10 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 по 28 листопада 2024 року включно.
Таке рішення суд, врахувавши характер висунутого ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, у тому числі тяжких та особливо тяжких, суспільну небезпеку інкримінованих дій, фактичні обставини, за яких інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України, проти встановленого порядку несення військової служби, в період воєнного стану, міру покарання, яка може бути призначена обвинуваченому у разі доведення його винуватості, а також характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_9 , який раніше не судимий, неодружений, неповнолітніх дітей не має, наявність у нього постійного місця проживання, перебування на його утриманні батьків пенсійного віку, наявність державних нагород та відзнак за час проходження служби в органах Служби безпеки України, наявність захворювань, згідно наданої медичної документації, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує ризик переховування ___________________________________________________________
Справа №11-кп/824/2209/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Категорія: ч. 1 ст. 111 КК України Доповідач ОСОБА_1
обвинуваченого від суду, продовження вчинення кримінального правопорушення та незаконного впливу на потерпілих та свідків, експертів, і тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_9 строк тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти доведеним ризикам.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , вважаючи необґрунтованим задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 , просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нову, якою обрати до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю за місцем його проживання та/або визначити розмір застави в розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, яке з самого початку обрання запобіжного заходу не змінюється, окрім дати його створення, вихідного номеру, є необґрунтованим, формальним та таким, що містить лише одні припущення, та в черговий раз подано без жодних доказів існування ризиків передбачених ст. 177, 178 КПК України, яке судом безпідставно та необґрунтовано задоволено.
Крім того, зазначає, що тримання під вартою не є мірою заочного покарання, а є методом дотримання підозрюваним належної процесуальної поведінки визначеної КПК України, однак, у даній ситуації ОСОБА_9 відбуває покарання без вироку суду протягом 2 років і 2 місяців, що є грубим порушенням прав обвинуваченого, так як матеріали кримінального провадження містять штучну доказову базу, отриману з грубими порушеннями КПК України та прав і свобод ОСОБА_9 .
Вказує й на те, що аналіз поведінки ОСОБА_9 в аспекті вказаних обставин також свідчить про відсутність потреби застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, це підтверджується тим, що ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки на території України, батьки та сестра обвинувачуваного проживають на території України, під час перебування на державних посадах не притягувався до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, стягнення не застосовувались, навпаки має державні нагороди, грамоти, тощо, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, що є підставою вважати, що в разі обрання менш суворого запобіжного заходу не буде вчиняти інших кримінальних правопорушень.
Також зазначає, що жодний із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не існує, оскільки ОСОБА_9 не переховувався від органів досудового розслідування та/або суду; не знищував, не переховував, не знаходився у розшуку, проживав за місцем проживання, перебував на службі та виконував накази і завдання щодо оборони країни у час повномасштабного вторгнення рф, на допити прибував за першим викликом до слідчого, про існування відносно нього кримінального провадження знав з кінця березня 2022 року, 08.07.2022 року був допитаний в якості свідка та 16.07.2022 року, за результатами створення штучних обставин працівниками ДБР, ними ж затриманий безпідставно в порядку ст. 208 КПК України, не спотворював будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; не впливав незаконно на інших учасників справи; не перешкоджав кримінальному провадженню іншим чином та не вчиняв інших кримінальних правопорушень.
При цьому зазначає, що наявність досвіду роботи в СБУ, правоохоронних органах не дає підстав вважати, що особа має на меті переховуватись, чи може вчинити втечу, це є припущеннями. Також перекладання на обвинувачуваного такого фактору та наявність ще одного ризику, як відсутність контролю за частиною державного кордону в окремих областях України є знущанням, оскільки від обвинувачуваного даний факт не залежить і він на нього не впливає жодним чином, а навпаки наявність таких обставин знижує ризик втечі, так як чоловіки його віку не можуть вільно перетнути кордон України, а твердження прокурора про те, що ОСОБА_9 може за допомогою фсб рф покинути територію України, не відповідає реальним обставинам, так як 09.09.2022 року ОСОБА_9 відмовився від написання заяви щодо передачі до рф з метою обміну на військовополоненого громадянина України, що перебуває в полоні рф, про що працівниками СІЗО складено відповідний акт.
Вважає, що факти, які повідомляє прокурор суду, не повинні сприйматися автоматично як доведені. Тягар їх доказування покладається на сторону обвинувачення. Підхід, який використовує припущення правильності фактів, що стверджується обвинуваченням, і перекладає на обвинувачену особу тягар їх спростування, очевидним чином суперечить засадам кримінального судочинства. Такий підхід фактично перевертає презумпцію невинуватості, з якої випливають і вимога доведення винуватості поза розумним сумнівом і вимога тлумачити сумніви на корить обвинувачуваної особи.
Крім того, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летіли проти Франції», зазначає, що неможе продовження терміну утримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи.
Також зазначає, що тримання під вартою не є мірою заочного покарання, а є методом дотримання обвинуваченим належної процесуальної поведінки, визначеної КПК України, але у даному кримінальному провадженні тримання під вартою стало для ОСОБА_9 мірою покарання без вироку суду, що є протиправним та не допустимим, тому вважає, що цілодобовий домашній арешт з носінням електронного браслету забезпечить належну процесуальну поведінку.
Крім того, вказує й на те, що з урахуванням погіршення стану здоров'я обвинувачуваного ОСОБА_9 та необхідністю у лікуванні, та додатковому медичному обстеженні, є всі підстави вважати, що подальше його перебування в СІЗО за станом здоров'я є неможливим, так як може спричинити суттєве погіршення стану та привести до невідворотних негативних наслідків.
Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, вважає, що клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_9 є необґрунтованим, так як відсутні будь-які умови та обставини, передбачені ст. 177 та 178 КПК України, як підстави для застосування такого запобіжного заходу, при цьому, на думку сторони захисту, достатнім для гарантування виконання обов'язків та помірним для обвинуваченого розміром застави у даному кримінальному провадженні може бути вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який дозволяє суду застосувати п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводи сторони захисту про відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 62022080020000039 по обвинуваченню ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 255, ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 410 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, врахувавши характер висунутого ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, у тому числі тяжких та особливо тяжких, суспільну небезпеку інкримінованих дій, фактичні обставини за яких інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України, проти встановленого порядку несення військової служби, в період воєнного стану, міру покарання, яка може бути призначена обвинуваченому у разі доведення його винуватості, а також характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_9 , наявність у нього захворювань, згідно наданої медичної документації, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує ризик переховування обвинуваченого від суду, продовження вчинення кримінального правопорушення та незаконного впливу на потерпілих та свідків, експертів, і тому визнав необхідним продовжити ОСОБА_9 строк тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти доведеним ризикам.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи сторони захисту проте, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_11 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, у тому числі тяжких та особливо тяжких, фактичні обставини, за яких інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України, проти встановленого порядку несення військової служби, в період воєнного стану, що мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, міру покарання, яка може бути призначена обвинуваченому у разі доведення його винуватості, а також дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_9 , який раніше не судимий, неодружений, неповнолітніх дітей не має, наявність у нього постійного місця проживання та батьків пенсійного віку, наявність державних нагород та відзнак за час проходження служби в органах Служби безпеки України, стан його здоров'я, згідно наданої медичної документації, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, може переховуватисявід суду, незаконного впливати на свідків та експертів і продовжити вчинення кримінального правопорушення, та враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається сторона захисту, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Посилання сторони захисту про те, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, яке з самого початку обрання запобіжного заходу не змінюється, окрім дати його створення і вихідного номеру, в черговий раз подано без жодних доказів існування ризиків, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України, яке судом безпідставно та необґрунтовано задоволено, не є слушними, оскільки зазначені вимоги не ґрунтуються на вимогах закону.
Що стосується доводів захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що тримання під вартою не є мірою заочного покарання, а є методом дотримання підозрюваним належної процесуальної поведінки визначеної КПК України, однак, у даній ситуації ОСОБА_9 відбуває покарання без вироку суду протягом 2 років і 2 місяців, що є грубим порушенням прав обвинуваченого, так як матеріали кримінального провадження містять штучну доказову базу, отриману з грубими порушеннями КПК України та прав і свобод ОСОБА_9 , то вказана обставина жодним чином не вказує на зменшення існування зазначених вище ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, зважаючи на конкретні обставини висунутого обвинувачення, характер та тяжкість діянь, які йому інкримінуються, і покарання, яке загрожує у разі визнання його винуватим у їх вчиненні.
Також слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому посилання захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що матеріали кримінального провадження містять штучну доказову базу, отриману з грубими порушеннями КПК України та прав і свобод ОСОБА_9 , не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду під час перевірки ухвали суду про продовження строку тримання під вартою в порядку ст. 422-1 КПК України.
Щодо посилання захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що, згідно рішень Європейського суду з прав людини у справах «Панченко проти Росії», «Ілійков проти Болгарії», «Летіли проти Франції», продовження терміну утримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою не може бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи, то висновок суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченомуОСОБА_9 ґрунтується на наявності сукупності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставин, передбачених ст. 178 КПК України.
Наведені захисником ОСОБА_6 в апеляційній скарзі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , зокрема те, що він має міцні соціальні зв'язки на території України, де проживають його батьки та сестра, під час перебування на державних посадах не притягувався до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, стягнення не застосовувались, навпаки має державні нагороди, грамоти, тощо, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення вищевказаних ризиків, передбаченихст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Також не можуть бути взятими до уваги і доводи захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що жодний із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не існує, оскільки ОСОБА_9 не переховувався від органів досудового розслідування та/або суду, не знищував, не переховував, не знаходився у розшуку, проживав за місцем проживання, перебував на службі та виконував накази і завдання щодо оборони країни у час повномасштабного вторгнення рф, на допити прибував за першим викликом до слідчого, знаючи про існування відносно нього кримінального провадження з кінця березня 2022 року, не спотворював будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; не впливав незаконно на інших учасників справи; не перешкоджав кримінальному провадженню іншим чином та не вчиняв інших кримінальних правопорушень, оскільки вказані обставини жодним чином не нівелюють існування вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України. При цьому дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду і докази у повному обсязі ще не досліджені, а показання свідків суд має сприймати безпосередньо, тому, враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, існує велика ймовірність того, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує, може незаконно впливати на інших учасників кримінального провадження з метою їх спонукання до ненадання або зміни показань.
При цьому слід зазначити, що всупереч твердженням захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, суд не мотивував своє рішення існуванням ризиків знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які маються істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Що стосується посилань захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що наявність досвіду роботи в СБУ, правоохоронних органах не дає підстав вважати, що особа має на меті переховуватись, чи може вчинити втечу, а відсутність контролю за частиною державного кордону в окремих областях України від обвинувачуваного не залежить і він на нього не впливає жодним чином, а, навпаки, наявність таких обставин знижує ризик втечі, так як чоловіки його віку не можуть вільно перетнути кордон України, при цьому твердження прокурора про те, що ОСОБА_9 може за допомогою фсб рф покинути територію України, не відповідає реальним обставинам, так як 09.09.2022 року ОСОБА_9 відмовився від написання заяви щодо передачі до рф з метою обміну на військовополоненого громадянина України, що перебуває в полоні рф, то вони жодним чином не спростовують обґрунтованість існування ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого і доцільність продовження строку тримання під вартою, а також не дають достатніх підстав вважати, що обвинувачений не зможе здійснити дії, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Посилання сторони захисту на погіршення стану здоров'я ОСОБА_9 , який потребує лікування та додаткового медичного обстеження, відсутність якого може привести до невідворотних негативних наслідків, нічим не підтверджені, оскільки суду не були надані жодні відомості про те, що за станом здоров'я ОСОБА_9 не може утримуватися під вартою.
Доводи сторони захисту щодо можливості обрання обвинуваченому ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю або можливості встановити розмір застави, які можуть забезпечити його належну процесуальну поведінку, є необґрунтованими та не підтверджуються жодними наявними у розпорядженні суду апеляційної інстанції доказами.
Поряд з цим, із судового рішення також вбачається, що, керуючись вимогами ч. 4 ст. 183 КПК України, суд не визначив розмір застави обвинуваченому і такий висновок суду, з огляду на фактичні обставини інкримінованих йому, у тому числі тяжких та особливо тяжких, кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України, проти встановленого порядку несення військової служби, в період воєнного стану, ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.
Тож враховуючи вищенаведене, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_11 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2024 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 по 28 листопада 2024 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3