Справа № 757/40874/20-ц Головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л.
Провадження № 22-ц/824/970/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
22 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2020 року комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті до 30 квітня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 72 004,87 грн, заборгованість за спожиті до 30 квітня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмір 4 871,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 791,25 грн та три проценти річних у розмірі 3 433,86 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 86 897,43 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 4 750,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 5 842,58 грн та три проценти річних у розмірі 4 037,57 грн; витрати пов'язані з отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33,00 грн та 2 102,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, відповідно до якого ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги, зокрема, до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01 травня 2018 року теплової енергії.
Відповідно до додатків № 1 та № 2 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 76 876,08 грн. Також згідно із пунктом 1.3 договору цесії позивач прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань у зв'язку з неналежною оплатою спожитої теплової енергії.
Відповідачка є власником та проживає у квартирі за вказаною адресою, однак своєчасно не сплачувала за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, загальний розмір якої станом на 01 серпня 2020 року складає 91 647,91 грн. Оскільки відносини між сторонами є грошовим зобов'язанням, то відповідачка має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та від простроченої суми.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка є власником квартири АДРЕСА_1 з 01 березня 2019 року, отже не зобов'язана оплачувати комунальні послуги за період з червня 2016 року по 01 березня 2019 року.
Щодо стягнення заборгованості за період з 01 березня 2019 року по липень 2020 року, то суд першої інстанції зазначив, що наданими відповідачкою доказами доводиться, що квартира ніколи не була підключена до мереж центрального опалення та постачання гарячої води.
Так, на підтвердження надання послуг позивачем надано акт № 2-8103 прийняття теплового вузла обліку на об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 , друга зона (з 130 по 160 квартири), акт № 305-0109 про готовність вузла комерційного обліку до роботи за адресою: АДРЕСА_1 , друга зона (з 130 по 160 квартири), докази надання послуг з 01 травня 2019 року ТОВ «Житло-сервіс», особовий рахунок НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , друга зона (з 130 по 160 квартири).
Представником відповідачки на заперечення вимог позивача надано акти № 1/02-10-19/ІЦ від 02 жовтня 2019 року та № 1/20-01-20/ІЦ від 20 січня 2020 року, якими при обстеженні квартири АДРЕСА_1 встановлено, що квартира знаходиться на чердачному приміщенні; прилади опалення (радіатори) відсутні; розведення теплокомунікацій по квартирі відсутнє; гаряче водопостачання по квартирі відсутнє: точки водозабору ГВП та ХВП відсутні.
Окрім того, надано рахунки-повідомлення станом на 01 жовтня 2019 року та 01 листопада 2019 року, з яких вбачається, що заборгованість за опалення відсутня. Починаючи з грудня 2019 року позивачем зазначено борг на суму 134 471,52 грн.
17 лютого 2020 року відповідачкою направлено позивачу заяву про надання пояснення з приводу розрахунку заборгованості та повідомлено про відсутність центрального опалення у квартирі.
Листом директора КП «Київтеплоенерго» повідомлено ОСОБА_1 , що питання про проведення перерахунку за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , буде винесено на розгляд Комісії з проведення пepepaxyнкiв за комунальні послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води побутовим споживачам. У paзi позитивного рішення Комісії зазначений перерахунок буде відображено у платіжних документах наступних розрахункових періодів.
За таких обставин суд першої інстанції вважав, що стороною відповідачки є доведеним факт відключення від централізованого опалення та гарячого водопостачання спірної квартири та наявність індивідуальної системи опалення та підігріву гарячої води.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи,невідповідності висновків суду обставинам справи й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до додатків № 1 та № 2 до договору цесії КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 72 004,87 грн та постачання гарячої води у розмірі 4 871,21 грн до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому ПАТ «Київенерго»жодних звернень або претензій від ОСОБА_1 про неотримання/ненадання/не користування послугами з централізованого опалення та постачання гарячої води чи/або звернень щодо перерахунку/невірних нарахувань за надані послуги за вказаною адресою КП «Київтеплоенерго» не передавало.
Щодо нарахування заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року, то долучений до матеріалів справи розрахунок заборгованості як за період з 01 травня 2016 року по 01 травня 2018 року, так і за період з 01 травня 2018 року по 01 серпня 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , детально відображає нарахування, спожиті Гкал та діючий тариф, а тому є належним та допустимим доказом, який відповідає нормам статей 76-81, 95 ЦПК України і встановлює споживання відповідачкою таких послуг у вказаному обсязі.
При зверненні до суду позивачем за період виникнення заборгованості були подані всі належні та допустимі докази про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вищевказаною адресою, а саме копії нарядів на включення та відключення, акту про прийняття теплового вузла на облік, акту про готовність вузла комерційного обліку до роботи та відомостей обліку споживання теплової енергії мешканцями будинку АДРЕСА_1 . Отже, підключення будинку до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води свідчить про надання відповідних послуг позивачем.
Таким чином, зазначені комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 ,у спірний період надавались в повному обсязі, а тому позивач має право вимагати від відповідачки виконання обов'язку щодо оплати спожитих послуг.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги, що пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, передбачено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Тобто, єдиною законною підставою для відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає.
Натомість, саме з належними документами, що підтверджують законне відключення від загальнобудинкової системи централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачка до КП «Київтеплоенерго» у спірний період не зверталась.
Отже, судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано вимоги Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, та не надано правильної оцінки документам, доданим відповідачкою до матеріалів справи № 757/40874/20.
Також позивач посилається на те, що відповідно до копії технічного паспорту від 25 листопада 2005 року на квартиру відповідачки в характеристиці об'єкта нерухомого майна (узагальнена інформація) у табличці під назвою інженерне опалення зазначено вид опалення - централізоване, тобто у квартирі АДРЕСА_1 було наявне централізоване опалення і жодної інформації відносно того, що ця квартира не оснащена технічною можливістю надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в технічному паспорті не зазначено.
На підставі вищенаведених доказів послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в період виникнення заборгованості надавались відповідачці у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка в особі представника - адвоката Михайлова А.Л. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наявним доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що жодних первинних документів та розрахунків, які б підтверджували зазначену в додатках до договору цесії від 11 жовтня 2018 року суму заборгованості відповідачки, позивачем до позову не додано.
Щодо заборгованості за період з 01 травня 2018 року (тобто у період нібито надання послуг безпосередньо КП «Київтеплоенерго»), то позивач надав суду наступні докази: наряди на включення та відключення, копія акту про прийняття теплового вузла на облік, копія акту про готовність вузла комерчійного обліку до роботи, копія відомостей обліку споживання теплової енергії мешканцями будинку.
Однак, ці документи не тільки не доводять розмір заборгованості відповідачки, вони навіть не доводять факт надання послуг позивачем відповідачці у належній їй квартирі АДРЕСА_1 .
Так, позивачем надані відомості, які він назвав «Відомості обліку споживання теплової енергії мешканцями будинку АДРЕСА_1 » та відповідно до яких можна встановити кількість, години споживання, температуру тощо щодо другої зони будинку АДРЕСА_1 .
Тобто квартира відповідачки АДРЕСА_1 взагалі не відноситься до вказаних відомостей обліку, які не мають відношення до цієї квартири.
Крім того, позивач не наводить жодних обґрунтувань щодо незаконності рішення суду відносно так званого боргу відповідачки за період до набуття нею права власності на квартиру на підставі договору дарування від 01 березня 2019 року.
Відповідно, навіть теоретично заборгованість відповідачки перед позивачем може виникнути лише з цієї дати (дати виникнення права власності на квартиру), тому в апеляційній скарзі позивач безпідставно зазначає про незаконність рішення суду у цій частині.
При цьому навіть починаючи із 01 березня 2019 року у відповідачки не може виникнути заборгованість перед позивачем за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, так як квартира АДРЕСА_1 була створена шляхом перетворення нежитлового приміщення технічного поверху будинку (мансарди) в житлове. Відповідно, з часу зведення будинку та на поточний час у квартирі відсутнє централізоване опалення, відсутні відповідні комунікації та точки водо/теплорозбору (ввід та розводка труб, радіатори опалення, тощо).
Згідно наявних у відповідачки рахунків-повідомлень станом на 01 жовтня 2019 року та на 01 листопада 2019 року відсутні нарахування та заборгованість з послуг централізованого опалення (ЦО) та постачання гарячої води (ГВП).
02 жовтня 2019 року за участі представника позивача було складено акт № 1/02-10-19/ІЦ, яким при обстеженні квартири встановлено, що: квартира знаходиться на чердачному приміщенні; прилади опалення (радіатори) відсутні; розведення теплокомунікацій по квартирі відсутнє; гаряче водопостачання по квартирі відсутнє; точки водозабору ГВП та ХВП відсутні.
Лише у листопаді 2019 року було проведено гарячу воду у квартиру та одночасно встановлено два лічильника гарячої води (№ 19059902А та № 190599034А), про що 19 листопада 2019 року між КП «Київтеплоенерго»та ОСОБА_1 складено акт прийняття на комерційний облік лічильників гарячої води.
Таким чином, лише з листопада 2019 року у квартиру відповідачки відповідно до встановлених приладів обліку почали надавати послуги ГВП.
Але одночасно з цим відповідно до рахунку-повідомлення за грудень 2019 року КП «Київтеплоенерго» та починаючи з листопада 2019 року почало нараховувати відповідачці оплату за послуги ЦО, які остання ніколи від позивача не отримувала. До того ж, в рахунок відразу було внесено велику заборгованість за невідомий період у розмірі 134 471,52 грн, яка кожного місяця збільшувалася та внесені показники неіснуючого лічильника теплової енергії (у розмірі 32 Ккал станом на 01 грудня 2019 року та у розмірі 38,2799 Ккал станом на 01 січня 2020 року, які також кожного місяця збільшувалися).
Також за вимогою відповідачки за участю представника КП «Київтеплоенерго» неодноразово, а саме 20 січня 2020 року, 02 вересня 2020 року, 07 квітня 2021 року та 14 грудня 2021 року складалися акти обстеження квартири, якими зафіксована (в тому числі шляхом фотографування) відсутність у квартирі приладів опалення (радіаторів), розведення теплокомунікацій, відсутність трубопроводів та підключення до ЦО, стояк ЦО знаходиться за межами квартири.
Відповідачкою було надано суду відповідь ОСББ «Коновальця 36б» від 18 жовтня 2023 року та план магістральних трубопроводів 26-го поверху будинку АДРЕСА_1 , на якому розташована квартира відповідачки та з якого вбачається відсутність опалення на цьому поверху.
В апеляційній скарзі позивач посилається на технічний паспорт квартири від 25 листопада 2005 року, в якому зазначено «вид опалення - централізоване». Проте такого зазначення в цьому техпаспорті взагалі немає.
У технічному паспорті від 25 листопада 2005 року зазначено, що квартира розташована на мансардному поверсі. В розділі «Відомості про будинок» зазначено, що будинок «обладнаний опаленням».
Отже, техпаспорт доводить позицію відповідачки про те, що квартира розташована на горищі, а обладнання опаленням стосується саме будинку, а не квартири, та навіть не зазначено вид опалення.
Крім того, відповідачкою було надано суду також технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 від 12 січня 2024 року, в якому прямо зазначено, що поверх мансардний літ. «А»; квартира АДРЕСА_1 має електричне опалення, центральне опалення не передбачене проектом.
Позивачем не надано жодного доказу, що існує затверджена проектна документація щодо внесення змін до інженерних мереж будинку та про проведення комунікацій (опалення) на технічному поверху, на якому знаходиться квартира відповідачки.
З огляду на це, безпідставним є посилання позивача на пункти 24, 25 Правил № 630, відповідно до яких самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Як встановлено судом та не спростовано позивачем, квартира відповідачки ніколи не була підключена до мережі централізованого опалення.
Вже після ухвалення оскаржуваного рішення від 11 березня 2024 року відповідачка отримала від позивача лист № 4/20.1.1/4913 від 16 квітня 2024 року, відповідно до якого КП «Київтеплоенерго» було розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо встановленого автономного (індивідуального) опалення у квартирі АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду повідомлено, що дане питання 11 квітня 2024 року було розглянуто на засіданні Комісії з розгляду питань з проведення перерахунків за комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та за спожиту теплову енергію, як товарну продукцію, споживачам КП «Київтеплоенерго», у приміщеннях яких встановлено системи автономного (індивідуального) опалення, та прийнято рішення встановити ознаку автономного (індивідуального) опалення та виконати перерахунок за послугу з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання.
Таким чином, позивачем визнаний факт відсутності надання ним відповідних послуг за квартирою відповідачки.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка сторін відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради(Київської міської державної адміністрації) від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
За розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило, а позивач набув право вимоги в тому числі до фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов'язань перед первісним кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані первісним кредитором за період 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.
Згідно витягів з додатків № 1 та № 2 до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги за адресою: АДРЕСА_1 , з централізованого опалення у розмірі 72 004,87 грн, з централізованогопостачання гарячої води у розмірі 4 871,21 грн, а всього - 76 876,08 грн.
Позивачем підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), зміст якого відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630. Такий договір є договором приєднання, тому може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, а друга сторона не може запропонувати свої умови.
Отже, починаючи з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго», яке продовжило бути постачальником таких комунальних послуг після ПАТ «Київенерго».
Як вбачається з інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 01 березня 2019 року.
На підтвердження надання комунальних послуг позивачем надано акт № 2-8103 прийняття теплового вузла обліку на об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 , друга зона (з 130 по 160 квартири), акт № 305-0109 про готовність вузла комерційного обліку до роботи за адресою: АДРЕСА_1 , друга зона (з 130 по 160 квартири), докази надання послуг з 01 травня 2019 року ТОВ «Житло-сервіс», особовий рахунок НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , друга зона (з 130 по 160 квартири).
Представником відповідачки на заперечення вимог позивача надано акт № 1/02-10-19/ІЦ від 02 жовтня 2019 року, яким при обстеженні квартири АДРЕСА_1 встановлено, що квартира знаходиться на чердачному приміщенні; прилади опалення (радіатори) відсутні; розведення теплокомунікацій по квартирі відсутнє; гаряче водопостачання по квартирі відсутнє: точки водозабору ГВП та ХВП відсутні.
Також надано акт № 1/20-01-20/ІЦ від 20 січня 2020 року, яким при обстеженні квартири встановлені аналогічні обставини.
Окрім того, стороною відповідачки надано суду рахунки-повідомлення станом на 01 жовтня 2019 року та 01 листопада 2019 року, з яких вбачається, що заборгованість за опалення відсутня.
Водночас, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 травня 2018 року по 01 серпня 2020 року КП «Київтеплоенерго» нарахувало відповідачці заборгованість за надані комунальні послуги на загальну суму 91 647,91 грн, з яких 86 897,43 грн - борг за спожиті послуги з централізованого опалення та 4 750,48 грн - борг за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води.
17 лютого 2020 року ОСОБА_1 направлено КП «Київтеплоенерго» заяву про надання пояснення з приводу розрахунку заборгованості та повідомлено позивача про відсутність центрального опалення в квартирі.
Листом директора КП «Київтеплоенерго» від 17 березня 2020 року повідомлено відповідачку, що питання про проведення перерахунку за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою:АДРЕСА_1 , буде винесено на розгляд Комісії з проведення пepepaxyнкiв за комунальні послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води побутовим споживачам. У paзi позитивного рішення Комісії, зазначений перерахунок буде відображено у платіжних документах наступних розрахункових періодів.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630).
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (тут і далі в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація) (стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Пунктом 30 Правил № 630 передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17.
Отже, згідно із вказаними нормами закону та судовою практикою незалежно від наявності письмового договору з виконавцем послугспоживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання виконавцем (позивачем) комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
При цьому діючим законодавством не передбачено обов'язку споживача (власника квартири) сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі щодо відчуження майна.
Аналогічний по суті висновок зроблено в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20) та від 15 жовтня 2020 рокуу справі № 522/19127/18 (провадження № 61-20547св19).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 01 березня 2019 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона не зобов'язана повертати борги попереднього власника квартири, оскільки не брала на себе обов'язку по їх сплаті.
Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що дослідженими під час розгляду доказами доводиться, що квартира відповідачки не була підключена до мереж гарячого водо- та теплопостачання. До гарячого водопостачання квартира була підключена лише у жовтні 2019 року і ці висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані.
Суд першої інстанції детально дослідив усі наявні у справі докази, створені, у тому числі і за участі представників позивача, з яких вбачається, що квартира відповідачки не була обладнана радіаторами опалення, стояк теплопостачання знаходиться поза межами приміщень квартири, у якій встановлене електричне опалення.
В технічному паспорті за 2005 рік, на який послався позивач в апеляційній скарзі, також не зазначено, що квартира має централізоване опалення, отже доводи КП «Київтеплоенерго» є голослівними.
З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано встановив відсутність боргових зобов'язань у відповідачки перед позивачем за надані житлово-комунальні послуги за спірний період з червня 2016 року по серпень 2020 року.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, рішення суду першої інстанції у даній справі ухвалене відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній