30 грудня 2024 рокуСправа №160/28162/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
22.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі-відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.10.2024 року №046150016135 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди 01.01.2004 по 11.01.2004, з 21.01.2005 по 24.01.2005, з 02.04.2008 по 19.08.2008, з 01.01.2010 по 30.09.2010, з 01.07.2024 по 02.10.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди з 02.04.2008 по 19.08.2008, з 01.01.2010 по 30.09.2010;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № І-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1-5/2018 (764/15) з 06.09.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач 02.10.2024 року звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.10.2024 року № 046150016135 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з недосягненням віку встановленого цією статтею. Позивач вважає, що відповідач неправомірно відмовив у призначенні пільгової пенсії. Відповідач не приймає до уваги Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/28162/24, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи у письмовому провадженні.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
27.11.2024 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав. 02.10.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із зверненням про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статей 52,54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та за віком на пільгових умовах за Списком № 1, надавши пакет документів. Відповідь на звернення надавалася за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Мін'юсті 16.03.2021 за №359/35961. Документи за принципом екстериторіальності опрацьовувались Головними управліннями Пенсійного фонду України у Київській області. За результатами розгляду документів 10.10.2024 було прийнято рішення про відмову в призначені зазначеного виду пенсії оскільки заявниця не досягла пенсійного віку. За записами трудової книжки від 14.07.1997 НОМЕР_1 неможливо визначити необхідний стаж для призначення пенсії за вислугу років. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VІ (надалі-Закон № 1058) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років та 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. На час звернення за призначенням пенсії позивач досягла повних 45 років та не досягла пенсійного віку, встановленого абз. "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (50 років). За наданими документами стаж роботи за Списком №1 становить 12 років 6 місяців 25 днів, що дає право на зниження пенсійного віку на 10 років. Страховий стаж особи становить 37 років 4 місяці 22 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди. Починаючи з 01 жовтня 2017 року зниження пенсійного віку громадянам, які працювали за Списком №1 відбувається, виключно, на підставі ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року. Стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ для зазначених цілей не застосовується. Положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV неконституційними не визнавались. Таким чином, посилання на рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б, г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року №1788 XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VІІІ, є помилковим, оскільки, як вказано вище, порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначено безпосередньо Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З огляду на викладене, відповідач вважає, що відмовляючи у призначенні позивачу пенсії Головне управління керувалося чинним законодавством.
У відзиві відповідачем заявлено клопотання про долучення у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки місце реєстрації позивача саме в Дніпропетровській області, з цього приводу суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване позивачем рішення від 10.10.2024 року №046150016135 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 було прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Суд не вбачає необхідності залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у якості співвідповідача, адже, посилання відповідача на необхідність такої дії лише через місце реєстрації позивача є безпідставними та не впливають на прийняття рішення судом в цій справі, оскільки, позовні вимоги позивачем заявлені тільки до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Отже, вимога про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії стосується Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, як пенсійного органу, який приймав відповідне рішення про відмову у призначенні пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст. 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , 02.10.2024 року звернулась до Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком по Списку № 1.
10.10.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №046150016135 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу (за списком №1).
В обґрунтування вказаного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідачем зазначено наступне:
«Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 02.10.2024.
Вік заявниці 45 років.
Відповідно до п.2-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), особи, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11.10.2017 ) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
За записами трудової книжки від 14.07.1997 НОМЕР_1 не можливо визначити необхідний стаж для призначення пенсії за вислугу років.
Пенсійний вік, визначений пунктом І частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №1) становить 50 років.
Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №1) становить 20 років.
Необхідний пільговий стаж на роботах із особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №1), становить 7 років 6 місяців на зазначених роботах…
…За наданими документами стаж роботи за Списком №1 становить 12 років 6 місяців 25 днів, що дає право на зниження пенсійного віку на 10 років.
Страховий стаж особи становить 37 років 4 місяці 22 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди.
Працює.
Відмовити в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статей 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки за записами трудової книжки не можливо визичити періоди роботи, що дають право на пенсію за вислугу років.
Відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла віку встановленою цією статтею.
Право на пенсійну виплату набуде 06.09.2029.»
Не погоджуючись з рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим неповний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 13 Закону №1788-XII (в редакції від 02.03.2015) фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України за № 1-р/2020 від 23.01.2020, у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII вирішено: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.»
Таким чином, враховуючи відновлення рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) редакції статті 13 Закону №1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, суд зазначає, що на даний час існує дві чинних норми, якими по різному встановлено вік жінок, необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, а саме:
- пунктом «а» частини другої статті 13 Закону №1788-XII передбачено право на пенсію за віком працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах;
- статтею 114 Закону України №1058-IV передбачено право на пенсію за віком працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
При цьому статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до абзаців першого другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Також, згідно з абзацом першого пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відтак, суд констатує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
При цьому, у спірних правовідносинах, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає:
- 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ);
- 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
Суд зазначає, що підставою для прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідачем визначено недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку 50 років.
Питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів вирішує Конституційний Суд України в порядку, визначеному Законом України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Органи судової влади під час здійснення судочинства застосовують законодавчі норми та не наділені повноваженнями (крім Конституційного Суду України) визнавати закони України такими, що втратили чинність або скасовувати їх у інший спосіб.
Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, суд вважає обґрунтованою позицію позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин п. «б» ст. 13 Закону № 1788 у редакції, яка діяла до Закону України від 02.03.2015 № 213.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що при вирішенні даної справи норми пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягають застосуванню, адже остання суперечить принципам правової визначеності та положенням Конституції України з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Отже, на момент звернення позивача до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком Список №1, норми Закону № 1788-XII були чинними. Цей закон не скасований, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.
Відтак, умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-XII на момент виникнення спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що підставою для відмови у призначенні пенсії було виключно посилання відповідачем на приписи статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, суд вважає, що при зверненні позивача до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідач повинен був при вирішенні заяви керуватися нормами Закону № 1788.
Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується те, що страховий стаж роботи позивача становить 37 років 4 місяці 22 дні. Пільговий стаж заявниці за Списком №1 становить 12 років 6 місяців 25 днів.
Як вбачається з доданої до матеріалів справи копії паспорта позивача серії НОМЕР_2 , датою народження позивача є ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на час звернення до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилося 45 років 27 днів.
Враховуючи той факт, що позивачем досягнуто віку, який надає право для призначення пільгової пенсії, суд доходить до висновку, що позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку за Списком № 1 згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а отже позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.10.2024 року №046150016135 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 ОСОБА_1 , підлягають задоволенню.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.01.2004 по 11.01.2004, з 21.01.2005 по 24.01.2005, з 02.04.2008 по 19.08.2008 (Список №1), з 01.01.2010 по 30.09.2010 (Список №1), з 01.07.2024 по 02.10.2024, суд зазначає про таке.
Відповідно до форми РС-право за пенсійною справою №046150016135 до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди її роботи з 01.01.2004 по 11.01.2004, з 21.01.2005 по 24.01.2005, з 02.04.2008 по 19.08.2008 (Список №1), з 01.01.2010 по 30.09.2010 (Список №1), з 01.07.2024 по 02.10.2024.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи позивача за Списком №1 за довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 06.09.2024 № 394 з 02.04.2008 по 19.08.2008 та з 01.01.2010 по 30.09.2010 на посаді машиніста насосних установок рудоуправління, була зайнята повний робочий день у кар'єрі глибиною 150 метрів і глибше у ПАТ «ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ».
Відповідно до наказу про результати атестації робочих місць №1328 від 30.11.2004 року та наказу про результати атестації робочих місць №1062 від 30.11.2009 року, посада позивача «машиніст насосних установок рудоуправління» відноситься до переліку посад, що дають право на зарахування до пільгового стажу за Списком №1 - розділ. І підрозділ. 3 поз. 1.3-1.
Також у рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 37 років 4 місяці 22 дні. Пільговий стаж заявниці за Списком №1 становить 12 років 6 місяців 25 днів.
На момент звернення до відповідача позивачу виповнилось повних 45 років.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з відмовою відповідача у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п. 1 зазначеного Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За змістом приписів пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст. 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З матеріалів справи видно, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 дата заповнення 14.07.1997 року, містить відомості, про періоди роботи позивача:
- з 15.07.1999 року - прийнята тимчасово продавцем ІІ категорії кіоску №20 в ОАО Криворізький хлібокомбінат (запис №3);
- з 24.01.2005 року - звільнена по ст.38 КЗпП України (запис №4);
- з 01.02.2006 року - переведена в рудоуправління машиністом насосних установок 3 розряду в АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (запис №7, запис №8 - наказ про атестацію робочого місця за Списком №1 від 30.11.2004 року №1328, запис №9- АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» змінило найменування на ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»);
- з 24.05.2019 року - переведена машиністом насосних установок, зайнята на дренажних роботах у кар'єрі 3 розряду виробничої дільниці №6 осушування кар'єру рудоуправління в ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (запис №11, запис №12 - робоче місце атестовано за Списком №1 наказом від 28.11.2014 року №948);
- з 12.01.2022 року (по теперішній час) - переведена машиністом насосних установок, зайнята на дренажних роботах у кар'єрі 4 розряду виробничої дільниці №6 осушування кар'єру рудоуправління в ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (запис №15).
Також, як вбачається з довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 06.09.2024 № 394 з 02.04.2008 по 19.08.2008 та з 01.01.2010 по 30.09.2010 на посаді машиніста насосних установок рудоуправління, була зайнята повний робочий день у кар'єрі глибиною 150 метрів і глибше у ПАТ «ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ».
Відповідно до наказу про результати атестації робочих місць №1328 від 30.11.2004 року та наказу про результати атестації робочих місць №1062 від 30.11.2009 року, посада позивача «машиніст насосних установок рудоуправління» відноситься до переліку посад, що дають право на зарахування до пільгового стажу за Списком №1 - розділ. І підрозділ. 3 поз. 1.3-1.
Разом з тим, відповідачем не було зараховано до пільгового стажу позивача періоди з 02.04.2008 по 19.08.2008 (Список №1), з 01.01.2010 по 30.09.2010 (Список №1) згідно з довідкою від 06.09.2024 № 394.
З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.10.2024 року №046150016135 про відмову у призначенні пенсії позивачу підлягає скасуванню, як протиправне.
Як наслідок підлягає задоволенню вимога про зарахування до загального страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.01.2004 по 11.01.2004, з 21.01.2005 по 24.01.2005, з 02.04.2008 по 19.08.2008, з 01.01.2010 по 30.09.2010, з 01.07.2024 по 02.10.2024 та до пільгового стажу по Списку №1 періоди роботи позивача з 02.04.2008 по 19.08.2008 (Список №1), з 01.01.2010 по 30.09.2010 (Список №1).
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління ПФУ у Київській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 06.09.2024 року, суд зазначає про таке.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини 2 статті 245 КАС України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 02.10.2024 року здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до пункту 4.2 Порядку.
З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви про призначення пенсії, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви від 02.10.2024 саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як визначений суб'єкт призначення, який прийняв протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії.
Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, зважаючи на дискрецію пенсійного органу, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 02.10.2024 року, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Більш того, суд звертає увагу, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачем не наведено.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №1397287576 від 16.10.2024 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 807,47 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.10.2024 року №046150016135 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 11.01.2004, з 21.01.2005 по 24.01.2005, з 02.04.2008 по 19.08.2008, з 01.01.2010 по 30.09.2010, з 01.07.2024 по 02.10.2024, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 02.04.2008 по 19.08.2008, з 01.01.2010 по 30.09.2010, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 02.10.2024 року, з урахуванням висновків суду у цій справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати за подання позовної заяви до суду у розмірі 807,47 грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна