22 січня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_5 , на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2024 року, стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, із середньою освітою, не працюючого, громадянина України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
-якою відмовлено у задоволенні подання начальника Центрального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях про вирішення питання про звільнення від покарання ОСОБА_6 ,
Учасники судового провадження
прокурор ОСОБА_7
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу суду скасувати з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити нову ухвалу, якою подання начальника органу пробації - задовольнити та звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання, призначеного вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.02.2021, у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою суду відмовлено у задоволенні подання начальника Центрального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях про вирішення питання про звільнення від покарання ОСОБА_6 .
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор пояснює, що ОСОБА_6 засуджений вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.02.2021 за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин. Вказаний вирок набрав законної сили 25.03.2021 та 12.04.2021 звернений до виконання. Станом на момент звернення начальника органу пробації до суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання ОСОБА_6 вирок від 22.02.2021р. не виконано, залишились невідпрацьованими 44 години громадських робіт.
Посилаючи на п.1 ч.1 ст.80 КК України вказує, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом двох років - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі. З матеріалів долучених до подання органу пробації та які були досліджені під час судового розгляду вбачається, що вироком суду від 22.02.2021 ОСОБА_6 було засуджено з ч. 1 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт, з моменту набрання законної сили цим вироком минуло більше 2 років. За цей період ОСОБА_6 інших злочинів не вчинив, в тому числі відсутній обвинувальний вирок суду щодо визнання його винуватим в ухиленні від відбування покарання.
На думку прокурора, подання органу пробації про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку підлягає задоволенню, а ухвала Центрального районного суду міста Миколаєва від 14.10.2024 - скасуванню.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
У квітні 2024 року начальника Центрального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях звернувся до суду із поданням, у якому просив про звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 лютого 2021 року покарання у вигляді громадських робіт. В обґрунтування послалась про те, що строк виконання обвинувального вироку відносно ОСОБА_6 сплинув, а факт ухилення засудженим від відбуття цього покарання не є підтвердженим у встановленому законом порядку.
Ухвалою суду відмовлено у задоволенні подання начальника Центрального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях про вирішення питання про звільнення від покарання ОСОБА_6 ,
Відмовляючи в задоволенні подання, суд дійшов до думки, що «виконання вироку», про яке йдеться у статті 80 КК України, полягає в реалізації покарання, матеріали справи поза розумним сумнівом доводять, що в цьому випадку призначене ОСОБА_6 покарання є реалізованим, адже він почав його відбувати в межах строків, передбачених у статті 80 КК України. Отже, фактичні підстави стверджувати про те, що строк давності виконання обвинувального вироку відносно нього сплинув та цей вирок не має виконуватись, вочевидь є відсутніми.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив направити матеріали судового провадження на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.
Як вбачається з матеріалів судового провадження та особової справи ОСОБА_6 , останній засуджений вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.02.2021 за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин. Вказаний вирок набрав законної сили 25.03.2021 та 12.04.2021 звернений до виконання.
У квітні 2024 року начальника Центрального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із поданням, у якому просив про звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 лютого 2021 року покарання у вигляді громадських робіт. В обґрунтування послалась про те, що строк виконання обвинувального вироку відносно ОСОБА_6 сплинув, а факт ухилення засудженим від відбуття цього покарання не є підтвердженим у встановленому законом порядку.
Станом на момент звернення начальника органу пробації до суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання ОСОБА_6 вирок від 22.02.2021р. не виконано, залишились невідпрацьованими 44 години громадських робіт.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом двох років - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.
Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків.
Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати право обмеження, які входять до його змісту, сама до себе - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.
Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Частинами 3 та 4 статті 80 КК України передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
З матеріалів особовою справи, які були досліджені під час судового розгляду вбачається, що вироком суду від 22.02.2021 ОСОБА_6 було засуджено з ч. 1 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт, з моменту набрання законної сили цим вироком минуло більше 2 років.
Разом з тим, в матеріалах особової справи міститься повідомлення від т.в.о начальника ВП №1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області, в якому вказано, що відносно ОСОБА_6 було заведено розшукову справу №16/08/23/2023 від 07.08.2023р.
Проте, судом першої інстанції питання про те, чи ухилявся ОСОБА_6 від відбування покарання, не обговорювалось, адже на думку суду, в обставинах цієї справи жодного значення для вирішення подання начальника Центрального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях про вирішення питання про звільнення від покарання ОСОБА_6 , воно не мало.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду та вважає, що судом першої інстанції належним чином не перевірено поведінку засудженого після ухвалення щодо нього вироку Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 лютого 2021 року, зокрема, вчинення чи не вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від виконання вироку, наявності останнього на обліку в органах національної поліції, як особи, що ухиляється від органів досудового розслідування чи суду.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні подання органу пробації про вирішення питання про звільнення від покарання ОСОБА_6 , є передчасним, зробленим без повного дослідження обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, залишивши недослідженими обставини, з'ясування, яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, ці порушення кримінального процесуального закону, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотними.
Відповідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 цього Кодексу чи ст. 381 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий судовий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини 2 статті 412 КПК України.
Отже, суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили йому повно та всебічно розглянути справу і постановити законне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до вимог статей 412 і 415 КПК України є підставою для скасування ухвали і призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
Внаслідок скасування оскаржуваної ухвали та призначення нового розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості щодо розгляду решти апеляційних вимог прокурора і вони підлягають перевірці при новому судовому розгляді кримінального провадження.
При новому розгляді провадження суду необхідно усунути зазначені порушення кримінального процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно дослідити всі обставини, перевірити доводи, які викладені в апеляційній скарзі прокурора, та прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись ст.376, 405,407, 409, 412, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури м. Миколаєва ОСОБА_5 , - задовольнити частково.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 жовтня 2024 року, стосовно ОСОБА_6 , - скасувати.
Матеріали судового провадження стосовно ОСОБА_6 , направити на новий судовий розгляд.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді