Провадження № 22-ц/803/1006/25 Справа № 185/7717/24 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 30
15 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що він тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.
У зв'язку з шкідливими і тяжкими умовами праці отримав хронічні професійні захворювання, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 20 квітня 2021 року.
24 травня 2021 року первинно встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60 %.
23 травня 2022 року повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 60 %.
Вважає, що роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», що стало причиною отримання ним професійних захворювань та травми, тому вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 255600,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 120000,00 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову внаслідок не створення відповідачем належних та безпечних умов праці позивачу, який отримав хронічні професійні захворювання, внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем та її розмір 120000,00 грн., суд визначив з урахуванням істотності вимушених змін у житті позивача, ступеня втрати працездатності та характеру професійних захворювань та її наслідків для здоров'я останнього.
Не погодившись з таким рішення суду, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, зменшивши до 60000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що визначений судом розмір моральної шкоди, є завищеним. Посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв'язку між отриманими хронічними професійними захворюваннями та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці та даних акту за формою П-4 ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 27 років 3 місяці.
13 листопада 2020 року ОСОБА_1 був звільнений відповідачем з посади електрослюсаря підземного 5 розряду з повним робочим днем в шахті ВСП «Шахтоуправління Павлоградське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст.40 КЗпП України).
20 квітня 2021 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Бондаренко О.В. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 20 квітня 2021 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія поперекова-крижова білатеральна L5,S1 та шийна С6, С7, С8, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м'язово-тонічним в периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, код М54.1, М17-М19; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого-другого ступеня, код J44, J43.8; 3) нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3.
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: працюючи електрослюсарем підземним дільниці з видобудк вугілля № 1, займався ремонтом, ревізією електрообладнання. Внаслідок недосконалості технології, роботи шахтних механізмів і машин (комбайн, механізований комплекс, скребковий конвеєр, стрічковий конвеєр, скребковий перевантажувач тощо), відсутність можливості встановлення систем відсмоктування та уловлювання пилу підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму. Недосконалість технології передбачає значне використання ручної праці (піднесення матеріалів та обладнання тощо). Також внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування.
Причини виникнення професійного захворювання: важкість праці: робоча поза вимушена «на колінах і ліктях» впродовж 52 % змінного часу, при нормі до 10% часу зміни; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 36 кг, при нормі до 30 кг. Вміст пилу з вмістом SiО2 кристалічного до 10,0% в повітрі робочої зони в 23 рази перевищує ГДК ( 93,23 мг/м3, при ГДК 4 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 5 дБА (85 дБА, при ГДР 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99.
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААВ, № 126514; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 064634 від 24 травня 2021 року, ОСОБА_1 первинно, з 05 травня 2021 року до 01 червня 2022 року, встановлено третю групу інвалідності, з подальшим переоглядом, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 45% - радикулопатія з ДПП; 10% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААВ, № 564503; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 121163 від 23 травня 2022 року, ОСОБА_1 повторно безстроково з 01 червня 2022 року, встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 45% - радикулопатія з ДПП; 10% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі № 210/3177/17.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Згідно із частинами 1,3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
В даному випадку отримані професійні захворювання на виробництві пов'язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків в шкідливих умовах, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку із втратою ним професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК від 24 травня 2021 року серія 12 ААВ № 126514 та висновком МСЕК від 23 травня 2022 року серія 12 ААВ № 564503, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійних захворювань.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, так як внаслідок отриманих професійних захворювань, останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Разом з тим, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що визначена судом сума моральної шкоди підлягає стягненню без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є завищеним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд виходив із принципу розумності, виваженості, справедливості та конкретних обставини у справі.
Аргументи апеляційної скарги про те, що в діях товариства відсутні ознаки протиправності, які призвели до отримання хронічних професійних захворювань, а тому відсутні правові підстави для стягнення моральної шкоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_1 працював у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», отримані хронічні професійні захворювання відбулись під час виконання ним трудових обов'язків, що свідчить про незабезпечення безпечних та нешкідливих умов праці саме відповідачем, яка є особою, що несе відповідальність за порушення статті 13 Закону України «Про охорону праці».
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна