21 січня 2025 року місто Київ
Справа № 357/2297/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4727/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Желепи О. В., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року про залишення без задоволення скарги на дії приватного виконавця (постановлено у складі Кошель Б.І., повний текст ухвали складено 24 жовтня 2024 року)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
Короткий зміст вимог скарги
У вересні 2024 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого органу Київської області Ніколаєнка І.Р.
В обґрунтування скарги зазначав, що на виконанні у приватного виконавця Ніколаєнка І.Р. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 від 14.05.2024 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» боргів за кількома кредитними договорами, загальною сумою 30 079 грн, включаючи основну винагороду виконавця у розмірі 2 689 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 5 000 грн.
14.05.2024 виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, а 21.08.2024 - постанову про звернення стягнення на доходи боржника у розмірі 20% щомісяця.
Скаржник стверджував, що не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, винесення постанови про арешт коштів та звернення стягнення на доходи. Постанови не були направлені рекомендованими листами, що позбавило боржника права добровільного виконання судового рішення.
Крім того, вказував, що у виконавчому провадженні зазначена адреса реєстрації боржника, а не фактичного місця проживання, яка була відома стягувачу і виконавцю, що вважав порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та підставою для визнання дій виконавця неправомірними.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 18 жовтня 2024 року скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення; стягнув з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р. судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 19 листопада 2024 року подав засобами поштового зв'язку до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І.Р.
Узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Скаржник стверджує про неповне встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції та дання неправильної оцінки доказам.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що приватний виконавець не надав доказів належного повідомлення боржника ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження, що позбавило боржника можливості виконати рішення суду добровільно.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 не змінював місця свого проживання чи перебування упродовж розгляду справи чи під час виконавчого провадження, а тому висновок суду про безпідставність його доводів про порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» в частині зазначення адреси його місця реєстрації, а не фактичної адреси проживання, є помилковими.
Вважає, що суд першої інстанції переклав на боржника відповідальність за вказану неправильну інформації про місце фактичного проживання у виданому виконавчому листі, оскільки суду першої інстанції було відомо про адресу фактичного місця проживання боржника, що вбачається із супровідного листа від 18 жовтня 2024 року.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що приватний виконавець Ніколаєнко І.Р. у минулому займався адвокатською діяльністю, а тому володіє достатніми правовими знаннями аби самостійно написати відзив на скаргу та не звертатися за правничою допомогою.
Указує, що суд першої інстанції належним чином не звернув уваги на те, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу приватний виконавець не надав документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку.
Стверджує, що він був позбавлений можливості заявити клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки у відзиві не було документів стосовно розміру таких витрат. Окрім цього, заявлений виконавцем розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та явно завищеним, оскільки адвокатом було підготовлено лише відзив на скаргу, на що витрачено порівняно невеликий проміжок часу. У судових засіданнях адвокат інтереси виконавця не представляв, а сама справа належить до справ незначної складності та не потребує вивчення великої кількості законі та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час, вартість правничої допомоги на вирішення такої категорії справи виходить за межі середньої вартості послуг адвоката в м. Бровари.
Із посиланням на постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17 зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надійшов.
13 січня 2025 року представник Ніколаєнка І.Р. - адвокат Прибильський В.Г. подав письмові пояснення, у яких просив відмовити в задоволені апеляційної скарги та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позиція учасників справи в судовому засіданні
У судовому засіданні представник приватного виконавця Ніколаєнка І.Р. - адвокат Прибильський В.Г. проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Просив вирішити питання судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених приватним виконавцем у суді апеляційної інстанції, стягнувши 15 тисяч гривень.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується зворотнім повідомлення про вручення поштового відправлення. 14 січня 2025 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності скаржника, у якому він апеляційну скаргу просив задовольнити.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції встановив, що 14.05.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Ніколаєнко Ігорем Романовичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 по виконанню виконавчого листа № 357/2297/23, виданому 08.04.2024 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»:
- заборгованості за договором позики від 15 квітня 2021 року № 0671619223 у розмірі 4575,00 грн, з яких: 3000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1575,00 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами;
- заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 100830-4/2021 від 16 квітня 2021 року у розмірі 6640 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2640,00 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами;
- заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 2560712272/416986 від 28 квітня 2021 року у розмірі 8675,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3675,00 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами;
- заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 2560712272/675074 від 28 квітня 2021 року у розмірі 7000 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3000,00 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Згідно постанови про стягнення з боржника основної винагороди та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 14.05.2024 з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка Ігоря Романовича стягуються основна винагорода приватного виконавиця у розмірі 2689,00 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 500,00 гривень.
Також, 14.05.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Ніколаєнко Ігорем Романовичем в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 було винесено постанову про арешт коштів боржника.
Вказані вище постанови були направлені приватним виконавцем на адресу боржника (зазначену у виконавчому документі), рекомендованим поштовим відправленням, що підтверджується Списком згрупованих поштових відправлень Ф.103 «Рекомендовані листи» від 14.05.2024, відправлення №0600919805576.
21.08.2024 приватним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1 в частині здійснення відрахувань із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка складає 30079,00 грн, що включає в себе основну винагороду приватного виконавця та витрати виконавчого провадження.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представника приватного виконавця Ніколаєнка І.Р. - Прибильського В.Г., дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів враховує, що в прохальній частині апеляційної скарги скаржник просив відмовити в задоволенні позовних вимог приватного виконавця Ніколаєнка І.Р., що є неможливим з огляду на категорію справи, яка не є позовним провадженням, а є скаргою на дії виконавця. Враховуючи принцип jura novit curia («суд знає закони») колегія суддів розглядає такі вимоги як прохання відмовити в стягненні із заявника на користь приватного виконавця витрат на правничу допомогу.
При цьому, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги також свідчать про незгоду скаржника із ухвалою суду за наслідками розгляду його скарги по суті, а тому переглядатиме оскаржувану ухвалу також і в цій частині.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.
Щодо розгляду скарги по суті
Як правильно встановив суд першої інстанції, предметом скарги ОСОБА_1 є оцінка законності дій приватного виконавця щодо вчинення виконавчих дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Зокрема, заявник зазначав, що він жодним чином не був повідомленим приватним виконавцем про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 14.05.2024, винесення постанови про арешт коштів від 14.05.2024 та винесення постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 21.08.2024, оскільки у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 14.05.2024 була зазначена не адреса його фактичного місця проживання, а його місце реєстрації. Указані порушення заявник розглядав у контексті обмеження його права на добровільне виконання рішення суду.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходи із того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Постанови від 14.05.2024 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у встановлений законом спосіб та строки боржник не оскаржував. Доводи заявника про те, що виконавчий документ виданий з порушенням вимог Закону № 1404-VIII, оскільки в ньому зазначена адреса його місця реєстрації, а не фактична адреса проживання, визнав безпідставними і не обґрунтованими, оскільки останній не повідомив виконавця про зміну місця свого проживання чи перебування.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та зроблені із дотриманням норм матеріального права.
Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги щодо неповноти судового розгляду, що виявилося в тому, що суд першої інстанції не врахував, що приватний виконавець не надав доказів належного повідомлення боржника ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження, що позбавило боржника можливості виконати рішення суду добровільно з огляду на таке.
Суд першої інстанції при розгляді скарги обґрунтовувано врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 20 вересня 2022 року у справі № 203/4640/21 про те, що «виконавець не повинен пересвідчуватися в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки це суперечить положенню частини першої статті 28 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно з якою копія постанови про відкриття виконавчого провадження направляється рекомендованим поштовим відправленням, та боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі» та не з'ясовував обставину отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки ця обставина не впливає на правомірність дій виконавця.
Колегія суддів також вважає правильним висновок суду про те, що Закон № 1404-VIII прямо пов'язує початок примусового виконання рішення з моментом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження і не містить положень про добровільне виконання рішення боржником після початку його примусового виконання, оскільки добровільне виконання боржником рішення суду можливо виключно до моменту звернення стягувача із заявою про примусове виконання такого рішення в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
З огляду на викладене колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 з моменту набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 21.02.2024 до моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 14.05.2024, тобто протягом майже 3 місяців, не був позбавлений можливості добровільно виконати рішення про стягнення з нього заборгованості шляхом перерахування відповідних сум кредитору та долучення відповідної квитанції (квитанцій) до матеріалів справи разом із заявою про добровільне виконання рішення суду, що в подальшому запобігло б видачі виконавчого листу як такого.
Більше того, доказів виконання рішення суду, останній станом на день прийняття цієї постанови, так і не надав.
Невчинення таких дій свідчить про безпідставність доводів скаржника про перешкоди в добровільному виконанні рішення суду.
Доводи скаржника про помилковість висновку суду про відсутність порушень вимог Закону № 1404-VIII в частині зазначення адреси його місця реєстрації, а не фактичної адреси проживання, оскільки він не змінював місця свого проживання чи перебування упродовж розгляду справи чи під час виконавчого провадження, колегія суддів відхиляє, а висновок суду вважає законним та обґрунтованим з огляду на таке.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 зроблено висновок, що «визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 540/2202/20 вказано, що «у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме адресу зареєстрованого місця проживання боржника, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження».
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №260/2183/20 зроблено висновок, що «згідно положень статті 29 ЦК України у зіставленні з положеннями Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію».
Таким чином, зареєструвавши своє місце проживання по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 такими діями висловив своє юридичне бажання та готовність вести офіційне листування за вказаною адресою. Неотримання ним кореспонденції за цією адресою перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку приватного виконавця, а ризики, пов'язані із цим - несе виключно Куценко О.В.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції переклав на боржника відповідальність за вказану неправильну інформації про місце фактичного проживання у виданому виконавчому листі, оскільки суду першої інстанції було відомо про адресу фактичного місця проживання боржника, що вбачається із супровідного листа від 18 жовтня 2024 року, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та безпідставні враховуючи таке.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Як встановлено вище, офіційним місцем проживання фізичної особи є виключено зареєстроване місце проживання. Суд першої інстанції діяв правомірно, зазначаючи у виконавчому листі адресу зареєстрованого проживання ОСОБА_1 .
Окрім цього, ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що при розгляді справи по суті він вказував іншу адресу як адресу для листування та просив суд здійснювати відправлення кореспонденції саме за такою адресою. Посилання на супровідний лист від 18 жовтня 2024 року є неналежними, оскільки цей лист сформований після видачі виконавчого листа, а адреса, зазначена в ньому взята вже зі скарги ОСОБА_1 , поданої у вересні 2024 року.
Законодавством не передбачено обов'язку суду, що видає виконавчий лист, вказувати усі відомі адреси проживання боржника, а тому суд має вказувати саме зареєстроване місце проживання боржника, навіть якщо він висловлював своє бажання про отримання судової кореспонденції за іншою адресою.
Безпідставними також залишилися твердження скаржника про поінформованість приватного виконавця та стягувача про його фактичне місце проживання.
Щодо витрат на правничу допомогу
Доводи скаржника про те, що приватний виконавець Ніколаєнко І.Р. у минулому займався адвокатською діяльністю, а тому володіє достатніми правовими знаннями аби самостійно написати відзив на скаргу та не звертатися за правничою допомогою, колегія суддів визнає неспроможними з огляду на таке.
Колегія суддів встановила, що Ніколаєнко І.Р. має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 002662, видане 14.07.2020 Радою адвокатів Запорізької області. Право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності) з 22.04.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 визначено, що положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.
Таким чином, це право поширюється і на приватних виконавців, які можуть звернутися за захистом своїх прав та інтересів.
Той факт, що Ніколаєнко І.Р. раніше займався адвокатською діяльністю, не позбавляє його права скористатися послугами адвоката, оскільки звернення за професійною правничою допомогою є законним способом ефективного захисту своїх прав.
Справа стосується оскарження дій Ніколаєнка І.Р. , а тому він, навіть володіючи правовими знаннями, безпосередньо залучений до вирішення скарги та перебуває під впливом суб'єктивного ставлення до ситуації, що могло б призвести до упущення важливих деталей або неправильного акцентування уваги на окремих аспектах справи.
Адвокат, як стороння особа, здатен критично та неупереджено оцінити всі обставини справи, належним чином підготувати правову позицію та представити її в суді, що сприяє ефективнішому захисту прав та інтересів виконавця.
Таким чином, залучення адвоката є гарантованим державою правом виконавця безвідносно обставин та його кваліфікації.
Колегія суддів також враховує, що свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Ніколаєнка І.Р. було видане у липні 2020 року, і вже у квітні 2021 року його адвокатська діяльність була зупинена відповідно до поданої заяви. Тобто період його адвокатської діяльності тривав менше року, а з часу зупинення діяльності до моменту подання скарги у вересні 2024 року минуло понад три роки. За цей час професійні знання та навички, набуті під час короткого періоду адвокатської практики, могли втратити свою актуальність, що і стало передумовою для звернення за професійною правничою допомогою.
Також слід враховувати, що виконання обов'язків приватного виконавця потребує значних зусиль і часу, а залучення адвоката для підготовки документів дозволяє виконавцю зосередитися на своїх професійних обов'язках, зокрема на забезпеченні виконання судових рішень. Представництво інтересів виконавця з боку адвоката є частиною професійної діяльності адвоката, яка передбачає застосування його спеціальних знань, а не делегування обов'язків виконавця.
Доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції ненадання виконавцем доказів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний висновок, викладено в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Представник виконавця належними доказами, зокрема актом наданих послуг № 16/10 від 16 жовтня 2024 року, довів розмір витрат, які останній мав сплатити адвокату у зв'язку із розглядом справи.
Доводи скаржника про те, що він був позбавлений можливості заявити клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки у відзиві не було документів стосовно розміру таких витрат, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке.
Додатком до заяви про стягнення судових витрат від 16 жовтня 2024 року, адвокатом було долучено доказ надсилання цієї заяви разом із усіма додатками, зокрема актом наданих послуг № 16/10 від 16 жовтня 2024 року, на електронну пошту ОСОБА_1 « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Колегія суддів враховує, що вказана електронна пошта вказана самим ОСОБА_1 , факт отримання цієї заяви на електронну пошту ОСОБА_1 не заперечує, що свідчить про його обізнаність зі змістом такої заяви та доданими до неї матеріалами.
Колегія суддів надає оцінку доводам скаржника про те, що заявлений виконавцем розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та явно завищеним, оскільки адвокатом було підготовлено лише відзив на скаргу, на що витрачено порівняно невеликий проміжок часу. У судових засіданнях адвокат інтереси виконавця не представляв, а сама справа належить до справ незначної складності та не потребує вивчення великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час, вартість правничої допомоги на вирішення такої категорії справи виходить за межі середньої вартості послуг адвоката в м. Бровари, та відхиляє їх як безпідставні з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 вказано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат.
У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Стверджуючи про неспівмірність витрат на правничу допомогу скаржник не надає жодних доказів чи обґрунтувань на підтвердження своїх заперечень, що є його процесуальним обов'язком з огляду на приписи статей 12 та 81 ЦПК України.
Окрім цього колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі надав оцінку розміру витрат приватного виконавця на правничу допомогу за критеріями співмірності, реальності та розумності і визнав витрати в розмірі 15 000 грн завищеними, внаслідок чого дійшов висновку про стягнення лише 10 000 грн витрат на правничу допомогу.
Скаржник в апеляційній скарзі не навів доводів щодо помилковості такої оцінки суду першої інстанції, фактично повторив доводи суду першої інстанції, з яких він дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на правничу допомогу, та вважав цього достатнім для перегляду висновків суду першої інстанції в частині визначення розміру таких витрат.
Колегія суддів враховує, що саме подача скарги ОСОБА_1 мала наслідком звернення приватного виконавця до адвоката за правничою допомогою, а тому він має нести ризики, пов'язані з постановленням ухвали про відмову в задоволенні його скарги згідно зі ст. 452 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди скаржника із постановленою ухвалою, та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а тому колегія суддів їх відхилила.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, висновки суду відповідають обставинам справи, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Судові витрати
16 січня 2025 року представник приватного виконавця Ніколаєнка І.Р. - адвокат Прибильський В.Г. подав заяву про стягнення судових витрат, у яких просив стягнути на користь првиатного виконавця судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000 грн.
Колегія суддів враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Крім того, судом підлягає врахуванню такий критерій витрат, як співмірність, що оцінюється через співвідношення суми гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів (їх складності та необхідності), кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Дослідивши надані заявником докази та наведене у заяві обґрунтування, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не в повній мірі відповідає наведеним вище критеріям.
Так, у наданому заявником Акті надання послуг від 16 січня 2025 року зазначено, що адвокатом надано такі послуги:
1. Правовий аналіз апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2024 року в справі № 357/2297/23. Усна консультація клієнта по результату аналізу скарги.
2. Аналіз судової практики, в якій розглянуті подібні (аналогічні) питання, правовідносини, які є предметом спору в справі № 357/2297/23, для подачі письмових пояснень (заперечень) на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
3. Формування правової позиції виходячи із проаналізованої апеляційної скарги ОСОБА_1 та судової практики. Підготовка (написання, формування пакету документів) та подача письмових пояснень (заперечень) приватного виконавця на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2024 року в справі № 357/2297/23.
4. Підготовка та подача заяви про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції в справі № 357/2297/23.
5. Підготовка заяви про стягнення судових витрат (зокрема на професійну правничу допомогу) в справі № 357/2297/23.
6. Участь в судовому засіданні в Київському апеляційному суді по розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.10.2024 року в справі № 357/2297/23.
Апеляційний суд враховує, що адвокат Прибилський В.Г. пропустив строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки електронний примірник апеляційної скарги він отримав в електронний кабінет ЄСІТС 12 грудня 2024 року (том 1 а. с. 201), а приватний виконавець Ніколаєнко І.Р. - 02 січня 2025 року (том 1 а. с. 206). Проте письмові пояснення були подані лише 13 січня 2025 року, тобто більше ніж через місяць з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із апеляційною скаргою.
Окрім цього, за своїм змістом письмові пояснення є майже ідентичними відзиву на скаргу ОСОБА_1 , а тому колегія суддів вважає, що адвокат не міг витрати більше часу ніж 40 хвилин на складення таких пояснень.
У цей час колегія суддів також включає правовий аналіз апеляційної скарги ОСОБА_1 та усну консультацію клієнта за результатами аналізу скарги, аналіз судової практики та формування правової позиції, оскільки ці дії є взаємопов'язаними.
У судовому засіданні адвокат Прибильський В.Г. брав участь в режимі відеоконференції, а саме засідання тривало 20 хвилин (том 2 а. с. 8).
Колегія суддів відмовляє у стягненні витрат на правничу допомогу за підготовку та подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки подача такої заяви є правом сторони та бажанням адвоката не прибувати в судове засідання особисто, а також за підготовку заяви про стягнення судових витрат, оскільки це не пов'язано із розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Колегія суддів також звертає увагу, що адвокат Прибильський В.Г. в Акті не вказав час, витрачений на надані послуги, а також ціну таких послуг, зокрема не вказано про зміст усних домовленостей з Ніколаєнко І.Р. щодо вартості надання послуг відповідно до п. 4.1 договору про надання правничої допомоги № 20-10-23П.
За таких обставин, колегія суддів виходить із вартості однієї години роботи адвоката, вказаної ним в акті надання послуг від 16 жовтня 2024 року (том 1 а. с. 158), а саме 1 200 грн за годину.
З огляду на вищевикладене, оцінивши заявлені витрати на професійну правничу допомогу та подані на їх підтвердження докази, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи та обсягу наданих адвокатом послуг, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо реальності, розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені статтями 137 та 141 ЦПК України).
Колегія суддів дійшла висновку, що заява приватного виконавця Ніколаєнка І. Р. про розподіл судових витрат у зв'язку із розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанцій підлягає частковому задоволенню у сумі 1 200 грн. У решті заява задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 137, 141, 259, 263, 268, 374, 375, 381-384 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року про залишення без задоволення скарги на дії приватного виконавця - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка Ігоря Романовича судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосредньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 24 січня 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна