24 січня 2025 року м. Рівне №460/13639/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із не зарахуванням до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.07.1985 року, в тому числі на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за віком з врахуванням всіх періодів пільгової роботи до страхового стажу згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.07.1985 року, в тому числі на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, відповідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з дати за шість місяців, що передують даті звернення до суду. За змістом позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач, досягнувши пенсійного віку, 12.06.2024 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, за наслідками розгляду вказаної заяви, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового та пільгового стажу. Позивач не погоджується з такою відмовою. Також вказав, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до стажу. А ще зауважив, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового та пільгового стажу позивача періоди з 01.06.1989 по 25.12.1995, з 10.01.1996 по 28.11.1999. А тому вважає відмову відповідача у призначенні пенсії протиправною, позовні вимоги просить задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву. Зазначив, що 12.06.2024 позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1. За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися відповідачем. 20.06.2024 відповідачем прийнято рішення №103650013414 про відмов у призначенні пенсії через відсутність у позивача необхідного страхового та пільгового стажу. Вказав, що страховий стаж позивача на момент звернення складає - 19 років 10 місяців 22 дні. Пільговий стаж позивача за Списком №1 - відсутній. До пільгового стажу роботи за Списком №1 ОСОБА_1 не зараховано період з 01.06.1989 по 29.12.1995, згідно довідки №б/н від 14.11.1997, з 10.01.1996 по 28.11.1999 згідно довідки №149, оскільки довідки не відповідають вимогам пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, Додаток №5. А також відсутні накази про результати атестацій робочих місць за умовами праці з переліками атестованих посад. Враховуючи вищевикладене та з оглянутих документів які долучені позивачем до заяви в управління відсутні підстави для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, що передбачено ч. 2 ст. 114 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж - 25 років та пільговий стаж роботи по Списку №1, а саме - 10 років. Просить суд позовні вимоги залишити без задоволення.
Ухвалою суду від 06 січня 2025 року витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи позивача.
09.01.2025 відповідач подав до суду заяву на виконання ухвали суду від 06.01.2025. Зі змісту вказаної заяви слідує, що після опрацювання електронної пенсійної справи позивача та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області передає електронну пенсійну справу, в даному випадку Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області за місцем проживання (реєстрації) / фактичного місця проживання позивача, після цього доступ до цієї справи у ГУ ПФУ в Рівненській області закривається. Таким чином, ГУ ПФУ в Рівненській області не має технічної можливості надати витребовувані судом докази.
Ухвалою суду від 10.01.2025 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
На виконання вказаної ухвали, 20.01.2025 ГУ ПФУ у Київській області подало до суду копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини справи, встановлені судом:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.06.2024 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком по Списку №1.
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням відповідача №103650013414 від 20.06.2024 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Списку №1. Вказано, що вік заявника становить 58 років 5 місяців 20 днів. Страховий стаж позивача становить 19 років 10 місяців 22 дні. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. Пільговий стаж особи за Списком №1 відсутній. До пільгового стажу роботи за Списком №1 не зараховано період з 01.06.1989 по 29.12.1995, згідно довідки №б/н від 14.11.1997, з 10.01.1996 по 28.11.1999 згідно довідки №149, оскільки довідки не відповідають вимогам пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, Додаток №5 (довідки не встановленого зразка). А також відсутні накази про результати атестацій робочих місць за умовами праці з переліками атестованих посад. Додатковий коментар: відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного пакету документів та необхідного страхового, пільгового стажу.
Не погоджуючись з відмовою відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Так, статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Так, згідно матеріалів справи, позивач станом на дату подання заяви про призначення пенсії досягнув 50 років.
Натомість спірним у даній справі є наявність у позивача необхідного пільгового стажу для призначення пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058 - не менше 10 років та страхового стажу не менше 25 років.
Щодо не зарахування періодів роботи позивача з 01.06.1989 по 29.12.1995, з 10.01.1996 по 28.11.1999 у зв'язку з тим, що довідки не відповідають вимогам пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, Додаток №5 (довідки не встановленого зразка), суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення - 09.07.1985):
- запис № 10 від 01.06.1989 - прийнятий в Донецьке спеціалізоване монтажно-налагоджувальне управління «АСУвуглеавтоматика» (в подальшому реорганізоване у Державне відкрите акціонерне товариство «АСУвуглеавтоматика») інженером по налагодженні та випробуванні з повним підземним робочим днем в шахті на шахтній спеціалізованій ділянці по налагодженню спеціалізованих систем управління (наказ №40-к від 29.05.1989);
- запис № 11 від 01.09.1995 - присвоєна кваліфікація інженера по налагодженню та випробуванню першої категорії з повним підземним робочим днем в шахті на тій же ділянці (наказ №17 від 04.09.1995);
- запис № 12 від 29.12.1995 - звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (наказ №32/к від 29.12.1995);
- запис №13 вважати недійсним;
- запис №13а від 10.01.1996 - прийнятий машиністом підземних установок з повним робочим днем у шахті в шахту ім. Максима Горького (наказ № 15к від 10.01.1996);
- запис №14 від 28.11.1999 - звільнений по статті 38 КЗпП України за власним бажанням (наказ №1228 к від 29.11.1999).
Відповідно до п.1 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт і професій, посад та показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005р. за №1451/11731 (далі - Порядок застосування Списків №383), пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список №1) та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список №2), затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, які мали право на пенсію за віком на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
При цьому, посади, на яких працював позивач у спірний період була передбачена Списком №1, розділом №1 (гірничі роботи), шифр 1010100 б, 1010100а .
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується віднесення посади, на якій працював позивач у спірний період до пільгової, обмежуючи лише відмову у призначенні пенсії тим, що надані відповідачу уточнюючі довідки не відповідають вимогам чинного законодавства та не надано доказів атестації роботодавцем робочого місця.
Зі змісту доданих до позовної заяви уточнюючих довідок б/н від 14.11.1997 та №149 без дати, що посади, на яких працював позивач у період з 01.06.1989 по 29.12.1995, з 10.01.1996 по 28.11.1999 віднесені до посад, які дають право на призначення пенсії по Списку №1.
Відповідно до пункту 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пп. 1, 2 вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Позивачем надано до територіального органу Пенсійного фонду уточнюючі довідки б/н від 14.11.1997 та №149 без дати про особливий характер роботи та доказ проведення атестації робочого місця позивача.
Таким чином, сам роботодавець підтверджує, що позивач працював на пільговій посаді, яка визначена Списком №1, що дає право на дострокове призначення пенсії за віком. Доводи відповідача щодо відсутності у такій довідці необхідних реквізитів є безпідставними, позаяк у ній чітко зазначено роботу на пільговій посаді та розділ, підрозділ, пункт, найменування Списків і їх номери.
Згідно з п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Разом з тим, відповідачем, у разі наявності сумнівів щодо зайнятості у шкідливих і важких умовах праці, не здійснено своїх повноважень щодо перевірки наданої уточнюючих довідок, отримання додаткових документів від роботодавців позивача, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до спеціального стажу роботи за Списком №1.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що поданими позивачем документами підтверджується пільговий період роботи за Списком №1 з 01.06.1989 по 29.12.1995, з 10.01.1996 по 28.11.1999.
Оцінюючи обґрунтованість доводів відповідача щодо необхідності підтвердження періоду роботи атестацією робочого місця, суд виходить з наступного.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я.
Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 цієї постанови дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З вищенаведеного слідує, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №1.
Разом з тим, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Суд вважає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Тобто, навіть у випадку не проведення атестації робочих місць з вини роботодавця, період роботи повинен бути зарахований до пільгового стажу особи.
Зазначена позиція узгоджується з позицією висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19).
Поряд з цим, суд зауважує, що атестація робочого місця позивача була проведена про що свідчить довідка №149 без дати, видана Державним підприємством «Шахта ім. Максима Горького».
А тому суд вважає вимоги щодо надання позивачем довідки відповідно до додатку 5, наказів про атестацію робочого місця необґрунтованими та безпідставними.
Крім того суд зауважує, що відповідно до п.4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів працівник сервісного центру: реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.
Право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку №22-1).
Згідно частини 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, до компетенції органу Пенсійного фонду України входить перевірка належного оформлення поданих документів та за наявності розбіжностей у таких, пенсійний орган уповноважений вчинити дії щодо здійснення перевірки таких документів.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а його сумніви щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2020 по справі №291/99/17.
Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості щодо витребування додаткових документів у роботодавців позивача. Однак, ним цього зроблено не було.
Як встановлено судом, відповідачем протиправно до пільгового стажу позивача не було зараховано періоди трудової діяльності з 01.06.1989 по 29.12.1995, з 10.01.1996 по 28.11.1999, які підлягають зарахуванню.
За наведеного, пільговий стаж позивача становить більше 10 років, що є необхідною умовою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до списку №1.
Разом з тим, суд зазначає, що вимоги позивача щодо зарахування до його страхового стажу періодів трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.07.1985 року задоволенню не підлягають, оскільки, як зазначено у рішенні відповідача від 20.06.2024 за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.
Більше того, позивачем не конкретизовано, які саме періоди роботи відповідачем не було зараховано до його страхового стажу.
При цьому, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що оцінка таких обставин не має вирішального значення для правильного вирішення спору по суті.
Поряд цим, зарахування такого періоду до пільгового стажу позивача не має вирішального значення для розгляду справи по суті, оскільки страховий стаж останнього становить менше 25 років, що є необхідною умовою для призначення вказаного виду пенсії.
Позаяк відмова відповідача, оформлена рішенням №103650013414 від 20.06.2024 прийнята, зокрема, з підстав відсутності у позивача необхідного страхового стажу (25 років), що підтверджено за наслідками розгляду справи по суті, то суд зазначає, що воно не підлягає скасуванню, а вимоги в цій частині - задоволенню.
Вимога про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 також задоволенню не підлягає.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, не знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 24 січня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Т.О. Комшелюк