23 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/4982/24 пров. № А/857/18275/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 380/4982/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Гулкевич І.З. в м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та судового засідання, за наявними матеріалами (в порядку письмового провадження), -
Когут ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 06.03.2022 по 31.12.2022; грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік; без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 06.03.2022 по 31.12.2022; грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік; з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023; грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік; без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023; грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік; з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 06.01.2024; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби; без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 3028,00 гривні;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 : місячного грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 06.01.2024; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби; без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення з 06.03.2022 до 20.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу місячного грошового забезпечення за період з 06.03.2022 до 20.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, шляхом множення прожиткового мінімуму на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржили сторони, які покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просять рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року скасувати - позивач в частині, якою відмовлено в позові, відповідач - в частині, якою позов задоволено, та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю (апелянт позивач), та відмовити в позові повністю (апелянт - відповідач).
В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначає, що суд першої інстанції протиправно не врахував законодавчі положення щодо порядку обчислення грошового забезпечення військовослужбовців та застосував підзаконні правові акти, які суперечать закону.
Відповідач зазначає, що при виплаті грошового забезпечення позивачу керувався приписами чинного законодавства, а тому жодних порушень прав позивача допущено не було.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу іншої сторони учасники справи не скористалися.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.01.2024 № 6, майстра-сержанта призваного по мобілізації ОСОБА_1 , старшого техніка роти радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.12.2023 № 101-РС, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із сімейними обставинами) відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», з 06.01.2024 виключено із списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також у наведеному наказі зазначено, про виплату позивачу вихідної допомоги за 22 місяці в розмірі 0,4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25% місячного грошового забезпечення. За період з 01 по 06 січня 2024 року виплатити премію за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та телеграми Міністра оборони України № 248/9240 від 28.12.2018. Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана. Грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік передбачену наказом МОУ від 07.06.2018 № 260 не отримував. Виплатити грошову компенсацію за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік. Матеріальну допомогу за 2024 рік для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МОУ від 07.06.2018 №260 не отримував.
У період проходження військової служби позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік, за 2023 роки грошова допомога на оздоровлення не виплачувалась, що підтверджується картками особового рахунку № НОМЕР_2 .
Згідно картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2024 рік останньому виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби.
Позивач вважає, що грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у неналежному розмірі, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Оцінюючи спірні правовідносини, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами першою-четвертою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2 статті 9 Закону № 2011-XII).
Пункт 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 2 Розділу 1 Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
На підставі пункту 1 Розділу 2 Порядку № 260 посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) (далі - Постанова № 704).
Постановою № 704 встановлено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: « 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Відтак, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 2 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 3 листопада 2022 року «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 роки), виникли підстави для обрахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21.
При цьому, встановлене положеннями пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає.
Відповідачем не заперечується, що з 06.03.2022 до 06.01.2024 (часу виключення зі списків особового складу) позивачу нараховувалося грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином за період з 06.03.2022 до 19.05.2023 відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 грудні 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII.
Отже, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення підлягає задоволенню частково за період з 06.03.2022 до 19.05.2023.
При цьому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги в частині здійснення перерахунку грошового забезпечення з 20.05.2023 до 06.01.2024 є необґрунтованими, оскільки з 20.05.2023, пункт 4 Постанови №704 діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності 20.05.2023, та передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Стосовно позовної вимоги зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з врахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року, слід зазначити таке.
Відповідно до пунктів 1, 6 Розділу 23 Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Як встановлено в справі, у період проходження військової служби позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік, за 2023 роки грошова допомога на оздоровлення не виплачувалась, що підтверджується картками особового рахунку № 25-26.
Зважаючи, що допомога для оздоровлення обраховується в розмірі місячного грошового забезпечення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на її перерахунок за 2022 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня 2022 року.
Доказів виплати такої допомоги за 2023 рік суду не надано, тому відсутні підстави для її перерахунку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі № 380/4982/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар