Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/5221/2025
24 січня 2025року місто Київ
справа № 754/10139/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Панченко О.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В липні 2024 року позивач ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №483502892 від 23 грудня 2020 року у сумі 29876,05 грн., що складається з:
9500 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
20376,05 грн. - сума заборгованості за відсотками.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 23 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №83502892 у формі електронного документа, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор №MNV5RC46.
23 грудня 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 9500,00 грн. на банківську карту відповідача №НОМЕР_1 , що, в свою чергу, є доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» був укладений договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язався відступити ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором. У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди.
Вказував, що із витягу з реєстру прав вимоги №122 від 23лютого 2021 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року вбачається, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 21367,40 грн.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) був укладений договір факторингу №05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язався відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором.
Із Реєстру прав вимоги №7 від 28 жовтня 2021 року до договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року вбачається, що від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 29876,05 грн.
Зазначав, що 14лютого 2022 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал»уклали договір факторингу №14/02/2022-01, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором на загальну суму 29876,05 грн.
Посилався на те, що відповідачем умови кредитного договору не виконуються, заборгованість за кредитним договором не погашена, а тому з останнього підлягає стягненню заборгованість.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 листопада 2024 року у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Юніт Капітал» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просилорішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції встановлено факт укладення відповідачем кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримання грошових коштів у визначеному розмірі та факт їх неповернення. Також судом встановлення факт переходу права вимоги за кредитним договором згідно з договорами факторингу до позивача.
Вказував, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції посилався на те, що, враховуючи дату закінчення кредитного договору 22 січня 2021 року, загальний строк позовної давності сплинув 23 січня 2024 року, за цей період часу, жоден із попередніх кредиторів не зверталися до суду із позовними вимогами до відповідача, в свою чергу позивач звернувся до суду лише 18 липня 2024 року, тобто із пропуском загального строку позовної давності.
Зазначав, що судом першої інстанції не було враховано, що позовна давність сплила під час дії воєнного стану та вважається продовженою на строк дії в Україні воєнного стану.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №483502892 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора №MNV5RC46. Відповідач ввела ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору.
Відповідно до п.1.1. договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 9500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику.
У п.1.2 договору сторони погодили, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником («Дисконтний період»).
Згідно з п.1.3 сторони погодили, що встановлений в п.1.2 договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом Дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови, якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем позичальника або шляхом активації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку Дисконтного періоду.
Відповідно до п. 1.4.1 договору виключно на період строку визначеного в п.1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 622,20 шістсот двадцять дві цілих дві десятих процентів річних, що становить 1,70 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.
На підтвердження укладення договору ТОВ «Таліон Плюс» надало довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в якій зазначено, що договір від 23 грудня 2020 року був підписаний відповідачем з використанням одноразового ідентифікатора №MNV5RC46, направленого останньому 23 грудня 2020 року о 10:19:43 год., на номер мобільного телефону вказаний нею в заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_2 , сума кредиту - 9500 грн., строк - 30 днів.
Відразу після вчинених дій товариством було перераховано грошові кошти на банківську карту, що належить відповідачу, що в свою чергу слугує доказом того, що останняприйнялапропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до п.2.1. якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
У подальшому між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладалися додаткові угоди. Водночас із витягу з реєстру прав вимоги №122 від 23 лютого 2021 року до договору факторингу №28/1118-01 вбачається, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 21367,40 грн.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) був укладений договір факторингу №05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язався відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до Реєстру прав вимоги №7 від 28 жовтня 2021 року до договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 29876,05 грн.
14 лютого 2022 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №14/02/2022-01 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу №14/02/2022-01 від 14 лютого 2022 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 29876,05 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про недоведеність ТОВ «Юніт Капітал» набуття ним права вимоги до ОСОБА_1 .
Укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору №483502892 від 23 грудня 2020року були передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі реєстру, який оформлений належним чином та є додатком до договору кредиту.
Як вбачається з відзиву відповідача, поданого до суду першої інстанції, ОСОБА_1 не заперечує факт отримання кредитних коштів від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Вказувала, що відповідно до розрахунків заборгованості, наданих первинним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вона прострочила строк виконання зобов'язань 22 січня 2021року,тобто, відлік початку позовної давності починається саме 22січня 2021року та відповідно строк позовної давності закінчується 22 січня 2024 року. Позов поданий до суду 18 липня 2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» мало право від дня завершення строку кредиту 22 січня 2021 року та протягом наступних трьох років до 22 січня 2024 року звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права. Однак, ТОВ «Юніт Капітал» позовну заяву подано до суду лише 18 липня 2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв'язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Позивач ТОВ «Юніт Капітал» звернувся з позовом до суду 18 липня 2024 року.
З огляду на зазначене та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що позивач звернувшись до суду з даним позовом 18 липня 2024 року не пропустив строків позовної давності.
А відтак, висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності та застосування її наслідків є помилковим.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.
Сторонами у кредитному договорі було погоджено строк кредитування на 30 днів.
Однак, відповідно до п.1.7 сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії на наступних умовах:
1.7.1 зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду;
1.7.2 з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 841,80 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Як вбачається з виписки з особового рахунку за кредитним договором №483502892 від 23 грудня 2020року, заборгованість відповідача становить 29876,05 грн., що складається з: 9500 грн. - сума заборгованості за тілом; 20376,05 грн. - сума заборгованості за відсотками.
З розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Таліон Плюс» вбачається, що відсотки у розмірі 20376,05 грн. розраховані за період з 23 грудня 2020 року по 21 квітня 2021 року.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст.625 ЦК Українипередбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки містяться у ПостановіВеликої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц.
У справі, яка переглядається, строк виконання зобов'язання у повному обсязі настав 23 березня 2021 року (не більше, ніж 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду).
Враховуючи, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, то колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості по відсотках у розмірі 18012 грн., яка була нарахована в межах строку кредитування до 23 березня 2021 року включно.
Разом з тим, з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем 31 березня 2021 року, тобто після закінчення строку кредитування було сплачено 4000 грн. на погашення заборгованості по відсоткам.
А відтак, сплачена відповідачем сума на погашення відсотків у розмірі 4000 грн. підлягає відрахуванню від суми заборгованості по відсотках (18012 грн. - 4000 грн. = 14012 грн.) та відповідно стягненню з відповідача підлягає заборгованість по відсотках у межах строку кредитування у розмірі 14012 грн.
Вимога кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дають підстав для висновку про порушене право як первісного, так і нового кредитора в цій частині вимог.
Таким чином, у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості по відсотках, яка нарахована поза межами строку кредитування (з 24 березня 2021 року до 21 квітня 2021 року) слід відмовити.
В апеляційній скарзі позивач посилався на те, що умовами кредитного договору було погоджено, що проценти, нараховані після закінчення строку дії договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.
Однак, такі доводи колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Згідно з п.4.3. договору, проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п.1.7.2. Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі №922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18).
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов'язання позивач не заявляв.
Отже, умовами договору не було визначено іншого розміру відсотків за прострочення виконання зобов'язання, ніж передбачено у ч.2 ст.625 ЦК України, а саме трьох відсотків річних.
Розрахунку заборгованості в порядку ч.2 ст.625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв.
За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст.625 ЦК України, проте регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитом у розмірі 9500 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 14012грн.
Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн., а в апеляційній скарзі 4000 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані копії:договору про надання правничої допомоги від 17 червня 2024 року, актів прийому-передачі наданих послуг від 17 червня 2024 року на суму 5000 грн. та на суму 4000 грн.
Від відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.
Згідно з ч.ч.1, 2, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» пропорційно до задоволеної частини позовних вимог судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 4766,07 грн. та витрати на правову допомогу, понесені в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 7083 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ТОВ «Юніт Капітал».
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», місцезнаходження: місто Київ, вул. Рогнідинська, 4, літера А, офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163 заборгованість по тілу кредиту у розмірі 9500 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 14012 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4766 грн. 07 коп. та витрати на правову допомогу, понесені в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 7083 грн.
В решті вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: