Справа №443/1980/24
Провадження №2/443/91/25
іменем України
17 січня 2025 рокуЖидачівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді Сливки С.І.,
за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Гивеля В.П.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Хомин О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Жидачеві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Жидачівська міська рада як Орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
ОСОБА_1 звернувся до Жидачівського районного суду Львівської області суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним своєї малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивує тим, що 11.08.2018 року між ним та відповідачкою укладено шлюб. У даному шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, спільне життя у них не склалось, у зв'язку із чим шлюбні відносини між ними було розірвано на підставі рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 12.09.2022. Після розірвання шлюбу вони стали проживати окремо. Разом із ним залишилась проживати і його малолітня донька, яка з того часу повністю перебуває на утриманні заявника. Відповідач з вересня 2022 року не виховує дитину та не утримує її. Факт самостійного виховання та утримання дитини підтверджується: актом огляду умов проживання від 22.10.2024; характеристикою вихованки логопедичної групи «Веселка» ЗДО «Барвінок»; висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Жидачівської міської ради від 07.03.2023 №47; розрахунком заборгованості по аліментах від 01.10.2024.
Потреба звернення до суду із даним позовом виникла у зв'язку із необхідністю реалізації позивачем свого права на відстрочку від призову на військову службу під час проведення мобілізації відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, згідно яких саме рішення суду про встановлення зазначеного факту є підставою для отримання такої відстрочки.
Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області від 01.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 29.11.2024 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.
Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, з мотивів викладених у позовній заяві, просили позов задоволити.
Відповідач у судовому засіданні заперечила позов, пояснивши, що обставини, викладені у позовній заяві лише частково відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема, вона займалась вихованням дочки, забирала дитину до себе, заводила та забирала із дитячого садочка, однак у червні місяці 2024 року народила другу дитину і не мала можливості активно займатись вихованням дочки. Купляла дитині те, що могла собі дозволити. Дійсно у неї є заборгованість по сплаті аліментів на користь позивача, однак на даний час вона немає можливості платити. З дитиною спілкується у телефонному режимі. Одного разу літом забирала дочку.
Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав висновок органу опіки та піклування щодо доцільності проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком. Додатково повідомила, що мати дитини зверталась до органу опіки та піклування із заявою про визначення її участі у вихованні дитини, але така заява не розглядалась, у зв'язку із відкликанням такої, оскільки на той час у відповідача народилась друга дитина.
Заслухавши вступне слово сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (а.с.8).
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 12.09.2022 розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , зареєстрований 11.08.2018 Жидачівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис №40. Після розірвання шлюбу позивачці відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 » (а.с.9-10).
Після розірвання шлюбу малолітня ОСОБА_4 за взаємною згодою батьків залишилась проживати з батьком - позивачем у справі, що визнається сторонами, а також підтверджується рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 06.03.2024 у справі №443/1950/23, яким відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визначення місця проживання дитини з батьком, у зв'язку із фактичною відсутністю між батьками спору щодо місця проживання дитини (а.с.11-14).
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 07.03.2024 у справі №443/1225/23 вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 06.07.2023 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.15-18).
Відповідно до витягу №956 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 і разом з ним зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (а.с.19).
Як видно з акту обстеження умов проживання від 22.10.2024, за адресою АДРЕСА_1 , то за вказаною адресою проживають ОСОБА_1 - заявник, ОСОБА_4 - дочка заявника, ОСОБА_8 - мати заявника, ОСОБА_9 - вітчим заявника.
Батько разом з донькою займають окрему кімнату.
З матір'ю дитини заявник розлучений. Після розлучення малолітня ОСОБА_4 проживає з батьком та на його утриманні. З матір'ю дитина практично не спілкується, мати рідко відвідує дочку.
ОСОБА_1 самостійно виховує дочку (а.с.20).
З характеристики вихованки логопедичної групи «Веселка» ЗДО « ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що дитина відвідує ЗДО з серпня 2023 року. На даний момент виховується у неповній сім'ї у зв'язку з розлученням батьків. Проживає з батьком. З серпня 2022 року дівчинку приводить у дошкільний заклад і забирає пан ОСОБА_12 . Всі організаційні та комунікативні питання відбуваються за участю батька, який є головою батьківського комітету. Оплату за харчування в ЗДО здійснює теж батько (а.с.21).
Згідно висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконавчий комітет Жидачівської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22).
У вказаному висновку вказується зокрема про те, що мати дитини не працює, постійного доходу не має, власним житлом не забезпечена та не заперечує проти того, щоби дочка ОСОБА_13 залишилася проживати з батьком.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах від 01.10.2024, боржнику ОСОБА_3 нарахована заборгованість зі сплати аліментів відповідно до виконавчого листа №443/1225/23 виданого 07.03.2024 Жидачівським районним судом Львівської області станом на 01.10.2024 у сумі 36 455,62 грн. Боржником сплачено 931 грн. (а.с.23).
Також, в судовому засіданні встановлено та визнається сторонами, що відповідач у червні 2024 року народила другу дитину від іншого чоловіка.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні дала покази про те, що позивач являється її сином. З 2022 року позивач утримує свою дочку ОСОБА_13 , доглядає, займається її вихованням, сприяє розвитку дитини. З травня 2024 року відповідач не бере участі у вихованні дитини, не навідується до неї, лише раз чи два телефонувала до дитини. До того часу відповідач інколи приходила та бачилась з дитиною, забрала із дитячого садка. Відповідач не заявляла про перешкоди у вихованні дитини.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні дав покази про те, що являється вітчимом позивача. ОСОБА_14 на протязі останніх двох років самостійно утримує та виховує свою дочку ОСОБА_13 . Відповідач за останніх пів року два чи три рази телефонувала до дитини. З червня 2024 року відповідач не забирала дитину до себе. До того відповідач приходила до дитини. Йому не відомо чи відповідач щось купляла дитині.
Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч.1 ст.82 ЦПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом(ч.4 ст.82 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
За змістом ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ст. 15 СК України).
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами ч. 2, 5 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч.4 ст.155 СК України).
Відповідно до ч.1-3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого у ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (ч.1 ст. 160 СК України).
Також суд бере до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі 201/5972/22, які зводяться до такого.
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися (п.72).
Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється (п.73).
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх (п.74).
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини (п.75).
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом (п.84).
Вирішуючи цей спір, суд звертає увагу на те, що місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з батьком було визначено за спільною згодою батьків.
Також, рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 07.03.2024 у справі №443/1225/23 встановлено, що як видно з акту обстеження умов проживання від 01.08.2023, ОСОБА_5 розлучена з батьком дитини - ОСОБА_1 . Малолітня дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишилася проживати з батьком. Мати має змогу бачитись з донькою за її місцем проживання або на вулиці, хоче частіше забирати доньку додому з ночівлею. У мами з донькою теплі, довірливі, дружні стосунки. У житлі створені задовільні умови для проживання малолітньої дитини. ОСОБА_15 не заперечує проти перебування дитини у житлі та проживання її з матір'ю.
Згідно з психолого-педагогічною характеристикою на вихованця ЗДО «Барвінок» середньої групи ОСОБА_4 , то остання відвідує дошкільний заклад «Барвінок» із серпня місяця 2021 року. Період адаптації пройшов успішно, хоча дівчинка часто хворіла на простудні захворювання.
Злата прийшла у садок із повної сім'ї. Протягом двох років дівчинку завжди приводила і забирала мама. Вона цікавилась її здоров'ям, успіхами, прислуховувалась до порад вихователів, сумлінно виконувала усі рекомендації, проявила себе як чуйна, уважна і турботлива мати. Дитина завжди була чиста, охайна і доглянута, мала все необхідне для відвідування дошкільного закладу. 31.07.2023 року батько вперше привів доньку у садок і повідомив, що тепер вона проживає з ним, окремо від матері.
Як вбачається із розписки ОСОБА_16 від 29.07.2023, вона неодноразово отримувала від ОСОБА_5 - матері дитини ОСОБА_4 суми у розмірі 150 грн за одне заняття на надані логопедичні послуги (а.с.15-18).
На підставі досліджених в судовому засіданні доказів, судом встановлено, що до народження другої дитини у червні 2024 року відповідач відвідувала малолітню ОСОБА_4 , забирала її до себе, цікавилась життям дочки, заводила та забирала із дитячого садка, а після народження другої дитини лише спілкувалась з дочкою по телефону. Доказів протилежного суду не надано.
Тобто, на переконання суду згадані докази не свідчать про повне та свідоме самоусунення матері від участі у вихованні дитини та нехтування своїми батьківськими обов'язками, а лише вказують на неналежне виконання такихв силу життєвих обставин, які мають тимчасовий характер.
При цьому, суду не надано жодних належних та достатніх доказів, які б підтверджували існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ) як матері малолітньої ОСОБА_4 обмежується або припиняється.
Наявність заборгованості відповідача по сплаті аліментів на утримання дочки не звільняє її, як матір, від обов'язку виховання та утримання доньки, та може бути підставою для застосування наслідків, установлених СК України, а тому даний доказ сам по собі не може бути достатнім для задоволення позову.
Також, судом не встановлено жодних обставин того, що малолітня ОСОБА_4 з об'єктивних причин позбавлена можливості материнського виховання.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 354,355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Жидачівська міська рада як Орган опіки та піклування, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 23 січня 2025 року.
Головуючий суддя С.І. Сливка