Справа № 320/12664/23 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
22 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд визнати протиправним та скасувати п. 5.7 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2022 № 136 "Про результати службового розслідування призначеного наказом від 30.08.2022 № 443ад та від 30.09.2022 № 113"; визнати протиправним та скасувати п. 6.4.4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2022 № 136 "Про результати службового розслідування призначеного наказом від 30.08.2022 № 443ад та від 30.09.2022 № 113".
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 16 вересня 2024 року позов задовольнив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що з початку збройної агресії Росії з 24.02.2022 по розташуванню військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 агресором неодноразово здійснено ракетно-бомбові удари, що призвели до виведення з ладу військового майна. З метою перевірки наявності зброї та боєприпасів закріпленої за підрозділами військової частини, в період з 28 червня 2022 року по 26 серпня 2022 року у військовій частині НОМЕР_1 проведено позапланову інвентаризацію стрілецької зброї (ракет, боєприпасів), про що за її результатами був складений акт №1074 від 29 серпня 2022 року. За результатами проведеної позапланової інвентаризації виявлено, що фактична наявність стрілецької зброї, боєприпасів та майна, яка рахується за службою ракетно-артилерійського озброєння військової частини НОМЕР_1 обліковим даним служби ракетно-артилерійського озброєння логістики - не відповідає. У зв'язку з наведеним було проведено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та ступеня вини, відносно факту втрат та нестач стрілецької зброї та боєприпасів служби ракетно-артилерійського озброєння логістики військової частини НОМЕР_1 . За результатами проведеного службового розслідування було встановлено, що втрата зброї та боєприпасів сталась внаслідок протиправної поведінки позивача та інших військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у невиконанні чи неналежному виконанні ним обов'язків військової служби, тобто не здійснював належний контроль та належне зберігання ввіреного йому військового майна. Винних осіб, відповідно до завданої шкоди кількома військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , та з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди, притягнули до матеріальної відповідальності у рівних частинах відповідно до довідки розрахунку від 28 жовтня 2022 року № 1625 загальна сума з кратністю 857 415,90 грн. грн. Зокрема позивача притягнули до підвищеної матеріальної відповідальності у розмірі 107 176, 99 грн. та за неналежне виконання вимог статті 11, статті 12, статті 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 1,5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, внаслідок чого було завдано шкоду державі. У зв'язку з наведеним позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Апелянт вважає, що з урахуванням викладеного, підстав для задоволення позовних вимог немає.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає не задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) видано наказ № 443ад "Про призначення службового розслідування".
30.09.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 113 "Про продовження службового розслідування призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2022 № 443ад".
За результатами проведення службового розслідування, був складений Акт службового розслідування.
08.11.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 136 "Про результати службового розслідування призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2022 № 443ад та від 30.09.2022 № 113", зокрема, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Згідно п. п. 5.7 вказаного наказу за неналежне виконання вимог ст. ст. 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абз. 1 та 5 ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, внаслідок чого було завдано шкоду державі, на старшого авіаційного техніка інженерно-авіаційної служби 1 авіаційної ескадрильї Військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, догана.
Згідно п. п. 6.4.4 наказу, старшого авіаційного техніка інженерно-авіаційної служби 1 авіаційної ескадрильї Військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , притягнуто до підвищеної матеріальної відповідальності у розмірі 107 176,99 грн.
Не погоджуючись з підпунктами 5.7, 6.4.4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2022 № 136, позивач звернувся до суду з позовом.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження, зокрема, рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут).
Відповідно до статті 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, обов'язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Положеннями статті 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно статті 26 Статуту військовослужбовців залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 27 Статуту передбачено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від інших видів відповідальності за ці правопорушення.
Спеціальним нормативним актом в сфері регулювання відносин при проходженні військової служби є Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 р. № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).
Дисциплінарний статут визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України (ст. 1 Дисциплінарного статуту).
Згідно ст. 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Положеннями пунктів 83-85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено порядок накладення дисциплінарних стягнень, відповідно до якого на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Згідно статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до вимог ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок № 608).
Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Згідно п. 1 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (п. 1 розділу V Порядку № 608).
Згідно з вимогами п. 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
У п. 1 розділу VI Порядку № 608 вказано, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).
Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність (ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX).
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди (ч.2 ст. 3 Закону № 160-IX).
Відповідно до ч. 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди зокрема в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Згідно ч. 1 статті 9 Закону № 160-IX завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Частиною 3 ст. 9 Закону № 160-IX передбачено, що обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.
Вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №333/7160/17.
Отже, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону № 160-IX, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Тобто, обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.
З урахуванням висновків Верховного Суду в межах даної адміністративної справи встановленню підлягає наявність/відсутність складу правопорушення, вчиненого позивачем та наявність взаємозв'язку між діями останнього та заподіяною шкодою державі.
Судом встановлено, що підставою для винесення оскаржуваного наказу від 08.11.2022 № 136 в частині притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності слугував Акт службового розслідування, за результатами якого встановлено, що позивач порушив вимоги статті 11, статті 12, статті 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 1,5 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України
Так, згідно Акту службового розслідування (ст.25) 24 лютого 2022 року орієнтовно о 05 год 35 хв по стоянці першої авіаційної ескадрильї був нанесений ракетний удар з боку збройних сил Російської федерації. Ударною хвилею печатки та замки кімнати зберігання зброї були зірвані, ящики зі зброєю та боєприпасами були цілі, неушкоджені, закриті на замки та опечатані. Після вибуху зброю та боєприпаси, які були в ящиках, перенесли до замаскованого командного пункту першої авіаційної ескадрильї. Весь час на замаскованому командному пункті першої авіаційної ескадрильї знаходився лейтенант ОСОБА_1 , який спостерігав за тим, що зброю та боєприпаси розтягують військовослужбовці першої авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 в порушення вимог керівних документів, але порушення не припинив, а також ніяких заходів для її правильної видачі та збереження не прийняв.
На сторінці 47 Акту міститься висновок про те, що у період з 24 лютого 2022 року по 29 жовтня 2022 року, існує імовірність втрати зброї, боєприпасів та військового майна першої авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 , вказаній в довідці №1646 від 31.10.2022 року, у зв'язку з безвідповідальністю військовослужбовців військовослужбовців першої авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 , зокрема старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
На сторінці 52-53 Акту зазначено, що старший лейтенант ОСОБА_1 , будучи черговим стоянки підрозділу першої авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 , втратив зброю та боєприпаси першої авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 , що були залишені йому під охорону, та не передав зброю та боєприпаси матеріально-відповідальній особі першої авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 . Вказано, що в діях ОСОБА_1 вбачається порушення вимог ст.11, 17 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ч.3 ст.421 Кримінального кодексу України, п.1 ч.1 ст.6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
У п.4.7 Акту (ст. 192) продубльовано наведений вище висновок щодо порушення позивачем вимог Статуту та Законів.
У позовній заяві позивач зазначив, що належним чином виконував свої службові обов'язки та діяв відповідно до Закону і обстановки.
Дослідивши зміст Акту службового розслідування колегія суддів дійшла висновку, що зі змісту останнього неможливо встановити дату чи період втрати зброї та боєприпасів, найменування та кількість втраченої зброї та боєприпасів саме з вини позивача.
Фактично у Акті комісією наведено припущення про те, що в період з 24.02.2022 по 29.10.2022 існує ймовірність втрати зброї, боєприпасів та військового майна.
Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, припущення комісії щодо ймовірності втрати зброї, боєприпасів та військового майна не можуть слугувати підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки такі обставини мають бути чітко встановлені.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 було притягнуто позивача до матеріальної і дисциплінарної відповідальності без встановлення необхідних підстав, тобто в порушення вимог ч. 2 ст. З Закону № 160-ІХ і ст. 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Зокрема за результатам службового розслідування не було встановлено час (період часу), коли була втрачена зброя, не встановлені обставини, за яких втрачена зброя (цю зброю вкрадено, знищено чи не було належним чином організовано її облік), не встановлено конкретні діяння (дія чи бездіяльність) військовослужбовця, які призвели до втрати зброї.
До того ж командуванням військової частини НОМЕР_1 не враховано обставини збройної агресії та наявність у діяннях ОСОБА_1 ознак крайньої необхідності, не досліджено наявність чи відсутність бойового імунітету.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що в Акті службового розслідування не міститься достатніх посилань на встановлення під час його проведення умов, передбачених ч. 3 ст. 3 Закону № 160-IX для притягнення позивача до матеріальної відповідальності; не встановлено наявність/відсутність обставин, що виключають матеріальну відповідальність, які визначені ч. 1 ст. 9 Закону № 160; не встановлено наявність причинного зв'язку між поведінкою позивача і настанням шкоди, вина позивача у заподіянні шкоди, які згідно вимог Закону № 160, є обов'язковими і необхідними умовами притягнення позивача до підвищеної матеріальної відповідальності.
Також відповідачем не доведено необхідність застосування саме такого виду матеріальної відповідальності, як підвищена матеріальна відповідальність.
Враховуючи те, що службовим розслідуванням не було встановлено та відповідачем не надано належних та допустимих доказів про заподіяння позивачем державі шкоди, колегія суддів вважає, що розслідування в частині, що стосується позивача, було проведено без встановлення всіх обставин, що мають значення для повного та об'єктивного проведення службового розслідування, за наслідками якого можливо було б дійти висновку про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Колегія суддів вважає, що в оскаржуваній частині наказу, так і в акті службового розслідування мотивувальна частина відносно позивача зводиться виключно до цитування положень Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України без наведення обставин, на яких гуртуються такі висновки та без конкретизації вчинених позивачем порушень з посиланням на відповідні докази. Фактично, на позивача перекладено відповідальність за колективні нестачі/пошкодження зброї/боєприпасів, однак, без аналізу та доведення наявності в його діях складу дисциплінарного проступку.
Крім того слід зазначити, що Законом України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2124-IX (набрав чинності 21.03.2022), встановлено правовий захист військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України" шляхом закріплення поняття "бойового імунітету" та закріплення в загальній частині Кримінального кодексу інституту звільнення від кримінальної відповідальності за втрати бойової техніки чи іншого військового майна.
Бойовий імунітет - звільнення військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України", від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Вказаний закон надає бойовий імунітет, звільнення від підвищеної матеріальної відповідальності за втрату зброї, боєприпасів та спеціальних засобів.
При прийнятті оскаржуваного наказу в частині, що стосується позивача, відповідачем наведені норми не враховувалися, при службовому розслідуванні обставини наявності/відсутності бойового імунітету не перевірялися.
З огляду на викладене у сукупності, враховуючи те, що відповідачем не було надано беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували висновки службового розслідування та давали б підстави для притягнення саме позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправними та скасування п. 5.7 та п. 6.4.4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2022 № 136 "Про результати службового розслідування призначеного наказом від 30.08.2022 № 443ад та від 30.09.2022 № 113".
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю.Коротких