Номер провадження: 11-кп/813/1061/25
Справа № 522/825/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2024, якою під час судового розгляду к/п №12023160000001408 від 01.11.2023 та №12024160000000314 від 11.03.2024 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Верхнячка Сколівського р-ну Львівської обл., громадянина України, директора ТОВ «УКРМЕЖБУД», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 09.12.2024 під час судового розгляду об'єднаних обвинувальних актів у к/п №12023160000001408 від 01.11.2023 та к/п №12024160000000314 від 11.03.2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК Українибуло задоволено клопотання прокурора та продовжено стосовно ОСОБА_7 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 07.02.2025 включно, із утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», а також роз'яснено обвинуваченому можливість внесення застави відповідно до ухвали слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 25.01.2024 в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 грн. та покладенням на нього у разі внесення застави певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Мотивуючи зазначене рішення, суд зазначив, що в даному кримінальному провадженні продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від органів досудового розслідування та суду, а також незаконного впливу на свідків у провадженні, обумовлені тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим, необхідністю безпосереднього допиту свідків на стадії судового розгляду кримінального провадження.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , не погодилась із оскаржуваною ухвалою, вважаючи її безпідставною з огляду на наступні обставини:
- поза увагою суду залишилось те, що зазначений судом ризик здійснення обвинуваченим ОСОБА_7 незаконного впливу на свідків у провадженні припинив існувати з огляду на закінчення досудового розслідування, будь-яких слідчих дій та звернення до суду із обвинувальним актом, при цьому, за три роки досудового розслідування обвинувачений жодного разу не впливав на свідків, в період застосування стосовно ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та особистого зобов'язання останнім не порушувались покладені на нього обов'язки, серед яких також заборона спілкування зі свідками;
- слідчим суддею не було враховано наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, зокрема, останній одружений та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює на посаді директора ТОВ «УКРМЕЖБУД» та підсобним робітником в ТОВ «Центральний склад», має постійне місце проживання, позитивно характеризується; дружиною обвинуваченого укладено договір оренди житла в м. Одеса;
- судом не було враховано того, що стосовно ОСОБА_7 в межах інших кримінальних проваджень застосовувались запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту та особистого зобов'язання, умови яких останнім не порушувались, що доводить належну процесуальну поведінку обвинуваченого; в період з 04.12.2023 по 27.12.2023 стосовно ОСОБА_7 не було застосовано жодного із запобіжних заходів та останній покладені на нього обов'язки не порушував;
- судом визначений обвинуваченому ОСОБА_7 непомірний розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу, натомість, єдиним утримувачем родини наразі є дружина, а майновий стан обвинуваченого не надає йому можливості останньому сплатити визначений розмір застави, починаючи з 25.11.2022, що фактично робить застосований стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою безальтернативним.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; у разі неможливості обрання ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, зменшити розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу до граничного розміру, передбаченого п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України.
В судове засідання апеляційного суду учасники провадження не з'явились, не зважаючи на належне та своєчасне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду.
Захисник ОСОБА_6 подала клопотання, в якому просила апеляційний розгляд проводити без участі обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, посилаючись на процесуальну зайнятість, в якому також зауважила на тому, що вимоги апеляційної скарги сторона захисту підтримує у повному обсязі, при цьому прокурор ОСОБА_8 також подав клопотання, в якому просив апеляційну скаргу сторони захисту розглянути за його відсутності, а також зазначив, що ухвалу суду 1-ої інстанції вважає законною та обґрунтованою, внаслідок чого просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи неявку сторін кримінального провадження в судове засідання, колегія суддів, керуючись вимогами ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити без участі учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали судового провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходяться к/п №12023160000001408 від 01.11.2023 та №12024160000000314 від 11.03.2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
Відповідно до ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Проте, всупереч твердженням сторони захисту стосовно недоведеності стороною обвинувачення існування в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, колегія суддів, зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, пов'язаних із заволодінням майном територіальних громад в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, та складанням завідомо неправдивих офіційних документів, їх тяжкості та можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (за вчинення більш тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України - у виді позбавлення волі на строк від 7-ми до 12-ти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років та з конфіскацією майна), розміру майнових збитків (Августівській сільраді - 1 483 278, 43 грн. та Савранській селищній раді - 5 222 002, 66 грн.), а також з огляду на те, що на теперішній час судовий розгляд зазначеного кримінального провадження не завершений, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Додатковим підтвердженням існування зазначеного ризику слугує та обставина, що ОСОБА_7 на теперішній час притягується до кримінальної відповідальності за вчинення інших умисних злочинів у сфері службової діяльності в інших кримінальних провадженнях, що може спонукати його, у разі застосування більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, до вчинення дій, спрямованих на переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому, наразі судовий розгляд зазначеного кримінального провадження лише розпочато та свідки підлягають безпосередньому допиту судом 1-ої інстанції, внаслідок чого наразі існує ризик здійснення незаконного впливу обвинуваченим ОСОБА_7 на свідків у провадженні з метою зміни наданих ними показань.
В контексті надання оцінки доводам сторони захисту з приводу того, що такий ризик перестав існувати з огляду на завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акту до суду, апеляційний суд наголошує на тому, що ризик здійснення незаконного впливу обвинуваченого на свідків у провадженні існує до моменту їх допиту судом 1-ої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження. Ця обставина пов'язана із специфікою такого доказу як показання свідка, оскільки суд, на підставі вимог ст.ст. 23, 95 КПК України, показання свідків сприймає та отримує безпосередньо, внаслідок чого до моменту здійснення судом допиту таких осіб в якості свідків існує ризик здійснення незаконного впливу на них з метою спонукання до зміни показань та надання пояснень, сприятливих для обвинуваченого.
Колегія суддів вважає слушними посилання сторони захисту на наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, зокрема, дружини, двох неповнолітніх дітей на утриманні та позитивної характеристики, факту працевлаштування в ТОВ «Центральний склад» на посаді підсобного робітника, проте зазначені обставини, хоча й позитивно характеризують обвинуваченого, проте не нівелюють встановлених вище та доведених стороною обвинувачення ризиків.
Водночас, на думку апеляційного суду, факт не порушення обвинуваченим ОСОБА_7 умов застосованих стосовно нього запобіжних заходів в межах інших кримінальних провадженнях не свідчить про можливість застосування стосовно нього в даному кримінальному провадженні більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, з огляду на обставини вчинення злочинів, у яких він обвинувачується та наявності доведених стороною обвинувачення вищевказаних ризиків.
Надаючи оцінку твердженням сторони захисту з приводу непомірності для обвинуваченого ОСОБА_7 визначеного розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу, суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.
Так, ч. 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з приписами п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Окрім того, позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
Водночас, за певних обставин небезпідставним також буде взяття до уваги суми збитку, що ставиться йому в провину (Mangouras v. Spain (Мангурас проти Іспанії) [ВП], §§ 81 та 92).
Оцінюючи твердження сторони захисту стосовно непомірності визначеного обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави в якості альтернативного запобіжного, колегія суддів зауважує на тому факті, що такий розмір застави визначений судом в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в межах, передбачених вищезгаданим п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України для особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, з урахуванням обставин злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується, розміру майнової шкоди, завданої територіальним громадам злочинами, яка сукупно складає 6 705 281, 09 грн., майнового та сімейного стану обвинуваченого ОСОБА_7 , який офіційно працевлаштований, одружений та має на утриманні дітей.
Відтак, на переконання колегії суддів, визначений розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не є непомірним для останнього, з огляду на встановлені апеляційним судом вище обставин, є значно нижчим, ніж розмір завданої інкримінованими злочинами майнової шкоди, а також, з одного боку, забезпечить належне виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків у разі внесення застави та, з іншого, не перетворить застосований стосовно нього запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому злочинів, їх тяжкості та наслідків у виді спричиненої майнової шкоди, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Окрім того, зважаючи на вказані обставини, колегія суддів вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не суперечить ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після скоєння злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину постала перед компетентними органами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - залишенню без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2024, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, на стадії судового розгляду кримінального провадження продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 07.02.2025 включно - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4