Справа №761/42305/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/686/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
16 січня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року про відмову у арешті майна у кримінальному провадженні №12023100000001398 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023100000001398.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про накладення арешту на майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 із забороною державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора вчиняти реєстраційні дії стосовно вказаного нерухомого майна та забороною будь-кому і будь-яким чином користуватись, розпоряджатись та відчужувати вказане нерухоме майно.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що слідчий суддя безпідставно відмовив у задоволенні клопотання.
Вказує, що слідчим суддею не враховано, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, посилаючись на те, що у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння правом на чуже майно шляхом обману (шахрайство), а саме об'єктом нерухомого майна на території міста Києва шляхом підроблення документів та їх подальшим використанням.
Діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння правом на чуже майно шляхом обману (шахрайство), підроблення документів та використання завідомо підроблених документів, ОСОБА_8 вирішив підшукати об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру, в якій проживає одинока особа похилого віку, без родичів прямої лінії та без осіб, які нею опікуються.
Крім цього, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_9 від 08.07.2024, справа № 761/24759/24, проведено санкціонований обшук за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в ході якого було виявлено та вилучено копію заяви від 02.11.2023 року про прийняття спадщини за законом, а саме квартири за вищевказаною адресою, яка надіслана до Сьомої київської державної нотаріальної контори, а також копію листа-відповіді від 27.04.2024 року про долучення зазначеної заяви до спадкової справи № 698/2023 від 07.11.2023 року.
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що на даний час на підставі договору оренди житлового приміщення від 01.10.2024, за вказаною адресою проживає ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до зазначеного договору власником житла та в свою чергу орендодавцем є ОСОБА_8 .
Разом з тим, на даний час тривають цивільні спори з приводу успадкування вказаної квартири між ОСОБА_8 , та іншим спадкоємцем (родичем померлого ОСОБА_11 ), ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до інформаційної довідки КП КМР «КМ БТІ» №062/14-3152, об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності у спільних частках належить ОСОБА_13 та ОСОБА_11 (в рівних долях) в 2/3, ОСОБА_13 та ОСОБА_11 (в рівних долях) в 1/3.
Таким чином, станом на 04.11.2024 ОСОБА_8 не подав до нотаріальної контори документів, що підтверджують його родинні зв'язки зі спадкодавцем та не отримав свідоцтво про право на спадщину у складі якої є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .
Власник майна та його представник у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності учасників провадження, які не прибули у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_14 , який підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, СУ ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023100000001398, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 грудня 2023 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України та за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190 (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018), ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.
Так, досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 19.02.2018, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, у ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння правом на чуже майно шляхом обману (шахрайство), а саме об'єктом нерухомого майна на території міста Києва шляхом підроблення документів та їх подальшим використанням.
Так, за результатами досудового розслідування 22.07.2024 обґрунтовано повідомлено про підозру ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.
Так, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_9 від 08.07.2024, справа № 761/24759/24, проведено санкціонований обшук за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого було виявлено та вилучено копію заяви від 02.11.2023 року про прийняття спадщини за законом, а саме квартири за вищевказаною адресою, яка надіслана до Сьомої київської державної нотаріальної контори, а також копію листа-відповіді від 27.04.2024 року про долучення зазначеної заяви до спадкової справи № 698/2023 від 07.11.2023 року. Крім того, вилучено копію паспорта на ім'я ОСОБА_13 , технічний паспорт на квартиру за вказаною адресою, свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.11.2000 року, свідоцтво про право власності на житло від 28.04.1999 року, витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі.
Також досудовим розслідуванням встановлено, що 07.11.2023 до Сьомої київської державної нотаріальної контори надходив лист від ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини за законом на підставі чого Держаним нотаріусом ОСОБА_15 відкрито спадкову справу за №698/2023.
Зі змісту заяви встановлено, що ОСОБА_8 приймає у спадщину за законом квартиру АДРЕСА_1 після смерті свого двоюрідного дядька ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Адреса для листування: АДРЕСА_3 .
А вже 28.11.2023 до Сьомої київської державної нотаріальної контори звертається ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини за законом. Зі змісту заяви встановлено, що ОСОБА_8 приймає спадкове майно після смерті свого двоюрідного брата ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Та надав наступні документами: паспорт громадянина України ОСОБА_8 , документ № НОМЕР_1 , виданий 10.07.2023, органом 8025, РНОКП «ВІДМОВА»; «свидетельство о браке» ОСОБА_16 та ОСОБА_17 від 14.03.1959 за № 18; свідоцтво про смерть ОСОБА_13 від 21.04.2022 серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_18 від 24.03.2000 серії НОМЕР_3 ; «свидетельство о браке» ОСОБА_18 та ОСОБА_13 від 06.07.1966 за № 4966; свідоцтво про народження від 11.04.1968 за № 1251 на ім'я ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В подальшому, 24.07.2024 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_19 , (справа № 761/26270/24, провадження № 1-кс/761/16941/2024) застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_2 , на строк до 22.09.2024.
24.09.2024 під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, підозрюваним було введено суд в оману щодо неможливості відбування домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 та вказано, що за зазначеною адресою тепер проживають спадкоємці, та під час обрання запобіжного заходу заявлено клопотання щодо зміни місця відбування домашнього арешту в на адресу: АДРЕСА_3 .
Вказане клопотання судом було задоволено та підозрюваному обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_3 строком до 22.10.2024 року.
Крім того, 11.10.2024 надійшов рапорт старшого о/у в ОВС УКР ГУНП у м. Києві, що під час виконання доручення слідчого з приводу встановлення свідків кримінального правопорушення та безпосередньо користувача квартири за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що на даний час на підставі договору оренди житлового приміщення від 01.10.2024, за вказаною адресою проживає ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до зазначеного договору власником житла та в свою чергу орендодавцем є ОСОБА_8 .
Разом з тим, варто зауважити, що на даний час тривають цивільні спори з приводу успадкування вказаної квартири у суді першої та апеляційної інстанції між ОСОБА_8 , та іншим спадкоємцем (родичем померлого ОСОБА_11 ), ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка являється двоюрідною сестрою останнього.
Відповідно до інформаційної довідки КП КМР «КМ БТІ» №062/14-3152, об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності у спільних частках належить ОСОБА_13 та ОСОБА_11 (в рівних долях) в 2/3, ОСОБА_13 та ОСОБА_11 (в рівних долях) в 1/3.
Таким чином, станом на 04.11.2024 ОСОБА_8 не подав до нотаріальної контори документів, що підтверджують його родинні зв'язки зі спадкодавцем та не отримав свідоцтво про право на спадщину у складі якої є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .
07.11.2024 прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023100000001398, в якому просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , із забороною державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора вчиняти реєстраційні дії стосовно вказаного нерухомого майна та забороною будь-кому і будь-яким чином користуватись, розпоряджатись та відчужувати вказане нерухоме майно.
22.11.2024 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Однак, з такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися, виходячи з наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінальних правопорушень, за якими здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що квартира АДРЕСА_1 , відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки є об'єктом кримінально протиправних дій, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для її арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів не може погодитися з висновком слідчого судді щодо того, що клопотання прокурора не містить доводів на підтвердження відповідності вищевказаної квартири ознакам речового доказу.
Як вбачається із клопотання прокурора про арешт майна, воно містить посилання на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінальних правопорушень, відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність зазначеної квартири ознакам речового доказу, визначеного ст. 98 КПК України, зокрема посилання на те, що вказана квартира є об'єктом кримінально протиправних дій, та потребує збереження.
На переконання колегії суддів, прокурором у клопотанні, відповідно до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, доведено, що існують правові підстави для накладення арешту на вищевказану квартиру, з метою забезпечення збереження вказаного майна як речового доказу, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути відчужене.
З урахуванням наведеного, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, квартира АДРЕСА_1 підлягає арешту, з тих підстав, що вона відповідає критеріям речового доказу, передбаченим ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, а незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до пошкодження або втрати доказів, і таким чином, може позбавити реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, залишивши поза увагою вказані у клопотанні доводи та долучені до нього матеріали, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 з метою збереження речових доказів, про що обґрунтовано зазначив прокурор в апеляційній скарзі.
Вищевикладене свідчить про однобічність і необ'єктивність судового розгляду, тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора - задоволенню, з постановленням нової ухвали про задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вказане у клопотанні майно, із забороною державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора вчиняти реєстраційні дії стосовно вказаного нерухомого майна та забороною будь-кому і будь-яким чином користуватись, розпоряджатись та відчужувати вказане нерухоме майно, оскільки останнім в повній мірі доведено необхідність накладення арешту на вищевказане майно з метою забезпечення його збереження як речових доказів у кримінальному провадженні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні №12023100000001398 - задовольнити.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 із забороною державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора вчиняти реєстраційні дії стосовно вказаного нерухомого майна та забороною будь-кому і будь-яким чином користуватись, розпоряджатись та відчужувати вказане нерухоме майно.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4____________