Ширяївський районний суд Одеської області
22.01.2025 Справа №: 523/20369/24 Провадження № 2-о/518/19/2025
22 січня 2025 року смт. Ширяєве
Суддя Ширяївського районного суду Одеської області Гуржій А.В., ознайомившись із матеріалами справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки і піклування Пересипської районної адміністрації м. Одеси, ОСОБА_2 про встановлення факту утримання дітей,
У грудні 2024 ОСОБА_1 звернувся до Суворівського районного суду м. Одеси із заявою про встановлення факту утримання дітей.
Ухвалою Суворівського районного суду м. Одеси від 17.12.2024 справу за вказаною заявою передано до Ширяївського районного суду Одеської області за територіальною підсудністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Згідно з відповіддю №1052502 від 22.01.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, заявник ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відомості про зареєстроване у встановленому законом порядку місце реєстрації заявника містяться у матеріалах справи.
Суд враховує, що відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020, яка набрала законної сили 19.07.2020, у Одеській області утворено Березівський район (з адміністративним центром у місті Березівка) та відповідним складом, а саме: територій Андрієво-Іванівської сільської, Березівської міської, Великобуялицької сільської, Знам'янської сільської, Іванівської селищної, Коноплянської сільської, Курісовської сільської, Миколаївської селищної, Новокальчевської сільської, Петровірівської сільської, Раухівської селищної, Розквітівської сільської, Старомаяківської сільської, Стрюківської сільської, Чогодарівської сільської, Ширяївської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що до утворення вказаного нового Березівського району Одеської області територія с. Бранкованове належала до території Ширяївського району Одеської області та справи відносились за територіальною юрисдикцією до Ширяївського районного суду Одеської області.
Згідно з п. 3-1 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
На цей час, закон України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів, Верховною Радою України не ухвалено.
До набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020, с. Бранкованове належало до Ширяївського району Одеської області.
Отже, ця справа територіально підсудна Ширяївському районному суду Одеської області, який продовжує здійснювати свої повноваження в межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності вищевказаною постановою.
Суддя, вивчивши матеріали за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки і піклування Пересипської районної адміністрації м. Одеси, ОСОБА_2 про встановлення факту утримання дітей приходить до таких висновків.
В обґрунтування своєї заяви, ОСОБА_1 зазначив, що є військовослужбовцем, на цей час виконує обов'язки військової служби. З 03 травня 2023 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
До шлюбу з заявником, ОСОБА_2 самостійно виховувала трьох неповнолітніх дітей від попередніх відносин: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На цей час, родина перебуває на обліку багатодітних сімей. Біологічні батьки дітей жодної участі в їх утриманні та вихованні не приймають, їх життям не цікавилися.
Також, заявник вказує, що неповнолітні діти дружини та дружина проживають спільно із заявником у квартирі, яку він орендує. Подружжя веде спільне господарство та займається вихованням дітей. У заявника склалися гарні, довірливі відносини з дітьми.
Крім того, заявник зазначає, що отримує достатній грошовий дохід, завдяки якому має змогу забезпечувати свою сім'ю всім необхідним.
Посилаючись на потребу дітей у догляді, піклуванні та уваги з боку обох батьків, що виховання трьох малолітніх дітей вимагає значних зусиль, часу і ресурсів, заявник має намір звільнитися з військової служби для повноцінної участі у піклуванні та забезпеченні гармонійного виховання синів і добробуту в родині.
Факт перебування дітей на утриманні заявника заявник просить встановити з метою отримання ним права на звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, ст. 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
У цій справі заявник просить встановити факт перебування на його самостійному утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Як встановлено судом, метою встановлення факту заявник визначив отримання ним права на звільнення з військової служби відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для участі у піклуванні і забезпеченні гармонійного виховання синів і добробуту в родині.
Ст. 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Ч. 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Ст. 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст.ст. 150, 151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30 ЦК України).
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (ст.ст. 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного утримання пасинків вітчимом необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав зокрема матері, батька обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У цій заяві, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей (пасинків), проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дітей, а також для біологічних батьків дітей.
З огляду на зазначене вбачається, що наявний спір про право, зокрема спір щодо участі батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України).
Доведення факту одноосібного утримання пасинків вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батьки пасинків не виконують своїх батьківських обов'язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання батьками батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси кожної самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки із заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання пасинків вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з утримання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Вказане узгоджується із висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року в справі № 551/812/23 (провадження № 61-9313св24), в ухвалі Верховного Суду від 03 грудня 2024 року в справі № 344/18112/24 (провадження № 61-15721ск24).
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
З огляду на викладене, суд відмовляє заявнику у відкритті провадження у цивільний справі та роз'яснює, що він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 185, 353, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: орган опіки і піклування Пересипської районної адміністрації м. Одеси, ОСОБА_2 про встановлення факту утримання дітей.
Роз'яснити заявнику право звернення до суду з позовом на загальних підставах.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя А.В. Гуржій