Справа № 22ц-12986/10 Головуючий 1 інстанції - Казак С.Ю.
Категорія - 37 Доповідач - Лаченкова О.В.
(вступна та резолютивна частини)
08 листопада 2010 року колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Приходченко А.П.
суддів Лаченкової О.В., Демченко Е.Л.
при секретарі Солодової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Дніпропетровський метрополітен" про поновлення строку на звернення до суду з позовом, скасування наказів, зміну формулювання причин звільнення, поновлення на роботі, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати за час вимушеного прогулу, сум за перебування на лікарняному та за невикористану відпустку, витрат за проходження медичного огляду, стягнення компенсації за роботу у вихідний день та за чергування, премії, моральної шкоди, -
Керуючись ч. 1 ст. 218, ст.ст. 303, 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді
Справа № 22ц-12986/10 Головуючий 1 інстанції - Казак С.Ю.
Категорія - 37 Доповідач - Лаченкова О.В.
08 листопада 2010 року колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Приходченко А.П.
суддів Лаченкової О.В., Демченко Е.Л.
при секретарі Солодової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дніпропетровський метрополітен» про поновлення строку на звернення до суду з позовом, скасування наказів, зміну формулювання причин звільнення, поновлення на роботі, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати за час вимушеного прогулу, сум за перебування на лікарняному та за невикористану відпустку, витрат за проходження медичного огляду, стягнення компенсації за роботу у вихідний день та за чергування, премії, моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Дніпропетровський метрополітен» про поновлення строку на звернення до суду з позовом, скасування наказів, зміну формулювання причин звільнення, поновлення на роботі, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати за час вимушеного прогулу, сум за перебування на лікарняному та за невикористану відпустку, витрат за проходження медичного огляду, стягнення компенсації за роботу у вихідний день та за чергування, премії, моральної шкоди.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність рішення дійсним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по справі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується, що згідно наказу 70-к від 01 листопада 2004 року позивача було прийнято на посаду начальника дистанції капітального ремонту ДП «Дніпропетровський метрополітен».
Наказом №38 від 18 лютого 2005 року ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни, а саме: неявку на селекторну нараду без поважних причин, прогул 17 січня 2005 року та порушення вимог охорони праці щодо не проходження попередньої перевірки знань з охорони праці було позбавлено премії за січень 2005 року в розмірі 100%.
Наказом №52 від 15 березня 2005 року ОСОБА_1 було позбавлено премії в розмірі 100% за порушення посадової інструкції, а саме: надання недостовірних даних у табелі обліку використання робочого часу.
Наказом №34 від 16 лютого 2005 року по ДП «Дніпропетровський метрополітен» посаду начальника дистанції капітального ремонту було скорочено.
Відповідно до листа співбесіди від 17 лютого 2005 року позивачу було запропоновано наявні та той час вакантні посади, проте, останній своєї згоди на зайняття наявних вакантних посад не надав, в зв'язку з чим наказом №20-к від 29 квітня 2005 року ОСОБА_1 був звільнений.
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що необхідно відмовити у задоволенні вимог позивача з наступних підстав.
Відповідно до п.3.1 «Положення про преміювання керівників, фахівців та службовців структурних підрозділів та відділів служби «ЭМ» Дніпропетровського метрополітену за основні результати виробничо-господарської діяльності» премія, яка встановлена за виконання показників, може бути знижена окремим працівникам частково або повністю за виробничі упущення, а також при невиконанні в установлені строки завдань керівництва служби.
Пунктом 3.2 вищевказаного Положення передбачено, що виробничі недоліки, за які причетним працівникам частково знижується або не нараховується премія: порушення правил трудової дисципліни та внутрішнього розпорядку, несвоєчасне та неякісне подання звітності, в інших випадках.
Відповідно до п.3.3 Положення премія не виплачується працівникам у випадках: прогулу. Позбавлення премії проводиться за період, у який допущені порушення.
Відповідно до п.4.7 Положення повне або часткове позбавлення премії працівника за виробничі недоліки проводиться за той розрахунковий місяць, у якому були вчинені недоліки у роботі, а також оформляється наказом з вказівкою причин.
Суд першої інстанції при відмові у задоволенні позовних вимог в частині скасування наказу №38 від 18 лютого 2005 року вірно зазначив, що доводи позивача, про те, що він вийшов на роботу 17 січня 2005 року не можуть бути взяти до уваги, оскільки книга обліку приходу на роботу, велась самим ОСОБА_1 Крім того, факт невиходу на роботу позивача 17 січня 2005 року спростовується актом виявлення порушення трудової дисципліни від 17 січня 2005 року щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці без відома та згоди керівництва, а також табелем відпрацьованих годин працівниками дистанції КР в січні 2005 року.
Також судом було вірно відмовлено в задоволенні вимог про скасування наказу №52 від 15 березня 2005 року, оскільки підставою для позбавлення премії стало надання недостовірної інформації шляхом зазначення позивачем у табелі обліку використаного робочого часу працівників дистанції капітального ремонту відпрацьованих 8 год. 15 хв. 25 лютого 2005 року, в той час, як останній фактично на підставі своєї заяви від 25 лютого 2005 року та наказу №38-к від 25 лютого 2005 року знаходився у відпустці без збереження заробітної плати. Тобто ОСОБА_1 було порушено п.2.1.6 посадової інструкції №10, яким на позивача окрім іншого, було покладено обов'язок забезпечення правильності, своєчасності оформлення первинних документів по обліку робочого часу.
До того ж суд вірно врахував, що відповідно до ч. 1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Позивач з вимогою до суду про скасування наказів №38 від 18 лютого 2005 року та №52 від 15 березня 2005 року звернувся лише в червні 2006 року шляхом подання доповнень до позовної заяви, тобто з пропуском тримісячного строку. Поважних причин пропуску строку на звернення до суду позивач не навів.
Оскільки судом було відмовлено у задоволенні вимог в частині скасування наказів про позбавлення позивача премії то і обгрунтовано було залишено без задоволення позовні вимоги щодо стягнення з відповідача доплати по лікарняним листам за березень 2005 року, за квітень 2005 року та за невикористану відпустку, так як вказані вимоги є похідними від вимог щодо скасування наказів про позбавлення премії.
Згідно ч.1 ст.72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про стягнення компенсації за чергування 31 грудня 2004 року - 01 січня 2005 року суд першої інстанції вірно виходив з того, що за вказане чергування позивачу було надано відгул 26.01.2010 року, а в табелі виходу на роботу вказаний день зазначений як відпрацьований. Вказані доводи відповідача ОСОБА_1 спростовані не були.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо не організації проведення попереднього медичного огляду за рахунок власника та стягнення з відповідача витрат за проходження медичного огляду суд вірно врахував те, що позивач після оплати 15 жовтня 2004 року витрат за проходження медичного огляду при прийнятті на роботу, з вимогами до відповідача в досудовому порядку про відшкодування цих витрат не звертався, а зазначив цю вимогу у повної заяві яку подав 30 травня 2005 року, отже позивач пропустив строк на звернення до суду. Поважних причин пропуску строку на звернення до суду позивач не навів.
Суд вірно дійшов до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача в частині зміни формулювання причин звільнення на в зв'язку з невиконанням адміністрацією законодавства про працю, оскільки позивач під розпис був ознайомлений з внутрішнім трудовим розпорядком та колективним договором, проведено вступні інструктажі з пожежної безпеки, цивільної оборони, техніки безпеки та безпеки руху, ознайомлений зі своїми функціональними правами та обов'язками. Під час прийняття на роботу та під час подальшої роботи за рахунок підприємства проводилось навчання з питань охорони праці, а також проводились індивідуальні заняття щодо перевірки знань ОСОБА_1, практичні семінари.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст. 36 та п.п.1, 2, 6 ст.40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Як вбачається з наказу начальника ДП «Дніпропетровський метрополітен» № 20-к від 29 квітня 2005 року позивача було звільнено з займаної посади па підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 01 листопада 2004 року по 29 квітня 2005 року в кількості 14 календарних днів та місячної вихідної допомоги. Отже суд обґрунтовано не знайшов підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача недоплаченої вихідної допомоги.
Що стосується позовних вимог позивача про скасування наказу №20-К від 29 квітня 2005 року про звільнення та поновлення його на попередній посаді, а також стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то в цій частині суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову з наступних підстав.
Зазначеним наказом позивача було звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штатів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.п.1, 2, 6 ст.40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Як вбачається з матеріалів справи наказом №34 від 16 лютого 2005 року по ДП «Дніпропетровський метрополітен» було скорочено посаду начальника дистанції капітального ремонту, яку займав позивач.
Відповідно до листа співбесіди від 17 лютого 2005 року позивачу у відповідності до вимог ч.2 ст.40, ст.49-2 КЗпП України більш ніж за два місяці до звільнення було запропоновано наявні та той час вакантні посади, про що свідчить і підпис ОСОБА_1 у вказаному листі. Проте, останній своєї згоди на зайняття наявних вакантних посад не надав, в зв'язку з цим наказом від 29 квітня 2005 року був звільнений.
Таким чином, суд дійшов до вірного висновку, що звільнення позивача було проведено відповідачем з дотриманням вимог ст.ст.40, 49-2 КЗпП України, а його вимоги про скасування зазначеного наказу та поновлення на роботі необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, судом було вірно зазначено, що позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивачем було заявлено лише 22 жовтня 2009 року, отже з пропуском передбаченого ст.233 КЗпП України, місячного строку. Належних доказів щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду позивачем не надано, а тому суд правильно зробив висновок, що позивачем строк пропущено без поважних причин.
В зв'язку з відмовою в задоволенні позову про поновлення на роботі, суд правильно відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу .
Оскільки судом не було виявлено порушень трудового законодавства з боку відповідача,то суд обґрунтовано відмовив в задоволенні вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень по ним.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді