Провадження № 22-ц/803/618/25 Справа № 214/5799/22 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
22 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №214/5799/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, визнання права власності на частку майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2024 року ухвалене у складі судді Ткаченка А.В., -
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до відповідача ОСОБА_2 та просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_2 з лютого 2007 року по 17 червня 2011 року; визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнавши за нею право власності на його частину та визнати за нею право власності на частину автомобіля марки Volkswagen Caddy, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_2 , посилаючись на фактичне проживання у спірний період разом з відповідачем однією сім'єю як чоловіка та жінки та придбання указаного майна за їх спільні кошти. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що на початку 2007 року вона познайомилась з відповідачем та з кінця лютого 2007 року вони стали проживати спільно як чоловік та жінка однією сім'єю по АДРЕСА_2 у квартирі, придбаній відповідачем в листопаді 2006 року за кредитні кошти. Вона на той час працювала в Криворізькому підрозділі ДП Придніпровської залізниці, маючи постійний та стабільний дохід. ОСОБА_2 працював на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Вони робили спільні покупки, оплачували комунальні послуги, витрачали спільні кошти на будівництво будинку, їздили разом відпочивати, у гості до їх батьків та друзів. Приблизно в травні 2007 року вони з ОСОБА_2 прийняли спільне рішення про купівлю будинку, для чого вирішили продати квартиру відповідача по АДРЕСА_2 та у разі потреби узяти кредит в банку. Однак квартира відповідача була обтяжена іпотекою, тому для того, щоб погасити борг ОСОБА_2 перед банком та зняти іпотеку, її батько надав ОСОБА_2 в борг кошти у сумі 20 000,00 грн., які потім з нього не вимагав, оскільки вони з відповідачем проживали однією сім'єю та батько умовно подарував ці кошти їй. Квартира відповідача була продана 4-5 липня 2007 року, вона була присутня при підписанні договору купівлі-продажу у нотаріуса, вартість квартири та суму продажу не пам'ятає. 05 липня 2007 року вони придбали домоволодіння по АДРЕСА_1 , де вона знову була присутня при підписанні договору купівлі-продажу, домоволодіння було придбано за 60 600,00 грн. Ураховуючи, що грошових коштів, у тому числі і її особистих заощаджень не вистачало, довелось брати кредит у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», тому будинок було придбано частково за їх з ОСОБА_2 власних коштів та частково за рахунок кредиту. В подальшому частину кредитних коштів було використано на придбання будівельних матеріалів. Власником домоволодіння було зазначено ОСОБА_2 на вимогу банку та для одержання кредиту, який вони погашали спільними коштами. Після купівлі домоволодіння вони, за спільні кошти кожного, почали облаштування будинку, замінивши вікна та звівши новий паркан, ворота, тощо. Однак в подальшому вони помітили відділення цегли будинку від його саманної частини, та після консультації з будівельниками прийняли рішення про будівництво нового будинку. У січні 2008 року вони розпочали копати фундамент та готуватися до будівництва, на початку вересня за спільні кошти частково закупили будівельні матеріали, до 22 вересня 2008 року залили фундамент бетоном, після повернення з відпустки, яку провели спільно з друзями, почали займатися будівництвом. У квітні 2009 року вони переїхали з будинку до літньої кухні, щоб зробити основну частину будинку до холодів, за цей час було повністю зруйновано старий будинок, збудовані стіни та внутрішні перестінки, зроблений дах. У листопаді 2009 року вони тимчасово переїхали до сусідів по АДРЕСА_1 , бо ні у будинку, ні у літній кухні було неможливо жити, де мешкали до листопада 2010 року. Навесні 2010 року вони за спільні кошти закупили будівельні матеріали та продовжили будівельні роботи: обшивку стін та стелі, опалення, санвузли, кахель, придбали меблі та побутову техніку, речі домашнього вжитку. У листопаді 2010 року вони відсвяткували новосілля, де були їх друзі та сусіди. Після чого вони продовжували облаштування будинку, закуповуючи за спільні кошти будівельні матеріали та побутову техніку і меблі, а 17 червня 2011 року офіційно уклали шлюб, від якого мають малолітню доньку ОСОБА_3 . У грудні 2012 року вони з донькою зареєстрували своє місце проживання у спірному домоволодінні. 22 грудня 2016 року була підписана декларація про готовність будинку до експлуатації, за яким будинок визнано готовим до експлуатації після його реконструкції. Оформленням будинку займалася вона особисто, для чого ОСОБА_2 надав їй довіреність. Таким чином у період з 2007 року по 2022 року ними спільно було зроблено: заведення нового забору, ворота, заміна вікон на металопластикові 2008-2009 роки, повністю зруйнований та збудований новий будинок, проведено оздоблювальні роботи в будинку 2009-2015 роки, збудований гараж 2012 роки, зроблене нове замощення. Тобто замість старого був збудований зовсім інший капітальний будинок та інші елементи домоволодіння, що суттєво відрізнялось від старого та складає вартість згідно висновку оцінювача 783 181,00 грн. Тобто спірне домоволодіння за час проживання однією сім'єю та перебування у шлюбі з відповідачем істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок їх спільних трудових чи грошових затрат, а тому вважає його спільної сумісною власністю їх з ОСОБА_2 .
Крім того, у період шлюбу 12 жовтня 2018 року ними було придбано автомобіль марки Volkswagen Caddy, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_2 , який теж являється їх спільною з відповідачем сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.
27 вересня 2022 року рішення суду шлюб між ними розірвано, тому з метою захисту майнових прав просить задовольнити вимоги.
У ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 вимоги уточнила та у редакції уточненого позову від 04.04.2023 просила суд визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнавши за нею право власності на його частину та визнати спільною сумісною власністю автомобіль марки Volkswagen Caddy, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_2 , визнавши за нею право власності на його частину, посилаючись на виявлення технічних помилок у прохальній частині первісно поданої позовної заяви.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2024 року позов ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, визнання права власності на частку майна, задоволено частково - встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 до ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2010 до 17.06.2011.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб марки Volkswagen Caddy, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_2 , визнавши право власності по частині за кожним на транспортний засіб. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору у сумі 992,40 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначає, що твердження про те, що позивачкою не надано доказів спільного проживання однією сім'єю є хибними та не відповідають обставинам справи, оскільки, в сукупності докази, надані позивачем, свідчать про те, що в період з кінця лютого 2007 року до 17 червня 2011 року (укладання офіційного шлюбу) позивач з відповідачем проживали спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, мали взаємні права та обов'язки.
Крім того, апелянт зауважує, що в порушення ст.141 ЦПК України, судом не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу.
Від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в якому вона просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, із зазначеною апеляційною скаргою не погоджується в повному обсязі, вважає її безпідставною.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
При цьому, сам факт спільного проживання без установлення ведення спільного господарства, спільного побуту та спільного бюджету, не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Як зазначає позивач у апеляційній скарзі, до суду першої інстанції надані беззаперечні докази спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу у період з лютого 2007 року до 17 червня 2011 року, а саме даний факт підтверджується фотографіями та показами свідків.
Але фотографії, надані позивачем не можуть слугувати підтвердженням факту спільного постійного проживання разом однією сім'єю. Крім того, фотографії без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом спірного періоду часу установлені відносини, які притаманні подружжю.
Відповідач не заперечує, що вони з позивачем протягом тривалого часу зустрічалися (біля 3 років), але однією сім'єю з спільним проживанням стали приблизно з січня 2010 року. Разом з тим, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Окрім того, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Вважає, що відповідачем у суді першої інстанції належними та допустимими доказами було доведено, що оскаржуване домоволодіння було придбане частково за рахунок коштів від продажу його особистої квартири, а залишок за рахунок кредитних коштів.
Разом з тим, звертає увагу колегії суддів, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу.
Крім того, позивачем до позовної заяви, в процесі розгляду справи та до апеляційної скарги не надано розрахунку правової допомоги з відображенням вартості години за види послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях, вчинення окремих процесуальних дій поза судовими засіданнями. Тому, твердження позивача про стягнення з відповідача судових витрат, а саме - витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. та 10 000 грн. є не обґрунтованим та не доведеним.
Позивач та її представник в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовільнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; та визнання за нею права власності на його частину. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки Volkswagen Caddy, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_2 , визнання права власності по частині за кожним на транспортний засіб не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині не перевіряється.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що з 17 червня 2011 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 (а.с.78 - копія свідоцтва), який рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 27 вересня 2022 року між ними розірвано.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.79 - копія свідоцтва).
У період шлюбу сторони придбали транспортний засіб марки Volkswagen Caddy, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_2 (а.с.80 - копія свідоцтва).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з не доведенням факту сумісного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 саме у період придбання та реконструкції (будівництва) спірного домоволодіння, вимога про поділ житлового будинку задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та, розглянувши доводи апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Отже, ознаками фактичної сім'ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов'язки.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Разом з тим, згідно із ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні ст.74 СК України, слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Отже особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 року в справі №149/2697/21 (провадження №61-10505св22) зроблено висновок, що «проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) зробила висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У зв'язку із цим суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
На підтвердження обставин, викладених у позовній заяві ОСОБА_1 , надала суду: копію розписки про взяття відповідачем ОСОБА_2 у борг у її батька ОСОБА_6 суми 20000 грн. для погашення кредиту за квартиру; квитанції про погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитом по квартирі за період з листопада 2006 року по 04 червня 2007 року; копії накладних про придбання цементу 12.09.2008 ОСОБА_7 ; копії товарних чеків про придбання будівельних матеріалів 07.11.2007, 09.11.2007 та у 2009 році; копії квитанцій про оплату комунальних послуг по АДРЕСА_1 , де платником зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_8 ; фотографії ОСОБА_1 на фоні будинку (без дати на самому фото), спільного відпочинку позивача з відповідачем у вересні 2008 року та спільні фото їх та родичів, дитини і домоволодіння за період з червня 2011 року і до 2015 року (без дат на фото).
В судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , підтвердили, що позивач з відповідачем почали проживати разом з 2007 року, тобто до моменту придбання оскаржуваного домоволодіння.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження №61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц (провадження №61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц (провадження №61-42601св18).
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні надана оцінка вказаним вище доказам, з якою погоджується колегія суддів. Наявність підпису позивача на певних квитанціях про оплоту комунальних послуг не може однозначно свідчити про ведення спільного побуту з відповідачем в оспорюваний позивачем період, оскільки платником в них зазначено власника - ОСОБА_2 . Даний факт може свідчити про фактичну оплату позивачем, але не підтверджує безпосередню участь особистими коштами у спільних майнових з відповідачем (родинних) інтересах. Про що наполягав в судовому засіданні апеляційного суду відповідач по справі, пояснюючи що інколи оплату за його проханням і за його кошти дійсно здійснювала позивач. Іншого в суді позивачем не доведено.
Крім того, колегія суддів зазначає, що наявність розписки ОСОБА_2 , на яку позивач посилається як на підтвердження того, що кошти на придбання спірного домоволодіння надавались відповідачу батьком позивача, як члену їх родини, не приймається судом апеляційної інстанції, оскільки з тексту даної розписки вбачається, що ОСОБА_6 (батько позивача) 31.05.2007р. надав 20 тис. грн. відповідачу по справі терміном на 1 рік для погашення боргу за квартиру (т.1 а.с.31).
Таким чином, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про недоведення позивачем факту сумісного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у період придбання та реконструкції (будівництва) спірного домоволодіння.
Доводи апеляційної скарги полягають у незгоді з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом обставин справи та невірне застосування ним законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Крім того слід зазначити, що спірний будинок після того як був перебудований, фактично став новим об'єктом нерухомості, оскільки суттєво збільшилась його площа (в позові ставиться питання про поділ саме перебудованого будинку), не був прийнятий до експлуатації, право власності на нього в установленому законом порядку не зареєстровано.
Як зазначив Верховний Суд в сойпостанові від 16.02.2024 у справа №09/510/21 (провадження №61-13408св23): «Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (справа № 14-56цс22).
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об'єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об'єкта незавершеного будівництва.
Встановивши, що спірне майно є незакінчений будівництвом будинок, який не зданий в експлуатацію та який не зареєстрований у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим неможливо визнати його спільною сумісною власністю подружжя, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у позивача в даному випадку виникло право на частину будівельних матеріалів і виконаних робіт, вкладених у будівництво житлового будинку та господарських споруд на час припинення шлюбу, однак таких вимог позивач не заявив, а тому суди дотримуючись принципу диспозитивності цивільного процесу дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА1».
В даній справі вимоги про визнання за сторонами спору права на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або присудження відповідної грошової компенсації не заявлялись та судами не вирішувались, як і відсутні в матеріалах справи відомості про перелік таких матеріалів чи обладнання, або вартість спірного майна.
У справі «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, оскільки воно відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 22 січня 2025 року.
Головуючий суддя О.В.Агєєв