи). Будь-яких судових рішень щодо обмеження виїзду за межі України осіб зазначених у переліку позивачем надано не було.
На вказане звернення позивачем було отримано лист Окремого центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (вих.№0.254-13388/0/6-10 від 13.08.2010), яким відповідач повідомив, що вирішення питання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України фізичних осіб знаходиться поза межами повноважень Державної прикордонної служби України (копія відповіді наявна у матеріалах справи).
Позивач, не погодившись з відмовою відповідача звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, колегія суддів вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд вважає помилковим думку позивача про те, що Державна прикордонна служба України відповідно до пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»наділена повноваженнями тимчасово обмежувати фізичних осіб у праві виїзду за межі України на підставі звернень юридичних та фізичних осіб, у тому числі банків та правомірною відмову відповідача у задоволенні вимоги відповідача з наступних підстав.
Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»визначено виключний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон. Пунктом 2 частини першої вказаної статті дійсно встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, крім іншого, у випадку, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Частиною другою цієї статті визначено, що з тих самих підстав громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон.
Водночас, наведена норма не містить вказівок на те, що такі дії може вчиняти Державна прикордонна служба України на підставі звернень юридичних осіб, у тому числі банків. Також, не існує інших нормативно-правових актів, які б встановлювали, що Державна прикордонна служба України має право або зобов'язана приймати до виконання такі звернення.
Відповідно до пункту 8 статті 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»одним з обов'язків Державної прикордонної служби України є запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; розшук у пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних органів.
Пунктом 4 частини першої статті 20 вказаного Закону, встановлено, що Державна прикордонна служба України має право не пропускати через державний кордон України осіб, яким Державною прикордонною службою України, за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів, не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
З аналізу наведеного вбачається, що Державна прикордонна служба України має повноваження на обмеження права виїзду з України виключно на підставі рішення суду, відповідного рішення правоохоронних органів або за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців.
Частиною другою статті 19 та частиною першою статті 33 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Таким чином, суд вважає, що Державна прикордонна служба України не мала правових підстав вчиняти будь-які дії за зверненням Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" щодо тимчасового обмеження фізичних осіб у праві виїзду за межі України.
Керуючись статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії -відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено 18.10.2010.
Головуючий суддя О.П. Огурцов
Судді Н.В. Клочкова
В.П. Катющенко