23 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/11409/24 пров. № А/857/29470/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі № 460/11409/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії (ухвала суду першої інстанції прийнята суддею Недашківською К.М. в м. Рівне в порядку письмового провадження, справа в суді апеляційної інстанції сформована у змішаній (письмовій та електронній) формі), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі також - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії по інвалідності ІІІ групи відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також - Закон № 796-ХІІ);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити основну пенсію по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону № 796-ХІІ, починаючи з 01.07.2021.
Ухвалою суду від 30.09.2024 позовна заява залишена без руху та надано строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду.
Від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду обґрунтована тим, що правовідносини є триваючими і вона має право на отримання пенсії у належному розмірі з дати прийняття Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року позовну заяву в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 01.07.2021 по 24.03.2024 повернуто позивачу.
Суд першої інстанції, повертаючи позивачу позовну заяву в частині вимог, вказав на відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка вважає, що ухвала прийнята з порушенням норм процесуального та недотриманням норм матеріального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги, покликаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, висловлені у справах № 815/1226/18, № 620/3968/21 та № 460/20412/23, обґрунтовує тим, що нарахована в момент призначення сума пенсії, на виплату якої позивач має право, але не отримав з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи, що ухвалу суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку частини першої статті 312 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до вимог частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду та поважність пропуску цього строку з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 року № 1-р(ІІ)2021 встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України від 28 лютого 2014 року № 76-III «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі також - Закон № 76-III).
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)2021 у справі № 3-333/2018 (4498/18), на яке посилається позивач, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 4 вказаного рішення визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону № 76-VIII.
Таким чином, з 08.07.2021 (тобто через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 1-р(ІІ)2021 від 07.04.2021) виникли підстави для звернення до суду щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячного строку звернення до суду.
Однак, із цим позовом позивач звернувся до суду лише 24.09.2024, тобто з істотним пропуском строку передбаченого статтею 122 КАС України (пропуск строку становить більше трьох років).
Обґрунтовуючи причини пропуску строку позивач також посилається на те, що встановлена статтею 54 Закону № 796-XII пенсія, є одним з видів соціального забезпечення, а правовідносини у цій справі є триваючими. У постанові від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23 Верховний Суд вирішуючи питання дотримання строку звернення до суду, зобов'язав пенсійний орган виплатити пенсію саме з 01.07.2021, тому, саме з цієї дати вказана пенсія повинна нараховуватися і виплачуватися позивачу.
Апеляційний суд зважає на такі покликання позивача, однак зазначає, що відмова пенсійного органу у нарахуванні та виплаті позивачу відповідної пенсії з 01.07.2021, відповідно до листа від 01.07.2024 свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у вересні 2024 року.
Верховний Суд в своїй постанові від 21.02.2024 у справі № 240/27663/23 наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За таких обставин подання позивачем у вересні 2024 року позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду для зобов'язання відповідача здійснити йому нарахування та виплату пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону № 796-XII за період з 01.07.2021 матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні.
Щодо покликань позивача у заяві від 28.08.2024 на постанову Верховного Суду у справі № 620/3968/21, то апеляційний суд зауважує, що у вказаній справі позивач посилалась на протиправність дій пенсійного органу пов'язану з тим, що вона отримувала підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII, однак 01 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено, а з 17 липня 2018 року таку виплату поновлено не було.
В контексті наведеного суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими покликання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, висловлених у справах № 815/1226/18, № 620/3968/21 та № 460/20412/23.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19.05.2020 (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Проте аналіз зазначених позивачем постанов Верховного Суду, на які зроблено посилання у апеляційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах правовідносини у яких є подібними. Такі висновки були сформовані за наявності інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правові позиції.
Практика Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
За таких обставин, оскільки позивач просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону № 796-XII за період з 01.07.2021, а з цим позовом звернувся до суду лише 24.09.2024, беручи до уваги періодичний характер пенсійних виплат та наведені правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач пропустила строк звернення з цим адміністративним позовом до суду і не надала належного обґрунтування та доказів щодо поновлення строку для звернення до суду.
Інших підстав поважності пропуску позивачем строку звернення до суду не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Отже, позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку та не надавши належним чином обґрунтованої заяви про його поновлення.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач не ставить питання щодо перерахунку пенсії з дня звернення до відповідача чи з дня отримання відповіді, а наполягає на тому, щоб перерахунок здійснювався саме з 01.07.2021.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі № 460/11409/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар