24 січня 2025 року Справа № 480/9127/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - ГелетиС.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 і просить суд:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення майстра першого відділення ударних БпЛА взводу БпАК військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідність здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю II групи;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення майстра першого відділення ударних БпЛА взводу БпАК військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідність здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю II групи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу. Позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки його батько є особою з інвалідністю 2 групи та потребує постійного догляду. Натомість відповідач за результатом розгляду рапорту безпідставно відмовив у звільненні.
Відповідач у відзиві на позов просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що батьку позивача встановлено відповідну групу інвалідності, але у наданих позивачем до рапорту документів не зазначено про періодичність відповідного догляду, батько позивача може працювати з обмеженнями, про що зазначено в довідці до акту огляду МСЕК. Зазначають, що «догляд вдома» та «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи» не є тотожним поняттям «постійний догляд», а тому надані медичні документи до рапорту суперечать по змісту між собою.
Від позивача надійшло заперечення на відзив в якому позивач не погоджується із позицією відповідача, зазначає, що позивачем помилково у рапорті зазначено, що батько позивача є особою з інвалідністю 1 групи, оскільки надані документи до порту свідчили про встановлення батьку позивача інвалідності 2 групи. Крім того, Позивач зазначає, що він не проходить військову службу по контракту, оскільки призваний по мобілізації. Крім того, відповідач посилається у відзиві на норми редакції Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», які набули чинності лише з 30.10.2024, а рапорт позивачем подано 16.09.2024. Враховуючи зазначене, просить не враховувати відзив відповідача під час розгляду справи.
Після залишення позову без руху, провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано у позивача та відповідача документи. Також судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку подання відзиву, оскільки такий строк відповідачем не пропущено.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , і дані обставини не є спірними.
Матеріалами справи підтверджується, що 16.09.2024 позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби відповідно до абз.3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». До рапорту надано відповідні документи, перелік яких зазначено у рапорті (а.с.44)
Зазначений рапорт позивача розглянуто керівництвом ВЧ НОМЕР_1 та листом від 25.09.2024 №2210 відмовлено у задоволенні та звільненні з військової служби.
Позивач не погоджується із підставами, зазначеними у листі від 25.09.2024 №2210 щодо відсутності підстав його звільнення зі служби, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992(надалі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»(затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент подання адміністративного позову та розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме подання відповідного рапорту про звільнення від 16.09.2024 відповідно до абз. 5 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачені підстави та умови звільнення з військової служби ( далі - Закон №2232 в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин 16.09.2024) .
Зокрема, відповідно до відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах
…
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 ст. 26 закону №2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
…
3) під час дії воєнного стану:
…
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у поданому рапорті зазначено таку підставу звільнення «у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 1 чи 2 групи (батько з інвалідністю 1 підгрупа «Б»).
Разом із тим, надані до відповідача документи разом із рапортом не підтверджують факти зазначені у рапорті «наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 1 чи 2 групи», а також встановлення батьку позивача - ОСОБА_2 інвалідності 1 підгрупи «Б».
Позивачем у позові та додаткових поясненнях зазначається, що ним дійсно допущено у рапорті помилку, а батько позивача з 03.06.2024 має інвалідність 2 групи, яку встановлено строком до 03.06.2025, що підтверджується наданими до рапорту документами.
Судом враховується, що підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби відповідачем зазначено не надання позивачем до рапорту документів, які свідчать про те, що батько позивача потребує саме постійної допомоги, а надані позивачем документи МСЕК та ЛКК містять суттєву розбіжність у висновках, при цьому відсутня інформація, що батько позивача потребує сторонньої допомоги.
Так, як зазначається відповідачем у листі від 25.09.2024 №2210 з доданих до рапорту документів встановлено, що відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №763130 ОСОБА_2 може працювати на займаній посаді, але з обмеженнями.
Разом із тим, відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №3095 від 05.06.2024, виданого “КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послуга з догляду на непрофесійній основі.
Відповідач зазначає, що у довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №763130 та висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №3095 від 05.06.2024, виданого “КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» не зазначено про систематичність, чи іншу періодичність такого догляду.
Саме по собі поняття «догляд вдома» та «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи» є не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Таким чином, як зазначає відповідач, висновок ЛКК №3095 від 05.06.2024 про необхідність отримувати ОСОБА_2 соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи суперечить висновку, зазначеному у висновку МСЕК серії 12 ААГ №« 763130 в якому зазначено, що ОСОБА_2 може працювати з обмеженнями.
Матеріалами справи підтверджується, що 03.06.2024 ОСОБА_2 було проведено огляд МСЕК, яким встановлено, що ОСОБА_2 було встановлено 2 групу інвалідності строком до 01.07.2025, в якому зазначено умови та характер праці, зокрема, на займаній посаді може працювати, але з обмеженнями (а.с.11).
Також матеріалами справи підтверджується, що після встановлення 2 групи інвалідності 03.06.2024 (із висновком, що особа може працювати на посаді з відповідними обмеженнями) батьку позивача ОСОБА_2 надано 05.06.2024 висновок засідання ЛКК про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №3095 від 05.06.2024, виданого “КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» (а.с.6). Складно такий висновок відповідно до форми первинної облікової документації № 080-4/о. Зазначеним висновком рекомендовано такий вид соціальної послуги, як «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та підставам відмови у задоволенні рапорту позивача, судом враховується наступне.
Суд зазначає, що питання про те, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду дослідив Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року у справі №120/1909/23, в якій звернувся увагу, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі по тексту - Положення №1317; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд.
При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (п.1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема:
1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;
2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, а також у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
В даному випадку, висновок медико-соціальної експертної комісії не визначено потребу в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі ОСОБА_2 , а взагалі зазначено про можливість ОСОБА_2 працювати на посаді, але з обмеженнями. При цьому відсутній висновок та інформація про необхідність здійснення за ОСОБА_2 постійного догляду.
В подальшому ЛКК зробила висновок, що у ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на професійній основі від фізичної особи. Разом із тим, жодної інформації про необхідність здійснення за ОСОБА_2 саме постійного догляду висновок ЛКК також не містить.
Таким чином із наведеного висновку вбачається, що батьку позивача ЛКК рекомендована виключно така соціальна послуга з догляду на професійній основі від фізичної особи.
Згідно із преамбулою Закону України "Про соціальні послуги" саме цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах. Статтею 1 Закону України "Про соціальні послуги" визначено, що надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а отримувачі соціальних послуг - це особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.
Статтею 15 Закону України "Про соціальні послуги" визначено порядок ведення та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг щодо надавачів та отримувачів таких соціальних послуг.
Статтею 16 Закону України «Про соціальні послуги» передбачено, що соціальні послуги залежно від строку надання поділяються на послуги, що надаються:
1) екстрено (кризово) - невідкладно (протягом доби) у зв'язку з обставинами, що загрожують життю та/або здоров'ю отримувача соціальних послуг;
2) постійно - не менше одного разу на місяць протягом більше одного року;
3) тимчасово - не менше одного разу на місяць протягом до одного року;
4) одноразово.
Перелік соціальних послуг, що надаються відповідно до цього Закону, визначається класифікатором соціальних послуг, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Частиною 6 ст. 16 Закону України «Про соціальні послуги» визначено перелік базових соціальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про соціальні послуги" до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать: 1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення; 2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації; 3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про соціальні послуги" надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів.
До надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об'єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.
Працівники надавачів соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, забезпечують надання соціальних послуг на професійній основі відповідно до вимог цього Закону.
Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є: 1) особами з інвалідністю I групи; 2) дітьми з інвалідністю; 3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; 4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; 5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.
З аналізу вищенаведених норм закону слідує, що особи, які у встановленому законом порядку визнані такими, що потребують стороннього постійного догляду, є соціально захищеними державою, а надання їм такого захисту, зокрема і в частині постійного догляду особами з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки, - здійснюється і передбаченому законом порядку, а отже - підтверджується відповідними доказами, зокрема, але не виключно, - актами про встановлення факту здійснення постійного догляду за особами, які потребують постійного догляду, доказами отримання компенсації за догляд за такою особою, тощо.
При цьому до рапорту про звільнення позивачем не надано доказів того, що за висновками МСЕК чи ЛКК рекомендовано такий вид послуги батьку позивача як постійний догляд, вид соціальної послуги у витягу з протоколу засідання ЛКК №3096 взагалі не зазначено.
При цьому, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.
Надані позивачем документи до рапорту про звільнення не свідчать, що до відповідача надано належним чином оформлені документи, з яких відповідач мав встановити, що батько позивача, як особа з інвалідністю 2 групи, повинна отримувати такий вид послуги, як здійснення постійного догляду.
Такий висновок відсутній як у висновку МСЕК, який взагалі зазначив про можливість батьку позивача як особі з інвалідністю 2 групи працювати на посаді , але з повними обмеженнями. Зазначений висновок відсутній і у витягу з протоколу засідання МСЕК. Жодного посилання про необхідність здійснювати саме постійний догляд за батьком позивача у висновку відсутні.
З огляду на відсутність у висновку, складеного ЛКК про наявність таких порушень у батька позивача, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, інформації про необхідність постійного догляду, відповідач правомірно відмовив у задоволенні рапорту позивача, оскільки позивач не надав відповідачу доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеному в постанові від 21.02.2024 справа № 120/1909/23 адміністративне провадження № К/990/27884/23, яка враховується судом під час розгляду справи.
Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення майстра першого відділення ударних БпЛА взводу БпАК військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідність здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю II групи, судом відмовляється як передчасно заявлені, враховуючи наступне.
В даному випадку, позивачем не надано до відповідача доказів належним чином оформлених документів від медичних установ ( МСЕК чи ЛКК), які б містили висновок про необхідність здійснення саме постійного догляду за батьком позивача ОСОБА_2 . Надані документи не відображають необхідність здійснення постійного догляду, а прийняття таких висновків є дискреційними повноваженнями відповідних комісій, які несуть відповідальність за складання відповідних медичних документів.
Крім того, слід зазначити, що відповідач у листі від 25.09.2024 №2210 зазначив, що умовою для звільнення є не лише здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи, а і відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступнею споріднення такої особи.
В даному випадку, позивачем подано рапорт про звільнення 16.09.2024 і відповідне рішення відповідачем прийнято 25.09.2024.
Слід зазначити, що до рапорту від 16.09.2024 позивачем не надано доказів того, що у ОСОБА_2 станом на 16.09.2024 були відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Суд звертає увагу, що до рапорту надано судове рішення Зарічного районного суду м.Суми від 29.08.2024 по справі № 591/7607/24 про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 із ОСОБА_3 . Разом із тим, судове рішення, яке надано як до відповідача , так і до матеріалів справи, містить відмітку працівника суду «не набрало законної сили», що підтверджується матеріалами справи.
Доказів того, що судове рішення від 29.08.2024 набрало законної сили та належним чином оформлене судове рішення було надано разом із рапортом від 16.09.2024 матеріали справи не містять.
При цьому суд зазначає, що відповідно до норм ЦПК України та зазначено у судовому рішенні, таке судове рішення набирає законної сили після 30 днів з дня прийняття, за умови не оскарження такого рішення в апеляційному порядку.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень зазначено, що дата набрання законної сили судовим рішення від 29.08.2024 по справі №591/7607/24 є 01.10.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121255798).
Також завірена у нотаріуса 04.09.2024 заява батька позивача ОСОБА_2 з інформацією про те, що позивач є єдиною особою , яка може здійснювати за ним догляд і відсутні інші особи, які за законом зобов'язані утримувати чи здійснювати догляд, а шлюб з ОСОБА_3 розірвано, в іншому шлюбі батько позивача не перебуває, також здійснена без врахування того, що судове рішення від 29.08.2024 по справі №591/7607/24 про розірвання шлюбу між батьком позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 04.09.2024 не набрало законної сили.
Таким чином матеріали справи не містять доказів того, що станом на 16.09.2024, тобто день подання відповідного рапорту, позивач є єдиною особою , яка може здійснювати догляд за батьком і відсутні інші особи, які за законом зобов'язані утримувати чи здійснювати догляд.
Враховуючи зазначене, суд зазначає, що позивач до рапорту про звільнення від 16.09.2024 не надав належним чином оформлених документів, які б надавали право позивачу на звільнення з військової служби, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Разом із тим, позивач не позбавлений права повторного звернення до відповідача у встановленому порядку подати відповідний рапорт із наданням належним чином оформлених документів, які б свідчили про наявність підстав, які надають право відповідачу звільнити позивача з військової служби відповідно до п.п. «г» п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення майстра першого відділення ударних БпЛА взводу БпАК військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідність здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю II групи; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення майстра першого відділення ударних БпЛА взводу БпАК військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за підпунктом “г» пункту 2 частини статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідність здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю II групи - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета