Провадження № 22-ц/803/921/25 Справа № 227/277/13- ц Суддя у 1-й інстанції - Притуляк С. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
21 січня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 227/277/13
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Гладиш К.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у спрощеному позовному провадженні, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Костюченко Владислав Костянтинович, на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 серпня 2024 року, яке ухвалено судом у складі судді Притуляк С.А. у місті Добропіллі Донецької області та повне судове рішення складено 26 серпня 2024 року, -
У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Добропільської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 16.01.2009 відділом РАЦС Новгород-Сіверського районного управління юстиції Чернігівської області, актовий запис № 01.
Мають двох спільних малолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюбні відносини припинено.
З дати народження дітей та по 2012 рік відповідачка періодично знаходилась біля них до травня 2012 року. Після чого залишила їх, а тому позивач був вимушений повернутися з заробітків та поїхав до м.Новгород-Волинський забирати дітей, які знаходилися у матері відповідачки. З того часу діти мешкають разом із батьком, останній повністю займався вихованням та утриманням дітей, водить їх до школи. Мати не цікавиться життям дитей, не приймає участі у їх вихованні, не відвідує шкільні заходи, батьківські збори тощо.
Вважає, що інтересам дітей буде відповідати саме проживання їх разом з батьком.
Посилаючись на викладене, просив суд: розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 16.01.2009 відділом РАЦС Новгород-Сіверського районного управління юстиції Чернігівської області, актовий запис № 01, а також визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 16.01.2009 відділом РАЦС Новгород-Сіверського районного управління юстиції Чернігівської області, актовий запис № 01.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В іншій частині позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Костюченко В.К., просить змінити рішення суду в частині визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , посилаючись на те, що судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не враховані доводи відповідачки про те, що для дівчини у віці, у якому перебуває ОСОБА_4 , вкрай важливо проживати саме з матір'ю з зрозумілих причин, пов'язаних з віком дитини, в якому вона формується як жінка. Зазначає, що проживання доньки з батьком не в інтересах дитини. Так, відповідачка на запрошення позивача приїхала до нього в м. Добропілля під час канікул чи то наприкінці 2017 року, чи то на початку 2018 року, позивач побив її та відібрав дітей, кудись відвіз на автомобілі та висадив за містом в незнайомому місці без грошей, які відібрав, попередивши її, що якщо ще раз побачить, то «десть тут і закопає». Відповідачка дуже боїться позивача, у зв'язку з чим спілкувалася з дітьми лише в соцмережах та телефоном. Якщо це відповідає дійсності, що навряд чи в інтересах доньки залишатися проживати з батьком. Про наявність деяких обставин, які свідчать про деспотичний характер позивача, можна судити з поведінки дітей. Зокрема, при допиті діти відповідали на питання односкладно, були зажаті у спілкуванні, що може свідчити про негативний на них вплив з боку батька та на важку атмосферу в сім'ї.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сєргєєва Р.А., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , про розірвання шлюбу та відмови у задоволенні його позовних вимог щодо визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чимом, колегією суддів переглядається рішення суду першої інстанції виключно в частині визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , народження разом з батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з'явилися, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сєргєєва Р.А. надала заяву про розгляд справи за її відсутності, а інші учаснки справи про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
При цьому, представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Костюченко В.К., якому Дніпровський апеляційний суд, згідно ухвали суду 02 січня 2025 року, забезпечив участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз?яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на відеозв?язок із судом не вийшов та клопотань про відкладення судового розгляду до початку судового засідання не надав.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що, згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 16.01.2009 року відділом РАЦС Новгород-Сіверського районного управління юстиції Чернігівської області, актовий запис № 01.
Згідно Свідоцтв про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та не оспорюється сторонами, їх батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №15.01-08/2822 від 05.05.2023, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно характеристики, складеної 09.05.2023 директором та класним керівником Добропільської ЗОШ І-ІІ №6, грамот та нагород цього навчального закладу, табелів навчальних досягнень, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 01.12.20217 по момент розгляду справи, навчаються в Добропільській ЗОШ І-ІІ №6, мають навчальні досягнення середнього рівня. Програмний матеріал засвоюють повільно. Домашнє завдання виконують систематично. Інтерес до навчання несталий, але на уроках дисципліновані, не порушують норм та правил поведінки. Діти мають позитивне ставлення до трудової діяльності, завжди відповідально ставляться до виконання навчально-трудових завдань. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спокійні, урівноважені. В класі мають друзів Однокласники до них ставляться дружелюбно, з повагою. Ніколи не вступали в конфлікт з вчителями та однокласниками. Сім?я неповна. Дітей виховує батько ОСОБА_1 . Саме він привів дітей до школи, піклується про них, відповідально ставиться до виховання та навчання. Вдома створено всі необхідні житлово-побутові умови для нормального розвитку дітей. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 охайні, мають чистий одяг та взуття. На харчування в шкільній столовій батько постійно здавав гроші. Всі посібники, зошити та додаткові матеріали для навчання були батьком придбані. ОСОБА_1 підтримує постійний зв?язок зі школою та класним керівником, відвідує батьківські збори та шкільні заходи. Мати в житті дітей участі не приймає, зв?язок зі школою не підтримує.
Згідно висновку №03/474-10/02 від 19.10.2023, складеного на вимогу суду Органом опіки та піклування Добропільської міської ради, за результатами засідання комісії з питань захисту прав дитини та дослідження усіх обставин, орган опіки та піклування Добропільської міської ради прийняв одноголосне рішення щодо підготовки висновку про встановлення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з врахуванням тривалої відсутності матері у житті дитини і міцного емоційного зв'язку дитини з батьком, що підтверджується, як письмовими доказами, так і думкою самої дитини, і не спростовано відповідачкою у судовому засіданні, дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (ч. 1 ст. 161 СК України).
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Аналогічний висновок щодо застосування частини першої статті 161 СК України зроблений в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 754/5128/16-ц, від 02 серпня 2018 року у справі № 459/1640/17 та від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладені норми, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має з'ясувати, чи довів ОСОБА_1 , що проживання дитини з ним відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 та з 01.12.20217 навчається в Добропільській ЗОШ І-ІІ №6.
Згідно характеристики, складеної 09.05.2023 директором та класним керівником Добропільської ЗОШ І-ІІ №6, ОСОБА_4 має навчальні досягнення середнього рівня. Програмний матеріал засвоює повільно. Домашнє завдання виконує систематично. Інтерес до навчання несталий, але на уроках дисциплінована, не порушуює норм та правил поведінки. Має позитивне ставлення до трудової діяльності, завжди відповідально ставиться до виконання навчально-трудових завдань. ОСОБА_4 спокійна, урівноважена. В класі має друзів Однокласники до неї ставляться дружелюбно, з повагою. Ніколи не вступала в конфлікт з вчителями та однокласниками. Сім?я неповна. Дитину виховує батько ОСОБА_1 . Саме він привів дитину до школи, піклується про неї, відповідально ставиться до виховання та навчання. Вдома створено всі необхідні житлово-побутові умови для нормального розвитку дитини. ОСОБА_6 охайна, має чистий одяг та взуття. На харчування в шкільній столовій батько постійно здавав гроші. Всі посібники, зошити та додаткові матеріали для навчання були батьком придбані. ОСОБА_1 підтримує постійний зв?язок зі школою та класним керівником, відвідує батьківські збори та шкільні заходи. Мати в житті дитини участі не приймає, зв?язок зі школою не підтримує.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з'ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
Вислухана у судовому засіданні суду першої інстанції малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій на час розгляду справи виповнилося 13 років пояснила, що бажає проживати з батьком.
Доводи ж апеляційної скарги про те, що при допиті діти відповідали на питання односкладно, були зажаті у спілкуванні, що може свідчити про негативний на них вплив з боку батька та на важку атмосферу в сім'ї, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки не підтверджені належними та допустимим доказами та фактично зводяться до власного трактування ситуації відповідачкою ОСОБА_2 , яка протягом тривалого часу не приймає участі у вихованні доньки та беззаперечно не є особою, яка може об'ктивно надати оцінку психоемоційному стану дитини.
При цьому, колегія суддів зауважує, що малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надавала пояснення суду у присутності представника Органу опіки та піклування Добропільської міської ради, яким не висловлено зауважень щодо тиску на дітей.
Доводи апеляційної скарги про те, що з боку позивача ОСОБА_1 чинилися відповідачці перешкоди у спілкуванні з дитиною, колегією судідв не приймаються, оскільки суду не надано доказів наявності у відповідачки перешкод у спілкуванні з донькою. Відповідачка ОСОБА_2 не надала суду доказів її звернення до компетентних органів з приводу наявності таких перешкод, навпаки, судом першої інстанції фактів перешкоджання позивачем у спілкуванні відповідачки з дітьми не встановлено, й такі висновки суду не спростовано в апеляційній інстанції.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України, Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком Органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку №03/474-10/02 від 19.10.2023, складеного на вимогу суду Органом опіки та піклування Добропільської міської ради, за результатами засідання комісії з питань захисту прав дитини та дослідження усіх обставин, орган опіки та піклування Добропільської міської ради прийняв одноголосне рішення щодо підготовки висновку про встановлення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Костюченко Владислав Костянтинович, - залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 13 серпня 2024 року у - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 21 січня 2025 року.
Головуючий:
Судді: