Справа № 11-кп/824/2642/2025
№ 757/39164/24-к
Категорія КК: ч. 3 ст. 110-2 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_1
07 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9
обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року, -
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 рокуобвинуваченим ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 29 січня 2025 року включно.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вказану вище ухвалу в частині продовження запобіжного заходу ОСОБА_10 скасувати та відмовити прокурору у задоволенні поданого клопотання в цій частині.
На думку захисника, ухвала суду є незаконною у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушенням кримінального процесуального законодавства України.
Захисник вказує, що суд не надав належної оцінки тому, що обвинувачення висунуте ОСОБА_10 , є необґрунтованим, а зазначена правова кваліфікація є некоректною з точки зору диспозиції ст. 110-2 КК України. На думку захисника, зібраними доказами в кримінальному провадженні не підтверджується здійснення фінансування воєнізованого підрозділу окупаційної влади на території АР Крим на загальну суму 252 174,201 грн. Відсутність таких доказів свідчить про необґрунтованість обвинувачення та, як наслідок, відсутність підстав для подальшого тримання ОСОБА_10 під вартою. Крім того, захисник вважає, що обвинувальний акт не містить зазначених дій, вчинення яких фінансувалося з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, або насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Оплата послуг охорони, на думку захисника, не є фінансуванням дій, вчинений з метою, що визначена ч. 1 ст. 110-2 КК України. А також у обвинувальному акті жодним чином не обґрунтовується спеціальна мета нібито фінансування дій.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження ОСОБА_10 строку тримання під вартою, поза увагою суду залишились наявні міцні соціальні зв'язки, а саме сестри з інвалідністю, дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивний імідж. Тому суд помилково дійшов висновку щодо наявності ризику ухилення ОСОБА_10 від органів досудового розслідування, прокуратури та суду. Вказує, що існування ризику, а саме залишення місця проживання чи перетину кордону, повністю не уможливлюється через запровадження на всій території України воєнного стану, що істотно обмежує можливість виїзду за її межі чоловіків призивного віку. Під час тривалого строку проведення досудового розслідування стосовно ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , останній не залишав свого місця проживання, не перетинав державний кордон, з'являвся за викликом до слідчого та суду. Помилковим, на думку захисника, судом встановлено наявність ризику незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. У даному провадженні вже допитано усіх осіб, показання яких мають значення для кримінального провадження, а тому малоймовірно, що ці особи змінять свої показання під час судового розгляду.
В апеляційних скаргах захисники ОСОБА_12 та ОСОБА_9 просять вказану ухвалу суду скасувати в частині продовження ОСОБА_11 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та відмовити прокурору у задоволенні клопотання прокурора.
На думку захисників ухвала суду є незаконною у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушенням кримінального процесуального законодавства України.
На думку захисників, висновки суду щодо наявності ризиків, визначених ст. 177 КПК України, відносно ОСОБА_11 не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та є надуманими.
Так, безпідставним, сторона захисту вважає встановлений судом ризик переховування обвинуваченого від суду на підставі лише тяжкості можливого покарання ОСОБА_11 за інкриміновані злочини. Твердження щодо ризику впливу ОСОБА_11 на свідків чи продовження його злочинної діяльності через взаємодію з ОСОБА_13 , який знаходиться на території Росії, є лише припущенням, що не підтверджується жодними доказами.
Ризик ухилення ОСОБА_11 від суду, на думку захисників, також є необґрунтованим, оскільки таке твердження не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Так, у ОСОБА_11 міцні та сталі соціальні зв'язки, які свідчать про відсутність намірів переховуватися від органів обвинувачення та суду. Тим більше, ризик переховування додатково можна запобігти шляхом покладення на ОСОБА_11 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Разом з тим, бездоказовим є твердження суду, що перебуваючи на волі ОСОБА_11 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження. Зокрема, зібрані у справі докази перебувають під контролем прокурора зі слідчим, отже доступ до них ОСОБА_11 та членів його родини об'єктивно обмежений, а з урахуванням того, що ОСОБА_11 близько 13 місяців перебуває під вартою - настання цього ризику є фактично неможливим.
Захисники вказують про безпідставність ризику вчинення ОСОБА_11 іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінальних правопорушень, у яких він підозрюється.
Обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_11 , на думку сторони захисту, є необґрунтованим. Органом досудового розслідування не зібрано належних та допустимих доказів, які б підтверджували винуватість у вчиненні злочинів за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111; ч. 3 ст. 110-2 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників та обвинувачених, які підтримали подані апеляційні скарги, пояснення прокурорів, які заперечили проти скасування ухвали суду, оскільки вона є законною та обґрунтованою, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг захисників, колегія суддів вважає, що останні не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Під час судового розгляду суд, відповідно до положень ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Як убачається з матеріалів, наданих судом першої інстанції, судом розглянуто письмові клопотання прокурора про продовження ОСОБА_11 , ОСОБА_10 строку тримання під вартою. Судом заслухано думку сторін кримінального провадження, вивчено матеріали судового провадження.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції дотримано вимоги кримінального процесуального закону в ході розгляду вказаного питання.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою. Отже будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою не є можливим згідно з процесуальними нормами КПК України.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Судом враховано те, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111; ч. 3 ст. 110-2 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України, проти основ національної безпеки України.
Так, судом першої інстанції враховано обставини скоєння інкримінованих обвинуваченим злочинів, покарання, яке може бути призначене, за умови визнання їх винним, що, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (п. 80), в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Окрім того, серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинувачених переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, судом враховано дані про особу обвинувачених, стадію судового розгляду вказаного кримінального провадження, а тому колегія суддів погоджується з обґрунтованістю ризику незаконного впливу на свідків чи іншого можливого перешкоджання кримінальному провадженню.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційних скарг захисників про відсутність доказів винуватості їх підзахисних, з огляду на докази, зібрані під час здійснення досудового розслідування. Питання доведення чи не доведення винуватості обвинувачених є предметом розгляду судом першої інстанції на підставі безпосередньо досліджених доказів під час судового розгляду, який на даний час не завершений.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року. Тому апеляційні скарги захисників підлягають залишенню без задоволення.
Керуючись ст. 376, ст. 407, ст. 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року, якою обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_10 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/2642/2025
№ 757/39164/24-к
Категорія КК: ч. 3 ст. 110-2 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_1
07 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9
обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року, -
Приймаючи до уваги те, що складання ухвали вимагає значного часу, колегія суддів вважає за можливе обмежитися складанням і оголошенням лише резолютивної її частини.
Керуючись ст. 376, ст. 407, ст. 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року, якою обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_10 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголосити 13 січня 2025 року о 14 годині.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3