справа № 759/12191/24 головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М.
провадження № 22-ц/824/1887/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
22 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Кияшко К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову до пред'явлення позову, -
У червні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову.
Заява обґрунтована тим, що предметом майбутнього позову буде витребування квартири за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володінні у ОСОБА_4 . На думку позивача, існує ризик істотного ускладнення виконання майбутнього рішення суду, оскільки ОСОБА_4 можуть вчинятися дії щодо відчуження спірного майна. Тому, просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заборонити ораганам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно квартири, а також заборонити власнику (володільцю) до набрання рішення суду законної сили вживати будь-які дії з виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , вселення та реєстрації місця проживання інших осіб, заборонити зареєстрованому власнику (володільцю) укладати договори оренди вказаної квартири.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 рокузаяву ОСОБА_3 задоволено частково. Накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заборонено органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено будь-яким особам вживати будь-які дії з виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , вселення та реєстрації місця проживання інших осіб. В іншій частині заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , який не бере участі у справі, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, та ухвалити постанову, якою у задоволені заяви відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що єдиним власником квартири є ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 є іпотекодержателем квартири, де ОСОБА_6 є іпотекодавцем. Таким чином, квартира перебуває в іпотеці. Отже, вказана ухвала прямо впливає на права та обов'язки іпотекодержателя квартири. Крім того вказує, що задовольняючи заяву, суттєво обмежуючи і порушуючи права іпотекодержателя, суд не навів жодного виду зустрічного забезпечення, що могло збалансувати права та обов'язки сторін, гарантувати відшкодування збитків для власника майна та/або іпотекодержателя.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 , зазначає, що ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року є законною та обґрунтованою і не яким чином не зачіпає прав апелянта.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що обраний заявником вид забезпечення позову - заборона відчуження спірної квартири та заборона вживати будь-які дії з виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , вселення та реєстрації місця проживання інших осіб є співмірними із зазначеним майбутнім предметом позову.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 , на підставі Договору дарування від 15 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. та зареєстрованого в реєстрі за №832.
Зазначене підтверджується наданим суду витягом з Державного реєстру речових прав (інформаційна довідка №381165989 від 01 червня 2024 року) (а.с. 23-25).
11 червня 2024 року у Державному реєстрі речових прав зареєстровано обтяження у вигляді іпотеки, предметом якого є вказана квартира.
Відповідний запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено на підставі Іпотечного договору від 11 червня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовим О.Г. та зареєстровано в реєстрі за №786 (а.с. 67-73).
У подальшому, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року накладено арешт на вказану квартиру, заборонено вчиняти реєстраційні дії відносно квартири та вживати дії з виселення та реєстрації місця проживання в ній інших осіб.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом
Згідно з п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Вжиті заходи забезпечення позову, у даному випадку, спрямовані виключно на обмеження суб'єктивних прав відповідача ОСОБА_4 , як власника нерухомого майна, щодо вчинення дій з можливого його відчуження.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , який звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, не є учасником справи, оскільки позивач не висловлював наміру пред'явлення позову до нього. Фактично ОСОБА_7 є іпотекодержателем квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 11 червня 2024 року.
Згідно пункту 6.3. Іпотечного договору, у випадку невиконання іпотекодавцем обов'язків, встановлених цих договором та/або основним зобов'язанням, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі невиконання вимог іпотекодержателя - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.
Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
При цьому, суті іпотеки, як виду забезпечення, такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.
Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Зазначений висновок викладено Верховним Судом у постановах
від 04 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19 (провадження
№ 61-8963св20), від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 зазначено, що іпотекодержатель може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстрації права власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV, обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним права власності на цей об'єкт.
Отже, накладення арешту на спірну квартиру в порядку забезпечення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ніяким чином не порушує прав ОСОБА_1 , який, незалежно від результату розгляду позову ОСОБА_3 , залишатиметься іпотекодержателем. Також ОСОБА_1 , у разі не належного виконання своїх зобов'язань іпотекодпавцем, володіє повним об'ємом прав, ідентичним правам, які він мав до постановлення оскаржуваної ухвали про вжиття заходів забезпечення позову, а саме, не позбавлений можливості звернути стягнення на предмет іпотеки у відповідності до умов договору та вимог законодавства.
Також ніяким чином не впливають на права іпотекодержателя вжиті заходи забезпечення позову у вигляді заборони власнику (володільцю) до набрання рішення суду законної сили вживати будь-які дії з виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , вселення та реєстрації місця проживання інших осіб, оскільки від вчинення цих дій обсяг прав та обов'язків іпотекодержателя, тобто ОСОБА_1 не змінюється.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що права ОСОБА_1 , як іпотекодержателя, оскаржуваною ухвалою від 17 червня 2024 року не вирішувались і не порушуються.
Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 461/6178/22 наголосив, що вирішення питання, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі,
є першорядним завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю та, відповідно, питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не вирішується.
Зазначене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), від 24 квітня 2024 року у справі № 548/1887/21 (провадження № 61-4306св23) та інших.
Первинним для розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді цієї справи, є з'ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішував суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, чи встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права та/або обов'язки заявника оскаржуване рішення суду першої інстанції. У випадку, якщо апеляційний суд доходить висновку про порушення таких прав, це є наслідком скасування рішення суду першої інстанції для залучення цієї особи до участі у справі, тоді як наслідком встановлення апеляційним судом відсутності порушень рішенням суду першої інстанції прав та інтересів заявника є закриття апеляційного провадження відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.
Тобто, рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті у разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Оскільки ухвала суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю та, відповідно, питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не вирішується.
На підставі викладеного та керуючись статтями 362, 374 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову до пред'явлення позову закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 27 січня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.