Справа № 358/1272/24 Головуючий у суді І інстанції Лебединець Г.С.
Провадження № 22-ц/824/3269/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
22 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтувало тим, що 11 жовтня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 7156544 про надання споживчого кредиту в сумі 25 000,00 грн строком на 360 днів із стандартноюпроцентною ставкою 1,99 % в день.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, надавши відповідачці обумовлену суму кредитних коштів шляхом їх зарахування на її платіжну картку. Натомість ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконувала.
27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 27.05/2024-Ф, на підставі якого право грошової вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», а саме у загальному розмірі 70 770,00 грн, з яких 25 000,00 грн - сума кредиту, 45 770,00 грн - суми процентів за користування кредитом.
За період із 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року (60 календарних днів) в межах строку договору позивачем також були нараховані проценти в сумі 29 850,00 грн, виходячи з розміру тіла кредиту - 25 000,00 грн та процентної ставки - 1,90 % в день.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки по кредитному договору не сплачена і складається із тіла кредиту - 25 000,00 грн, нарахованих процентів - 45 770,00 грн, нарахованих позивачем процентів за 60 календарних днів - 29 850,00 грн, що загалом складає суму у розмірі 100 620,00 грн, які позивач просив стягнути з відповідачки на його користь разом із понесеними судовими витратами, а саме по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн і на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Заочним рішенням Богуславського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна»заборгованість за кредитним договором № 7156544 від 11 жовтня 2023 року у розмірі 70 770,00 грн, понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 703,49 грн та на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Крюкової М.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідачки судові витрати, в тому числі 8 000,00 грн витрат на правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а також з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Позивач вказує, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 29 850,00 грн, які є процентами за 60 календарних днів (27 травня 2024 року - 25 липня 2024 року), вважаючи, що право нарахування процентів за користування кредитом ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як новий кредитор, за умовами договору факторингу № 27.05/2024-Фвід 27 травня 2024 року не набуло.
Проте такі висновки суду першої інстанції, на думку скаржника, є помилковими.
Суд погодився із тим, що до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідно до укладеного договору факторингу від 27 травня 2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у загальному розмірі 70 770,00 грн, з яких 25 000,00 грн - сума кредиту, 45 770,00 грн - суми процентів за користування кредитом.
Зазначена сума, визначена у розрахунку заборгованості, складається лише із заборгованості за тілом кредиту та процентів, нарахованих ще первісним кредитором у період з 11 жовтня 2023 року по 26 травня 2024 року, тобто за 229 днів дії договору про надання споживчого кредиту від 11 жовтня 2023 року.
В межах строку дії цього договору, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 на 360 днів, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у період із 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою в сумі 29 850,00 грн (25 000 грн * 1,99 % = 497,5 грн * 60 календарних днів).
В даному випадку нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Отже, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо відмовив у стягненні процентів, які були нараховані відповідно до умов кредитного договору в межах визначеного строку користування кредитними коштами.
Відповідачка правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не являється перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка сторін відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 11 жовтня 2023 року між ТОВ «Авентус Україна», яке є фінансовою установою, та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 7156544 про надання споживчого кредиту.
Зазначений кредитний договір укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом № 205-ОД від 10 лютого 2022 року та розміщених на їх сайті: https://creditplus.ua.
Згідно пунктів 1.3, 1.4, 1.5 кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 25 000,00 грн, строк кредиту - 360 днів, тип процентної ставки - фіксована.
Відповідно до пункту 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.4 цього договору.
Згідно із пунктом 1.5.2 кредитного договору знижена процентна ставка 0,697 % в день застосовується, якщо до 10 листопада 2023 року або протягом трьох календарних днів, що слідує за вказаною датою, позичальник сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачкою виконало шляхом зарахування кредитних коштів на її платіжну карту № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек Україна» про перерахування коштів за вих. № 20240612-3a.
27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 27.05/2024-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права грошової вимоги за кредитним договором № 7156544 від 11 жовтня 2023 року.
Відповідно до копії реєстру боржників за договором факторингу № 27.05/2024-ф від 27 травня 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло права вимоги до боржників, зокрема щодо ОСОБА_1 за кредитним договором № 7156544 у загальному розмірі 70 770,00 грн, з яких сума заборгованості за основною сумою боргу склала 25 000,00 грн, а сума заборгованості за відсотками -45 770,00 грн.
Про відступлення права вимоги за кредитним договором позивач повідомив відповідачку шляхом направлення відповідного повідомлення на електрону адресу, зазначену останньою при укладенні кредитного договору.
ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» надало суду картку обліку договору № 7156544 від 11 жовтня 2023 року (розрахунок заборгованості), з якої вбачається, що сума заборгованості відповідача перед позивачем складається із тіла кредиту у розмірі 25 000,00 грн та нарахованих за період з 11 жовтня 2023 року по 11 січня 2024 року процентів у розмірі 45 770,00 грн.
Крім того, за період із 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року (60 календарних днів) позивачем також були нараховані проценти в сумі 29 850,00 грн, виходячи з розміру тіла кредиту - 25 000,00 грн та стандартної процентної ставки - 1,90 % в день.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів у розмірі 29 850,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що право нараховування процентів за користування кредитом ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як новий кредитор, за умовами договору факторингу від 27 травня 2024 року не набуло, а тому вимоги про стягнення нарахованих відсотків за 60 календарних днів (27 травня 2024 року - 25 липня 2024 року), які не входили до обсягу предмету договору факторингу, є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.
Зокрема, відступлення права вимоги за договором факторингу може здійснюватися в якості забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. У такому правочині невиконання клієнтом своїх зобов'язань зумовлює перехід права вимоги до фактора.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
У справі, яка переглядається, відступлення права грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення 27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» договору факторингу.
Відповідно до пункту 1.1 договору факторингу за цим договором позивач (фактор) зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна»(клієнта) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно із пунктом 1.2 договору факторингу перехід від клієнта (ТОВ «Авентус Україна») до фактора (позивача) прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора права вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Таким чином, до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідно до укладеного договору факторингу від 27 травня 2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у загальному розмірі 70 770,00 грн, з яких 25 000,00 грн - сума кредиту, 45 770,00 грн - суми процентів за користування кредитом.
Суд першої інстанції погодився із зазначеним розміром заборгованості, ці висновки суду скаржником не оспорюються, а отже колегією суддів не перевіряються.
Між тим, із матеріалів справи вбачається, що в межах строку дії договору про надання споживчого кредиту від 11 жовтня 2023 року, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 на 360 днів, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна»у період із 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року здійснило нарахування процентів за стандартною процентною ставкою в сумі 29 850,00 грн (25 000 грн * 1,99 % = 497,5 грн * 60 календарних днів = 29 850 грн).
Згідно частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).
За змістом вищевказаних вимог закону та умов кредитного договору, строк повернення всієї суми кредиту та відсотків за користування коштами настав 05 жовтня 2024 року (360 днів від 11 жовтня 2023 року) й саме до цього строку ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як новий кредитор, що набув всіх прав та обов'язків в зобов'язанні на підставі договору факторингу від 27 травня 2024 року, укладеного з ТОВ «Авентус Україна», мало право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а після закінчення строку кредитування - вимагати сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із доводами позивача в тому, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося ним в межах строку користування кредитом з урахуванням вимог чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору.
Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги в цій частині, неправильно застосував наведені вище норми матеріального права та не врахував, що внаслідок зміни кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Натомість зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається до закінчення строку кредитування, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин, в тому числі нового кредитора щодо отримання процентів за правомірне користування позичальником грошовими коштами на підставі статті 1048 ЦК України.
Позивач у цій справі є сингулярним правонаступником первісного кредитора за укладеним кредитним договором, відповідно, установлені судом правовідносини продовжували існувати з попереднім змістом, а відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов'язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для стягнення із відповідачки процентів за користування кредитом, нарахованих позивачем після укладання договору факторингу.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» про стягнення із ОСОБА_1 нарахованих процентів за період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з відповідачки стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви (а.с. 17) та 2 906,88 грн - за подання апеляційної скарги (а.с. 125).
ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» в особі представника - адвоката Крюкової М.В. в апеляційній скарзі також просило відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн, а також понесені в суді першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Предметом позову ТОВ «ФК «Фінтраст Україна»є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 100 620,00 грн, а справа розглядалась в суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без участі представника позивача. Підготовка представником позивача - адвокатом Столітнім М.М. позовної заяви не вимагали аналізу великого обсягу документів та значних затрат часу.
З огляду на правовідносини, які склалися між сторонами, їх регулювання незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно яких існує судова практика, а також, що складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів у позивача не виникало, суд першої інстанції вважав, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час зменшив розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачки, до суми 3 000,00 грн.
Зазначені висновки місцевого суду ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» в апеляційній скарзі не спростовує.
Таким чином, вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу у цій справі, колегія суддів, керуючись вимогами статей 133, 137, 141 ЦПК України та виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, дійшла висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у розмірі 3 000,00 грн, як таких, що підтверджуються долученими до позовної заяви доказами (а.с. 18-21, 35).
Розмір такого стягнення судових витрат є розумним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, при цьому не порушуватиме права позивача на компенсацію коштів, які він був змушений затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді першої інстанції внаслідок задоволення його позовних вимог, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
Щодо витрат на правничу професійну допомогу у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, то на підтвердження їх понесення адвокат Крюкова М.В. долучила до апеляційної скарги звіт від 11 жовтня 2024 року про надання правової допомоги згідно договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року (а.с. 101) та платіжну інструкцію № 5963 від 11 жовтня 2024 року (а.с. 119).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В силу принципу диспозитивності цивільного судочинства при ухваленні рішення суд не може виходити за межі пред'явлених вимог, а правом визначати предмет та підставу відповідного клопотання наділений лише заявник (стаття 13 ЦПК України).
Згідно пунктів 4, 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Тобто, саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки представник позивача не надала суду апеляційної інстанції договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, на підставі якого було складено відповідний звіт від 11 жовтня 2024 року, що позбавляє об'єктивної можливості пересвідчитись щодо домовленості між адвокатом та його клієнтом щодо обчислення адвокатського гонорару, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відшкодування ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Наведене узгоджується з висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі № 569/4771/19 (провадження № 61-12001св20).
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» задовольнити частково.
Заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих процентів за період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» нараховані за кредитним договором № 7156544 від 11 жовтня 2023 року проценти за період з 27 травня 2024 року по 25 липня 2024 року у розмірі 29 850,00 грн.
Змінити у справі розподіл судових витрат.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 2 422,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 2 906,88 грн - за подання апеляційної скарги.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 3 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній