Провадження № 11-кп/803/928/25 Справа № 207/4604/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023041780000318 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 січня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, якому продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 05 березня 2025 року,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати як незаконну, постановити нову ухвалу, якою змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт у певний час доби та покласти на нього обов'язки: - прибувати до суду за першим викликом; - не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; - утримуватися від спілкування зі свідками.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що прокурором в клопотанні та судом першої інстанції в ухвалі не зазначено щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, при цьому ризики є недоведеними.
Стверджує, що обвинувачений має зареєстроване місце проживання, міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується за місцем проживання.
Також ОСОБА_7 про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення не повідомлявся, цивільний позов до нього не пред'являвся, ризики відсутні, інкриміноване йому кримінальне правопорушення є злочином, вчиненим з необережності.
Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 січня 2025 року ОСОБА_7 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 05 березня 2025 року.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначив, що ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти здоров'я особи, раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
Від обвинуваченого та прокурорів - процесуальних керівників не надійшло клопотання про їх участь у розгляді провадження під час апеляційного перегляду, у зв'язку з чим відповідно до ст.4221 КПК України розгляд апеляційної скарги проведено у відсутність обвинуваченого та прокурора, проти чого не заперечував захисник.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги захисника не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до матеріалів провадження, на розгляді Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт № 12023041780000318 щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у цьому кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді від 20.07.2023 року до обвинуваченого ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції 06.01.2025 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлена наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на свободі, може:
- переховуватися від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, при цьому враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, та обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення. Окрім того, ризик переховування від суду об'єктивно збільшується з урахуванням ведення в Україні воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку;
- незаконно впливати на свідків з метою змінити їх покази, оскільки відповідно до ст.23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений є особою, яка в силу ст.89 КК України раніше не судима, тобто притягувався до кримінальної відповідальності.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджується наданими судом першої інстанції матеріалами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: - особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, та встановлені ризики; - заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; - домашній арешт, з огляду на інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки відсутні відомості про міцні соціальні зв'язки за адресою, де буде проживати обвинувачений у разі обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, так як відповідно до обвинувального акта ОСОБА_7 розлучений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, пенсіонер, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за місцем реєстрації та проживання.
Окрім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, що спричинило смерть потерпілої, а тому, відповідно до п. 2 ч.4 ст.183 КПК України, суддя також має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Таким чином, підстав для застосування судом до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Посилання захисника на те, що прокурором в клопотанні не зазначено щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 відповідає вимогам ч.3 ст.199 КПК України, оскільки в ньому, в тому числі, зазначені обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, а також щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Твердження захисника, що обвинувачений має зареєстроване місце проживання, міцні соціальні зв'язки, позитивно характеризується за місцем проживання, про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення не повідомлявся, цивільний позов до нього не пред'являвся, колегія суддів вважає такими, що не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики.
Доводи апеляційної скарги про те, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення є злочином, вчиненим з необережності, не є слушним, оскільки суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст.121 КК України, характеризується виключно умисною виною.
Встановлення обставин суб'єктивної та об'єктивної сторони кримінального правопорушення є задачею судового розгляду, відповідно до якого, у випадку встановлення відсутності складу злочину постановлюється виправдувальний вирок.
Надані до апеляційної скарги документи на підтвердження того, що обвинувачений страждає на певні захворювання, - не свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_7 за станом здоров'я не може перебувати під вартою.
Колегія суддів звертає увагу на те, що питання щодо надання медичної допомоги в місцях попереднього ув'язнення регулюються, зокрема, Законом України «Про попереднє ув'язнення» та Порядком взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, що затверджений спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України №239/5/104 від 10.02.2012 року (далі Порядок №239/5/104).
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Статтею 21 вказаного Закону забезпечення медичного обслуговування осіб, взятих під варту, покладено на адміністрацію місць попереднього ув'язнення.
Відповідно до п. 2.3, 2.6, 2.8, 2.10 Розділу ІІ Порядку №239/5/104 медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Таким чином, стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 не є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки не встановлено факту неможливості тримання обвинуваченого під вартою.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні ухвали, що оскаржується, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 січня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _________ __________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4